Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова

— Тобі пора, Говерло. Я дізналася від тебе багато всього корисного, — намагаючись не дивитися на нього, підійшла до дверей і відчинила їх.

 Юра не поспішаючи піднявся з ліжка, якось дивно спостерігаючи за мною.

 — Усе буде добре, Дар. Я тобі обіцяю, — сказав він на прощання якимось винуватим тоном і ледве вловимо торкнувся моєї руки, перед тим як вийти.

Зачинила за ним двері й повільно сповзла по них, відчуваючи, що навіть плакати сил немає.

— Кириле, ти там один? — запитала тихенько, знаючи, як вовки добре чують.

— Так.

— Усе чув? — у відповідь тільки дивне "угу".

— Кай знає про те, що Юра мав стати моєю парою? — запитала трохи здавлено.

— Учора здогадався, коли ти сказала, що він не пахне для тебе. Після ритуалу пари перестають відчувати запах одне одного, — почула тихе за дверима.

Важко зітхаю. Я повинна була мовчати, повинна була збрехати на його запитання. Тепер він точно мене ніколи не відпустить, просто з упертості. Особливо знаючи, що я мала належати Юрі.

— Кириле, мені потрібен телефон, батькові зателефонувати. І брата поклич, мені потрібно з ним поговорити, — попросила, відчуваючи бездонну порожнечу в серці. З кожним днем моє життя стає все складнішим і складнішим.