Яна Янко - Він та Вона, Яна Янко

Промінчики ранкового сонця грають на обличчі молодого хлопця. Він майже нерухомий, лежить на білому простирадлі, усамітнений у своєму спокої. Чорні пасма волосся розкидані на подушці, створюючи м'який контраст з бездоганною білосніжною поверхнею. Його блакитні очі, як дві краплини дощу, розплющуються повільно, мов зачаровані.

Зорі в його погляді, сповнені таємничості й смутку. Вони як вікна у світ душі, де зберігаються непрочитані сторінки життя. Його довгі вії ніжно тремтять, роблячи його вираз ще більш загадковим і мандрівним.

Ян плавно розтягується на ліжку, розминаючи кожен м'яз свого гнучкого тіла. Він встає та рухається в напрямку ванної кімнати.

Захоплений свіжістю нового дня, він вмився прохолодною водою. Крапельки води летять у всі боки, майстерно танцюючи на його обличчі та шиї, оживляючи її.

Повернувшись у свою кімнату, Ян відкриває шафу. Він обирає зручний домашній одяг - м'яку, бавовняну футболку з принтом і штани з просторими кишенями. Вони обіймають його тіло, ніжно торкаючись його шкіри, надаючи комфорту.

Звучить тиха мелодія, коли Ян спускається по сходах. Кожен крок, кожен скрипучий звук наступає на часовий ланцюжок, розкриваючи завісу реальності. Ян відчуває весь простір під собою, всю енергію нового ранку.

Здійснюючи останні кроки, Ян входить на кухню, де його батько вже сидить за столом, насолоджуючись своїм сніданком. Грей Блек, п'ятдесятирічний чоловік, був живим свідком плинного часу на своєму обличчі. Його волосся, яке колись було бурхливим та чорним, тепер сіріло. Лінії його обличчя були глибокими, що створювало картографію його подорожей у житті.

Його постава була пряма та невимушена. Він здавався тихим спостерігачем, що прокладав собі шлях через життя з обережною грацією. Темні очі відбивали величність його душі, де загублені мрії та багатий життєвий досвід сплітались разом.

Він одягався з класичним смаком, носив стильні костюми та витончені сорочки, які підкреслювали його гідний статус і часом навіть натякали на те, що серед досвідчених років він зберіг смак до розкоші. Хоча час залишив свій слід на Греєвому обличчі, він не втратив своєї привабливості. Його харизма випромінювалась з глибини душі, змушуючи людей ненав'язливо припиняти свої справи та прислухатися до його мудрих порад.

– Доброго ранку, – привітався Ян сідаючи за стіл поруч з батьком.
– Доброго, – відповів Грей.

Вони обмінюються усмішками, показуючи свою близькість і взаємне розуміння. Їхня видима мовчазність охопила кухню, і Ян, без заперечень, почав приймати свій сніданок. Це звичайне тишкомудрство не становило проблеми для Яна, навпаки, воно забезпечувало йому комфорт. Тиша була як спокійна пристань, де він відпочивав від бурхливих емоцій.

Він добре знав, що мовчання може бути кращим варіантом, ніж перебувати в напруженому стані, слухаючи як розбиваються пляшки з-під алкоголю, які гримлять і дратують його нерви. Спогади про ті моменти ставили його у неприємний стан, викликаючи хвилювання та нудоту.

– Щось сталося? – запитав Грей поглянувши на хлопця.

"Він помітив? У мене що, все на обличчі написано?" – подумав хлопець кисло посміхнувшись.

Ян міг неочікувано пригадати щось з дитинства, жорстокого минулого, яке не покидало його навіть через багато років. Моменти знаходили його у снах, де він завжди був маленьким заляканим хлопчиком, який не міг протистояти п'яному чоловіку. Затуляючи вуха від криків, він сидів у кутку кімнати зі страхом на обличчі та повною безпомічністю.

То були тяжкі часи в його сім'ї. Він зростав у бідності, постійно відчуваючи вплив агресивного батька. Кожен вечір, Ян намагався сховатись перед тим коли батько повернеться додому, сповнений роздратування.

Коли його забрав Грей, хлопець старався не турбувати чоловіка цими проблемами. Навіть коли він прокидався після кошмару, маленький хлопчик стримував ридання, затуляючи рот руками або падаючи обличчям на подушки, щоб не було чути як він кричить.

Одного разу, він прокинувся від того, що його хтось кликав на ім'я. Розплющивши очі, перед ним було схвильоване обличчя Грея. Тоді Ян йому все розповів, і вони заснули разом, міцно обійнявшись.

Після цього випадку Грей відвів його до психолога. Поступово, відкриваючи свої рани, Ян почав змінювати свої реакції на стресові ситуації, будуючи більш здорові стосунки з людьми навколо. Терапія стала тим ключем, який допоміг йому розібратися зі своїм минулим, але процес не був легким. Він стикався з власними страхами та болем, але з кожним сеансом відчував, що відпускає тягар минулого.

Життя Яна повністю змінилося. Він більше не переслідувався кошмарами минулого, а навпаки, прагнув знайти радість у сьогоденні. Заспокоївши своїх демонів, він знайшов себе і зрозумів, що може стати кращою версією себе.

Хоч згадки про минуле не зникли повністю, вони могли з'явитися неочікувано, як зараз. Але він навчився ефективно з ними справлятися, знаходячи у них мотивацію рости й розвиватися.

– Нічого страшного, просто згадав дещо, не звертай уваги, – заспокоїв він батька.
– Добре, але ти ж знаєш що можеш зі мною поділитися?
– Звісно, дякую тату, – Ян усміхнувся і вони продовжили снідати.

                                    ***

Ян сидів у своїй кімнаті за письмовим столом, а його очі мандрували по екрану комп'ютера. Він вирішив зайнятися пошуками місць для наступного побачення. Але чомусь, хлопець ніяк не міг знайти щось таке, що змогло б привернути його увагу.

З першими трьома побаченнями було легко розібратись завдяки допомозі Сема та Леї. Але вже скоро кінець, тому Ян захотів зробити все самостійно, але, на жаль, в його голові зовсім немає ідей.

Потрібно знайти щось незвичайне, те, що точно сподобається Елізі. Проблема в тому, що він не знає, що саме їй може сподобатися. Весь цей час інформацію про неї Ян отримував від Сема. А Сему, своєю чергою, все розповідала Лея.

Вони познайомились на першому курсі університету, в день посвячення студентів. Ян і Сем, Еліза і Лея були студентами різних факультетів, і довгий час їхні шляхи не перетинались. Однак, зустрілися вони на вечірці, яку організували старшокурсники для першокурсників. Відразу ж виявилось, що вони мають спільні інтереси та погляди на життя, і це сприяло зміцненню їхнього знайомства.