Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

пророком своїм провіщав, здійсни те ділом у мені, грішному; це ж бо обіцяю відтепер з поміччю Твоєю відтак не учиняти ніякого зла, але відкинуся від усякого беззаконня й віднині послужу Тобі чистим сумлінням, Владико, тільки Ти сам прийми мене покаянного і не відкинь, бо припадаю!" І з цими ж, — каже, — обітницями вийшов із церкви, поклавши у серці своєму не зогрішати перед Богом".

Це всі чувши, голосом великим прославили Бога, що приймає всякого, хто приходить до Нього з покаянням. Так Павло святий прозірливий був, сповнився-бо благодаті Божої через простоту і незлоб'я своє. Хто такий приємний Богу, як незлобливий! "Незлобливі та праві пристали до мене".

Прожив преподобний у святій простоті своїй достатні літа і, багато чудес сотворивши, до Господа відійшов. Хто простий та невчений на землі був, тепер мудріший є на небесах від усіх любомудрів світу цього і з мудрими херувимами зрить Божу силу й Божу премудрість Христа. То ж бо є мудрість правдива, щоб боятися Бога і Йому, в простоті духа та в незлоб'ї серця служачи, добропригоджати. Молитвами, Господи, угодника твого препростого Павла умудри нас у чиненні заповідей своїх. Дай нам начало премудрості — страх твій мати, щоб страхом твоїм, одхилившись од зла, вчинили ми добро перед тобою, і віднайдемо милість твою навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять святих отців наших Гурія, архієпископа Казанського, та Варсонофія, гапископа Тверського, і віднайдення їхніх мощів

Преподобний Гурій народжений і вихований був у місті Радонежі, родом із менших бояр, ім'я йому раніше було Григорій, син батька таки Григорія, що прозивався Руготін. Жив-бо юнаком блаженний спершу в одного князя, на ймення Іван, смиренний і тихий мав норов і в церкву часто ходив, мав старання до посту, і молитов, і милостині, і до інших чеснот, жив нежонатий. Пан його, бачачи добрий норов його, доручив йому весь свій дім, і через це оббреханий був перед паном слугами його через заздрість, ніби він чинить перелюб із жінкою його. Пан же, пойнявши віру наклепникам, звелів його забити.

(мал.) Св. архиєпископ Казанський (гравюра з книги Лазарь [Баранович], Труби на дні нарочития праздников, Київ 1674).

Син же пана того розумний був, умолив батька свого, щоб так швидко не давав віри наклепникам і щоб не посоромив себе. Вивідав отож обережно щодо цього й дізнався, що неповинний той є, і звільнив його від смерті. Однак батько його, переможений ярістю, посадив його до глибокої ями. І два роки в ній пробув, голодом утяжений, харч-бо, який подавали йому, нелюдський був: на три дні вкидали по снопу вівса і трохи води. Один його друг обіцяв йому їжу приносити, але той не захотів, а звелів йому принести паперу й чорнила, і писав, сидячи в рові, книжиці в науку дітям, давав продавати, а кошти з того жебракам роздавати. Після двох років милосердний Господь, бачачи добре терпіння раба свого, котрий так неповинно страждав, доброзволив, ніби із пекла, визволити від узилища того, і відчинив рукою невидимої сили своєї темничний затвор. Григорій же, побачивши у дверях світло, жахнувся, гадаючи, що це вороже навадження, оскільки два літа не відчинялися ті двері і, вставши, почав молитися, і знову світла було в дверях більше першого. Григорій же, приступивши, торкнувся дверей рукою — і тоді відчинилися двері. Він-бо збагнув, що це Боже зволення, щоб звільнився він із того затвору, помолився подячно до Бога молитвою і, взявши ікону Пресвятої Богородиці, яку із собою в темниці тій мав, вийшов, — хоча був день, ніхто не побачив його, — і пішов з дому того й міста. І прийшов до монастиря Пресвятої Богородиці, чесного і славного її Успення, що Йосиповим називається, і постригся там, і став неабиякий постник та чорноризець, по тому зробився ігуменом тієї обителі. Згодом той залишив паству через тілесну неміч, але невдовзі його знову послали на ігуменство у Селіжарів монастир. Коли ж Бог покорив царю Іванові Васильовичу місто Казань, тоді, за порадою преосвященного митрополита Макарія та інших святителів Російської митрополії, поставлений був місту Казані першим архієпископом у літо 7063 [1555], лютого в 7-ий день. І послав його цар у Казань із великою честю, і численні коштовні речі дав йому, і провів його із чесним та животворящим Деревом, та з іконами, із митрополитом і з усім освяченим собором, із литією, при всенародному здвизі. І так прийшов до міста Казані і прийняв престола, не захопивши влади і не за честю гонячись, але від Бога те прийняв. Жив-бо преподобний боговгідно, жебраків годуючи і задовольняючи всілякими потребами немаєтних, бідних та вдів, і сиріт заступаючи, від бід звільняючи. Труд до труду прикладав, всеношні стояння в молитвах звершував і невірних навчав пізнанню та віри у святу Тройцю, в Отця, і Сина, і Святого Духа — єдиного Бога. І багатьох із невір'я у віру привів та й хрестив. По тому в хворобу впав і довгий час хворів, але ніколи не перемагала тілесна болість душевної любомудрості — і тоді ж бо наказував до церкви себе носити. І так три роки трудився, а пізнавши, що має відійти до Бога, закликав архімандрита Варсонофія і повелів дати йому схиму. На четвертий же день грудня, о 8-ій годині вечора, відійшов до Бога, у літо 7072 [1564], пас Церкву Божу вісім років і 9 місяців. І поклали тіло його в обителі святого Спаса, боголіпного Преображення, за олтарем у великій церкві, поховавши чесно із псалмами та піснями духовними.

Преподобний же Варсонофій був родом із міста Серпухова, ім'я мав раніше Іван, син одного священика на ім'я Василій, який віддав його у навчання грамоті. Ще не досяг він віку, полонений був від кримських татар і там працював на них із усім старанням, мало й сплячи і з вуст співаючи псалми, які пам'ятав. Невірні ж, бачачи, що він доброго норову, у праці щирий та смиренний, який на них працював невідмовно, дивувалися з цього і звеліли йому в ослабі жити. Через три роки викупив батько його в татар, і прийшов у царське місто Москву, і постригся в монастирі, названому Андроників, і проходив життя своє чеснотливо, через що поставлений був ігуменом в монастирі, що на Пісноші. По тому архімандритом був у місті Казані, і там заснував монастиря, церкви й келії поставивши, жив добре й боговгідно, великою повстриманістю та неспанням тіло своє утяжував і вериги на тілі