Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

ані хліба, ані води і вже четвертий день пробуває без їжі, спогадав подумки: "Старець цей, не звиклий поститися так довго, помре з голоду, і на моїй душі гріх його буде". Тож прийняв його, кажучи: "Можеш спастися, коли послушливий будеш і учиниш, що повелю тобі". Відповів Павло: "Все, що мені скажеш, отче, готовий я учинити". Випробовував його Антоній, сказавши: "Стій і молися на цьому місці, доки прийду і принесу, що маєш робити". І ввійшов у печеру, покинувши його і не виходив до нього проздовж усього тижня, але таємно на нього через віконце поглядав і побачив, що весь той час на одному місці день і ніч нерухомо той стояв. Вийшов, приніс йому фінікових гілок і, мочачи їх у воді, каже до Павла: "Плети линву, старче, таку, як це бачиш у мене". І плів до дев'ятої години, і сплів з великими зусиллями п'ятнадцять ліктів. Побачив Антоній і рече: "Недобре сплів ти, розплети і знову плети". І уже сьомий день був, відколи нічого не давав йому їсти, а все те чинив Антоній для того, щоб відігнати його від себе, гадаючи, що, виснажившись, відійде старець. Але коли побачив, що з великим зусиллям розплів линву і знову плів, голодний і вже в літах, одначе не опечалився, не обурився, не дорікав ані прогнівався, пожалів його Антоній і, коли заходило сонце, сказав йому: "Старче, хочеш трохи з'їсти хліба?" Павло ж каже: "Коли ти хочеш, отче". Зворушений був отець словами його, що, голодний бувши, не спішився до хліба, але на його зволення віддався. І, з'ївши трохи з водою, встав і учинив подяку.

Випробував святий Павла і в молитвах, проздовж усієї ночі не сплячи і співаючи псальми із численними поклонами, але і в тому виявився Павло терплячий та бадьорий.

Якось їли вони, і повелів Антоній, щоб більше хліба узяв Павло, — жалів його, бо не звик багато поститися. Він же каже: "Коли ти, отче, більше їсти будеш, то і я". Мовив Антоній: "Мені досить, чернець-бо я є". Відповів Павло: "І мені досить, хочу-бо і я ченцем бути". І терпів усе, що Антоній йому повелівав. Якось повелів йому зшити якусь одежину, а коли Павло зшив, рече Антоній: "Зле зшив ти. Розпори її і знову зший!" І знову зшиту звелів розпороти і зшити. Це все чинив, щоб випробувати його терпіння та послушання. Він же не дорікав щодо цього й трохи, але дбайливо і старанно повелене чинив. Бачив його Антоній в усьому вправним та й каже: "В ім'я Господа Ісуса уже іноком став ти". І повелів осібно жити, збудувавши йому келію від себе десь так на чотири кидка каменем, і пробував блаженний Павло поблизу святого Антонія в осібній тій келії, трудячись день і ніч у іночих подвигах і прийнявши від Бога владу на духи нечисті, щоб проганяти їх і цілити недужих.

Якось приведено було до святого Антонія юнака, що мав нечистого духа вельми лютого та великого, одного із князів тьми, котрі Бога огуджували, і рече Антоній: "Не моє це діло є, не прийняв-бо влади від Бога над начальними бісами, але Павло Простий має той дар". І пішли із ним до Павла, і каже йому: "Авво Павле, вижени духа нечистого із цього юнака, хай піде юнак здоровий додому, хвалячи Бога". Мовив Павло: "А ти, отче, пощо не вигнав його?" Відповів Антоній: "Маю інше певне потрібне діло, і тому тобі його привів". І, залишивши бісного юнака у Павла, відійшов. Павло ж помолився до Бога і сказав бісові: "Отець Антоній велить тобі, дияволе, вийти!" Диявол же, лаючись, відповів: "Не вийду, всезлобний і брехливий старче!" Павло ж узяв шкіру, в якій ходив, і бив його, кажучи: "Виходь, повеліває тобі Антоній!" Диявол же не виходив. І каже Павло: "Або ти вийди, або я піду й повім Христу, і буде тобі біда!" Біс же і Христа огуджував, мовлячи: "Не вийду!" Тоді Павло розгнівався на біса й ополудні, коли в Єгипті сонце палить, як піч вавилонська, вийшов на камінь і став, як стовп нерухомий, взиваючи до Христа й кажучи: "Ісусе Христе, розіпнутий при Понтійському Пилаті, ти бачиш, що не зійду з каменю того, хай і помру, не їстиму ані хліба, ані води, доки не почуєш мене і не проженеш біса з юнака того!" Коли так казав йому, то біс волати почав: "Відходжу, відходжу і не знаю, де опинюся!" І, вийшовши, учинився змієм великим на сімдесят ліктів і впав у Червоне море. Так святий Павло простотою і смиренням своїм переміг диявола: малих-бо бісів проганяють люди, великі у вірі, начальних же князів бісівських перемагає смирення, як-от у цього святого Павла.

Мав Павло і дух прозріння. Якось він увійшов в один монастир, став при церкві, дивлячись, хто з якою думкою до церкви входить. Була ж вечірня, і з усіма, хто входив із лицем світлим та душею просвіченою, із кожним ангел-хранитель заходив, радіючи. Побачив же одного брата, що в церкву йшов із лицем чорним, душею помороченою, оточений бісами, — вони кожен до себе тягли його. За ним-бо здалеку святий ангел-хранитель слідував пригнічений і плакав. Це побачивши, святий уразився і, ридаючи вельми за погиблого брата, від гіркої печалі не ввійшов і до церкви, але сидів зовні, плачучи. Скінчився ж церковний спів, виходила братія такими ж, як входила, —божественне світло їх осяювало; уздрів і того, що раніше темний був: лице його стало наче ангельське, і благодать Духа Святого довкола отінювала, і ангел-хранитель порадів, підтримуючи руку його; біси ж звіддалік ридали й анітрохи наблизитися не могли. Блаженний же, побачивши таке швидке його перетворення, зрадів і, взявшись, затримав його. І перед усіма все, що бачив щодо нього, переказав, запитуючи про причину його раптового перетворення. Той же, бачачи себе викритим Божим одкровенням, сповідався щодо себе перед усіма, кажучи: "Я, — мовить, — вельми є грішний, у нечистоті численні провів літа аж досі. Ввійшов-бо тепер до церкви і почув, як читали святого пророка Ісаю, а більше Бог ним говорив: "Умийтесь, очистіте себе, відкиньте зло ваших учинків із-перед очей моїх... Научітеся чинити добро ... коли ваші гріхи будуть, як кармазин — стануть білі, як сніг". Це почув я, зворушився душею, відчинилися-бо мені умові очі, і, пізнавши окаянство моє та пагубу, зітхнув я і прорік у помислі своєму до Бога: "Ти є Бог, що прийшов у світ грішних спасати, як це тепер