Мирослава Горностаєва - Син сонця

— Я люблю вас, — виразно мовив юнак, — чуєте, рідні?

— О, сину… — тільки й сказав Адгіратга.

Раптом Карна вгледів п'ятьох Пандавів. У братів був такий вигляд, наче вони зараз кинуться на нього, як колись у дитинстві. Юнак не стримав глузливого усміху, і запальний Бгімасена вибухнув гнівом:

— Ти не гідний смерти в бою від руки Арджуни, сину колісничного! Ти маєш взяти до рук бича і поганяти ним коней, як то і належить сутам! Ти не гідний володіти князівством Ангу, о ниций, як не гідний пес торкатись до пожертв Агні[29]!

Радга охнула і затулила лице покривалом. Адгіратга опустив голову. Карна бачив, що його батьки ладні запастись від сорому в землю, вважаючи себе винними в приниженні сина, і вуста воїна зрадницьки затремтіли. Рука лягла на руків'я меча.

— Ще не час, Карно! — почув він голос Дурьйодгани. Княжич став між ним і Пандавами. Карна звів очі до сонця і подумки подякував другу за своєчасне втручання. Ще трохи, і він би кинувся на Бгімасену.

— Не подоба тобі, о Врікодаро, — в'їдливо мовив тим часом Дурьйодгана, — говорити такі слова! Головне для кшатрія — сила, тож треба поєдинкувати з будь-яким кшатрієм, котрий того забажає. Походження героїв, як і витоки рік, встановити важко. Вогонь народився з води, а погибель Данавів[30] — з костей мудрого Дадґічі. Навіть про Бога війни, Сканду, ми не знаємо точно, чи то він син Агні, а чи син Шіви. Відомо, що кшатрії ставали брагманами, то чому ж не стати кшатрієм сину сути? Але тигри не народжуються від антилопи, а сонцеликий Карна — не син колісничного. А те, що він вшановує названих батьків, лише робить йому честь! Цей великий воїн може володіти світом, а не тільки жалюгідною Ангою! І ми з ним завоюємо світ! А кому не до вподоби те, що я зробив для Карни, — тут Дурьйодгана глянув на застигле від ненависти лице Арджуни, — хай розтопче від злости ногами свого лука!

Скінчивши промову, яку галереї привітали оплесками, Дурьйодгана взяв Карну за руку і мовив:

— Сьогодні я влаштовую бенкет і запрошую тебе і твоїх батьків, князю Ангу! Карна мовчки схилив голову. Він знав, що Дурьйодгана великий актор, і, швидше

за все, грав " на публіку». Знав також, що щирий ворог кращий від нещирого друга… І все ж таки… Він, Карна, князь і кшатрій! Без Дурьйодгани йому б не вдалося пробити стіну варни.

Князь Ангу обійняв за плечі батька з ненькою і поволі пішов з ними до колісниці, на якій аж пританцьовував Санджая.

Кунтідеві до того часу вже отямилась і спостерігала за первістком через пелену сліз. Вона і раділа, що Вріша живий і домігся того, що належало йому від народження, і боялася… Боялася, що збудеться пророче видіння кривавої битви, в якій брати зійдуться в смертельнім двобої.

Юдгіштгіра тим часом говорив до братів:

— Не знаю, де Дурьйодгані вдалося вивчити цього асура, але все це — на наші голови. Я боюся цього Карни, браття…

— Стріла з " Ґандіви " буде йому громоваджрою, — буркнув Арджуна, — а я — Індрою!

Так закінчились змагання кшатріїв. Та ворожнеча між братами лише розпочиналася.

Так Карна, син Радги та Адгіратги з вулиці колісничних, став раджою-князем Ангу — невеличкого князівства у східньому закутку Бгаратаварші. Більшість населення Ангу ставили темнолиці люди, в жилах яких текла дравідійська кров. Правив ними намісник від імені роду Куру. Чоловік той немилосердно визискував своїх підданців, і тому появу нового правителя анги зустріли з неабиякою надією на добрі зміни.

Карна виправдав їх сподівання. Він вигнав у три шиї зажерливого намісника і швидко навів лад і в столиці Ангу, Чампі, і в усьому князівстві. Одним з перших його указів була сувора заборона продавати своїх дітей у рабство за борги, а другим — зменшення податків, більша частина яких йшла до скарбниці його попередника. Тому, де б не з'являлась колісниця білявого арія, його зустрічали вітальними вигуками, а поет-злидар, якого Карна звелів нагодувати і призначив на придворну посаду, склав довгу пісню, де величав молодого князя Ясним Сонечком.

З легкої руки придворного співця анги прозвали Карну Вайкартаною — сином сонячного променя. Юнак не ображався на прізвисько, хоч воно і натякало на його невідоме походження. Іноді він згадував оповіді неньки Радги про дивного брагмана, що носив одне з імен великого Сур'ї — Вікартана, Сонячний Промінь. Може то і був його невідомий батько. Хто-зна… В усякому разі, на батька Карна не ображався, а от рідну матір йому іноді хотілось зустріти, аби запитати у неї, за що можна було аж так зненавидіти безпомічне маля. Та й тільки.

Гастінапур Карна відвідував доволі часто. Не маючи звички мандрувати з обозом, він долав відстань межи Чампою та стольним містом на бойовій колісниці. Іноді він брав у сути віжки і гнав розшаленілих коней, насолоджуючись швидкою їздою. А коли приїздив до Гастінапуру, то найперше звертав на вулицю колісничних.

Його батьки не захотіли перебиратися до Чампи, бо звикли до міста, де пройшло їхнє життя. Карна змусив матір найняти прислугу, але вона все одно цілими днями товклась біля господарства, не довіряючи наймичкам. Батько, отримавши відставку, занудьгував і знову почав, як замолоду, грати в кості. Сусіди ж, ті самі сусіди, котрі щиро вітали переможця Васушену, нині ставились досить прохолодно до князя Карни, всіляко підкреслюючи відстань, що розділяла їх. Навіть Санджая, той самий Санджая, котрий був зобов'язаний Карні своїм нинішнім благополуччям, і той зрікся колишньої дружби. Нині він звав Карну лише на " ви " та " ваша милосте». А старий Ґавальґана кланявся синові Адгіратги трохи не в пояс і