Валерій Федорович Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

з умовами окремих місцевостей; в робітничому питанню фракція підтримує і провадить в життя принціпи, покладені в основу робітничого закону Центральної Ради.

…Виходячи далі з покладеного в основу трудового принціпу і маючи на увазі інтереси робітництва, а також інтереси загальнодержавні, фракція вважає за необхідне націоналізацію приватних залізниць, цукроварень, фабрично-заводських, фінансових та инших підприємств широкого суспільного значіння.

…Для переведення в життя і закріплення соціяльних здобутків революції мусить бути відповідно сконструйований державний аппарат.

Беручи в основу принціп децентралізації влади і широкої областної автономії, зазначений в Конституції Центральної Ради від 29 квітня 1918 р., і розвиваючи його згідно прийнятому трудовому принціпу, фракція визнає, що державні органи влади — як в центрі, так і на місцях — мусять належати колективам, складеним із представників трудового люду — селян і робітників, обраних на основі рівного, безпосереднього виборчого права, способом таємного і пропорціонального голосовання.

…Такими колективами мусять бути сільські, волосні, повітові і губерніяльні трудові ради селян і робітників, котрі, маючи в межах своєї території певні права і підлягаючи одна другій по інстанціях, будуть підпорою і допомогою в переведенні зазначеного соціяльного будівництва і забезпечення від адміністративної розрухи та анархії.

…Органом верховної влади має бути Всеукраїнський Конгрес Трудового Народу із депутатів, обраних по вище зазначеному способу, а виконавчим органом — відповідальна перед ним Рада Народніх Міністрів.

Верховна влада зараз належить нинішньому Конгресу Трудового Народу України»[96].

Це був компромісний документ. Особливу увагу привертало те, що ключове на той час питання про ставлення до радянської Росії, з якою УНР вела війну, взагалі виявилося у ньому замовчуваним. Не дивно, що під час голосування за проекти резолюцій з поточного моменту фракція УПСР узагалі поділилася на три частини. Одні делегати утрималися, інші підтримали А. Степаненка, який запропонував проект резолюції з пропозиціями про передання влади Трудовому конгресу й формування органів влади за трудовим принципом — згідно із засадами вищенаведеної декларації УПСР. Цей варіант документа був відхилений конгресом.

Третя група з есерівської фракції, що тяжіла до правих поглядів, підтримала точку зору Директорії і Ради народних міністрів, тобто позицію правого крила УСДРП. Це забезпечило перевагу спільному проекту резолюції, запропонованому від імені УСДРП (офіційної) і УПСР (центральної течії — правої).

У резолюції висловлювалися подяка і повна довіра Директорії за її діяльність.

Зважаючи на загрозливе внутрішнє і зовнішнє становище УНР, конгрес вирішив припинити свою роботу. Водночас було ухвалено виділити зі складу делегатів комісії з законопідготовчими й контрольними функціями, що мали розробити законопроекти для наступної сесії Трудового конгресу, а також допомогти урядові в оздоровленні адміністративного апарату. Мали бути створені комісії: з оборони держави, земельна, бюджетна, закордонних справ, харчових справ і культурно-освітня.

Щодо ключового питання — про організацію влади в УНР — конгрес ухвалив: «З огляду на небезпечний військовий часдоручити власть і оборону краю Директорії УНР, яка, доповнена представником од Наддністрянської України, до слідуючої сесії Трудового Конгресумає бути верховною властю і видавати закони, необхідні для оборони Республики, при чім ці закони передаються на затвердження найближчій сесії Трудового Конгресу.

Виконавча влада УНР належить Раді Міністрів, котра складається Директорією і в часі первої сесії Конгресу відповідає перед Директорією»[97].

Президії форуму, за погодженням з Директорією, доручалося найближчим часом скликати чергову сесію Трудового Конгресу України. Програмні пункти резолюції були дуже короткими, але виразними й чіткими: «Конгрес Трудового Народу України стоїть проти організації робітничої диктатури і висловлюється за демократичний лад на Україні. В цілях закріплення демократичного ладу правительство УНР разом з комісіями має підготовити закон для виборів всенароднього парляменту Великої Соборної Української Республики.

…На основі всенароднього голосовання мають бути скликані нові органи влади на місцях, а до того місцева власть, в інтересах національної оборони, повинна належати довіреним правительства УНР — комісарам, які повинні працювати в контакті і під контролем місцевих трудових рад, обраних пропорціонально від селян і робітників»[98].

Не такий виразний та категоричний, начебто позначений настроями приреченості, мають вигляд слова про війну за незалежність УНР, за збереження національної державності, її цілісності:

«У відношенню до захватів української території військом держав Антанти, арміями совітськими, польськими, донськими, добровольческими та румунськими Конгрес Трудового Народу України заявляє свій рішучий протест проти замахів на цілість, самостійність і незалежність Української Народньої Республики. Український народ хоче бути нейтральним і в дружніх відносинах з усіма иншими народами, але він не потерпить, щоб яка б не було держава накидала збройною силою свою волю українському народові»[99].

Ухвалена Конгресом резолюція ніяк не може претендувати на роль програми революційних перетворень (навіть щонайстисліших, найзагальніших). Це лише декларація принципів, політичних орієнтирів, які навряд чи були концентрованим утіленням інтересів, домагань учасників визвольної революції, тим більше всього українства.

Підтвердженням такого висновку стала заява, подана до президії Конгресу блоком фракцій, що обстоював владу рад (українські соціал-демократи-незалежні, українські есери-ліві, російські соціалісти-революціонери і Бунд), які відмовилися брати участь у голосуванні за пропоновану правою більшістю з'їзду резолюцію. В заяві говорилося: «Не визнаючи з самого початку правомочности Конгресу, що було зазначено нами в декляраціях, ми бачили своє завдання лише в тому, аби з трибуни Конгресу оголосити вимоги трудового селянства та пролетаріяту, що боряться за соціялізм, за владу рад. Це завдання за два дні праці Конгресу виконано. З другого боку, з деклярацій фракцій, які складають більшість Конгресу, видно, що: 1. Конгрес цілком ухвалює політику Директорії, котра веде боротьбу проти революційних мас; 2. Конгрес ухвалює війну з Совітською Росією і згоду з імперіялістичними урядами Антанти, прикриваючись машкарою нейтралітету. Уряд, що скликав цей Конгрес на непевних підставах при умовах репресій проти революційно-соціялістичних партій, досяг своєї цілі, здобувши покірну більшість. Ми ще раз заявляємо, що цей Конгрес не має права говорити від імени трудових мас України. Виконуючи наказ своїх виборців, зазначені вище фракції залишають Конгрес і складають з себе всяку відповідальність за постанови Конгресу та за їх наслідки»[100].

Отже, схвалений Трудовим конгресом України документ (інших просто не встигли розглянути перед загрозою захоплення Києва радянськими військами) свідчить, що дальшого розвитку платформи (програми) Української революції, всупереч сподіванням, не сталося.

У результаті було ухвалено резолюцію про поточний момент (універсал) — єдиний документ, що його встигли прийняти до 28 січня 1919 р. — далі працювати було просто небезпечно, і форум поспіхом закрився. В резолюції говорилося, що представники трудового народу України в складних умовах ворожих агресій і надалі доручають провадити державну роботу Директорії, яка поповнювалася представником від ЗУНР.

У багатьох політиків того часу такі рішення викликали глибоке розчарування. П.