Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

- Ні, один місяць.- твердо сказала Леся,- щойно у мене закінчиться відпустка, я повинна повернутися до Києва та вийти на роботу.

- І ким ти працюєш?- поцікавився Амір.

- Фітнес-тренером,- гордо відповіла Леся та натомість почула гучний сміх.- А що тут смішного?

- Марна робота,- відповів він скрізь сміх,- я гадав ти займаєшся чимось серйознішим.

- У мене серйозна і корисна робота. Я допомагаю людям підтримувати їхнє фізичне здоров’я. Для кожного клієнта я розробляю індивідуальні програми тренувань, стежу за технікою виконання вправ і надаю психологічну підтримку. Це не лише про спорт – це про зміну стилю життя, покращення здоров’я і досягнення цілей… Та що тобі розповідати, для тебе сільської людини це не зрозуміле,- заперечила Леся та потім махнула рукою, -для тебе, мабуть, головне в цьому житті вівці й крім цього ти більше нічого і не бачив.

- Життя серед природи та заняття сільським господарством - це для мене особливий стиль життя, це спокій, це гармонія з природою, але це й фізична праця та відповідальність,- Амір теж знайшов, що сказати водночас подумавши, що вона та, яка здатна водночас зачаровувати і дати гідну  відсіч і йому це теж подобалося у ній,- от поживеш тут і відчуєш різницю між життям у мегаполісі й у сільській місцевості. Тут сама природа дбає про наше фізичне здоров’я. Робота на землі — це не завжди легко, але це гарно тренує м'язи. Вирощування рослин, догляд за тваринами, підготовка ґрунту — все це вимагає великої кількості зусиль і часу. Але цей процес приносить задоволення, коли бачиш результати своєї праці — здорових тварин, багатий урожай.

- А я цього і не заперечую, просто кажу тобі, що це не для мене…

- Колись я теж так думав, бо я не завжди тут мешкав. Я переїхав на цю ферму всього два роки потому. Зізнаюся, що нехотя все починав відновляти, але зараз я задоволений результатами. Наперекір труднощам я отримую глибоке задоволення, адже це життя, яке дає можливість бачити результати своєї праці, бути ближче до природи, жити просто та усвідомлено. Згодом я тобі все покажу і розповім і ти відчуєш різницю. І запевняю тобі сподобається і ти захочеш лишитися.,- Амір усміхнувся,- Леся, дивися на все простіше і отримуй задоволення.

- Від чого отримувати задоволення?- Лесю ці слова сказані ним збісили її й вона скочила зі стільця трохи не перекинувши його.

- Від шлюбу зі мною,- Амір теж підвівся з-за столу, але зробив це спокійно,- гаразд, я згоден. Побудемо з тобою одружені рівно один місяць. Я гадаю цього часу вистачить для того, щоб я уладнав свої справи, а ти свої. Але пам’ятай ти в будь-який момент можеш мені розповісти про те, чим шкодить тобі твій дідусь. Я обіцяю допомогти.

- Ще раз тобі повторюю, я сама з цим розберуся. І не називай його моїм дідусем,- Леся трохи заспокоїлася.

- Добре, хай буде Тимофій Васильович,- Амір окинув її поглядом,- до речі, коли мої повернуться додому то твоя поведінка повинна змінитися. Всі повинні думати, що ми щасливе подружжя. А ще тобі пасує ця сукня. Сам обирав.

- Це найгірша річ, яку мені коли-небудь доводилося одягати на себе. Я полюбляю спортивний, стильний одяг, який облягає фігуру, а не висить як мішок,- відрізала йому Леся.

- У наших місцях ніхто спортивний, облягаючий одяг не носить,- він тільки покивав головою,- я впевнений ми з тобою поладимо, станемо хорошими друзями та коханцями й розлучатися точно не захочемо.

- Можеш мріяти про це скільки завгодно, але запевняю тебе, що цього ніколи не буде. Між нами тільки угода,- Леся підвела на нього свої очі,- мені потрібно, щоб ти забрав у Тимофія Васильовича мої речі та смартфон.

- Гаразд, я накажу Тарасові, щоб він поїхав до сусіда та забрав твої речі,- Амір не став заперечувати,- коли трохи освоїшся у будинку, виходь на подвір’я. Покажу тобі господарство. Таїсія….

  Служниця миттю вибігла з кухні:

- Ви мене кликали, пане?

- Потурбуйся про пані, моя дружина повинна бути всім задоволена,- віддав насамкінець розпорядження Амір.