Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

Розділ 10

  Леся різко відвернулася від нього, намагаючись утихомирити емоції роздратованості викликані ним. Але напруга, як на зло, зростала щохвилини й вона з усіх сил стримувалася, щоб не втратити самоконтролю та не наговорити лишнього. Мовчки сіла за стіл напроти нього. Їм накрили у вітальні біля панорамного вікна, через яке можна було бачити зелений луг, якому не було ні кінця ні краю. Та Лесю зараз мало цікавила тутешня природа, її скоріше цікавило те, що буде говорити він.

- Ти скуштуй супчику, він дуже смачний,- Амір почав їсти крадькома поглядаючи на неї.- Ти занадто напружена, тобі варто розслабитися.

- Я хочу знати навіщо тобі цей шлюб?- Леся хотіла вже якомога швидше перейти до тієї розмови, яка насамперед цікавила її.

   Амір кивком голови дав знак служниці залишити їх, потім витер губи серветкою:

- За два дні на ферму має повернутися моя мати, яка насправді і є хазяйка цієї ферми. Але ця ферма по документах належить не тільки їй, а й моєму меншому братові. А я тут тимчасово. Та зараз не про це. Так от, моя матір повертається  додому, але не сама, а зі своєю хрещеницею, яку має намір видати заміж… за мене. Але на жаль її план провалився, бо я вже одружений. Тому, вона даремно старається. Ніхто, і тим більше вона не буде мені вказувати на кому я маю одружуватися.

- Отож, ти одружився зі мною насамперед тому, щоб насолити своїй матері?- Леся здивувалася, ошелешено зиркаючи на нього.- Ти точно ненормальний. Якщо тобі вже так кортіло одружитися, то одружувався з тією, яка тобі подобається…

- А ти мені подобаєшся,- зізнався Амір і його очі загорілися,- дуже подобаєшся. Так що мені пощастило. Я собі вже як місяць шукав дружину…

- Чудово. Що далі?- запитала вона.

- А далі будемо прагнути знайти спільну мову, будемо вчитися ладнати один з одним, будемо вчитися жити разом,- Амір взяв до рук склянку з апельсиновим соком.- Я то вже зрозумів, що Тимофій Васильович мене обдурив, коли запевнив, що ти у мене закохалася  і погодилася вийти за мене добровільно. Тепер-то я бачу і розумію, що це не так. А також бачу, що ти не хочеш зізнаватися, як саме твоєму дідусеві вдалося тебе змусити робити те що він бажає. Не хочеш розповісти? Мабуть, добре тебе залякав, або ще гірше, напевне шантажує тебе.

- А ти вже і не такий… простий, як мені говорили…

- Оточуючи люди погано мене знають,- відповів на те Амір.- Одним словом я хочу запропонувати тобі угоду. Допоможи мені, а я допоможу тобі. І коли все уладнається, розлучимося, якщо ти звісно захочеш. Бо я переконаний, що через деякий час ти дійсно закохаєшся у мене і виявиш бажання і надалі лишатися моєю дружиною. От тоді вже і про народження дітей подумаємо. Що скажеш?

- Скажу, що цього ніколи не буде,- майже вигукнула Леся кинувши на нього зловісний погляд,- ти занадто самовпевнений у собі. Та даремно. Але щодо взаємної допомоги я згодна. Тільки от що ніяк не збагну, чим ти мені зможеш допомогти? Яка у тебе перевага над твоїм сусідом?

- Перевага у тому, що я маю більші можливості, а також у мене більші доходи чим у твого дідуся. А чим більше ти маєш грошей, тим більшу ти маєш владу. Зрозуміла нарешті чи як?- Амір хитро посміхнувся.

- Я не тупа,- обурилася Леся та почала їсти суп, бо саме зараз відчула, що зголодніла,- але перевага мого діда у тому, що він жорстка людина і здатен на непередбачувані вчинки. Хоча ти теж далеко не добряк… хотів застрелити бідолашну тварину… гадаю, ти не здатен на співчуття.

- Я тобі нагадую, якщо ти забула, що я хотів тільки полегшити її страждання. Ця вівця належить до дуже дорогої породи… тому…

- Я б тобі відшкодувала збитки,- Леся доїла суп.

- Пропоную повернутися до тієї теми, яка нас цікавить найбільше,- Амір не зводив з неї очей, наскільки йому було приємно милуватися нею.- Розкажи мені все ж таки, як Тимофію Васильовичу вдалося змусити тебе вийти за мене?

   Леся вагалася, не знала наскільки можна було довіряти цьому Амірові. А що як він тільки задовольнить свою допитливість і на тому все. Та ще  й дідові переповість, що вона розповідала. І потім дід розгнівається на неї та зашкодить її рідні. Ні, не можна. Тут самій необхідно шукати вихід, шукати спосіб помститися. А для цього потрібен час і діяти потрібно обережно. Аміра теж не можна дратувати, а для цього буде найкраще погодитися на його умови і чекати слушної нагоди, щоб вибратися із цього ненависного… капкану.

- Я буду тобі допомагати, а натомість ти не будеш мене чіпати. Я буду вільна у своїх діях. І ще мій дід завжди повинен думати, що у нас все гаразд і ми задоволені що одружилися,- Леся висунула свої умови, як їй здалося вигідні для неї,- коли прийде час ми розлучимося і забудемо один про одного.

- Я зрозумів, щойно ти помстися своєму дідусеві ми розлучимося. Так вигідно для тебе, але не для мене,- Амір склав руки на грудях та відхилився на спинку стільця.

- А чому не вигідно?- обурилася Леся.- В тім я розумію, твоя матуся знову почне нав’язувати тобі свою хрещеницю. Але ж ти сам ще нещодавно запропонував, щойно все уладнається, то ми й розлучимося…

- Варто, мабуть, встановити термін нашої угоди,- перебив Амір Лесю,- так на мою думку буде краще. Пропоную рік.

- Рік? Ти хочеш, щоб я рік варилася у цьому котлові?- вигукнула дівчина.- Це занадто довго. Я гадаю хрещениця твоєї матері раніше встигне вийти заміж. Переконана в тому, що приїде вона сюди, побачить, що ти одружений, розвернеться і поїде собі назад. І все, проблеми у тебе більше немає. А твоя матінка, полютує деякий час і заспокоїться, прийме все як є, махне на все рукою і скаже тобі: «Живи і роби синку, що хочеш».

- Не все так просто,- заперечив Амір.

- Та простіше вже нікуди,- не погодилася з ним вона,- а ти тим часом повинен підшукати собі іншу дружину, якщо вже так треба буде. Бо щойно я розберуся зі своїми проблемами,  я і хвилини з тобою не залишуся.  І ти мене не змусиш.

- А я й не буду змушувати. Пів року…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍