Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

- Головне без паніки,- заспокоїла себе у голос,- головне витриманість і холоднокровність.

  Леся прийняла душ та привести себе до ладу. Та потім згадала, що її одяг лишився у домі діда. І що їй тепер одягнути? Підійшла до шафи відчинила у пошуках хоч якоїсь одежини. І була дійсно здивована, коли побачила, що шафа була завішана новим одягом. Найбільше сукнями середньої довжини. Невже це накупили для неї? А що все може бути. Цей Амір подбав про те, щоб їй було комфортно. Та це нічого не міняє. Леся нехотя взяла навмання сукню та одягнула на себе. Підійшла до великого дзеркала та подивилася на своє відображення мимоволі посміхнувшись.

- Ну що ж Леся, ти тепер виглядаєш як справжня селянка, залишилося хусточку зав’язати.

  Дівчина пригладила по боках цю голубу сукню у білий горошок та взула щось схоже на капці.  Подумала, що це зовсім не її стиль. Вона то звикла до спортивного одягу, щоб облягало фігуру. І взагалі раніше її ранок починався по-іншому. З пробіжки, з гімнастики, з кави…, а тепер, мабуть, буде починатися з тарілок та доглядом за тваринами. Але це ненадовго, заспокоювала саму себе, вона знайде спосіб вибратися із цього каптану та повернутися додому, до свого звичного життя.

  Леся вийшла до коридору, пригадала куди йти. Будинок то гарний і при інших би обставинах обов’язково б помилувалася цією розкішшю, але зараз для неї було все байдужим. Опинившись у вітальні Леся відчула приємний аромат їжі, який доносився із кухні.

- Доброго ранку пані,- до Лесі підійшла служниця з якою вона вже була знайома.

- Доброго ранку,- привіталася Леся. – Як мені до вас звертатися?

- Таїсія,- відрекомендувалася жінка.

- Добре Таїсія. А де ваш хазяїн?- запитала Леся.

- Пан Амір як завжди, щоранку пішов робити обхід господарства та віддати розпорядження на сьогодні. Та він ось-ось має повернутися, бо сніданок о восьмій годині. Тому вже за хвилину стіл буде накритий. Хазяїн вимагає, щоб всі дотримувалися розпорядку. А ще він мені наказав, щоб я вам сьогодні все показала у будинку, познайомила з усіма робітницями.

- Зрозуміло,- Лесі цього зовсім не хотілося.

  Вхідні двері відчинилися і до будинку зайшов Амір. Побачивши свою дружину, він ніби закам’янів, окидаючи її поглядом. Він був зачарований її зовнішнім виглядом, наскільки вона була приваблива в його очах. Леся відчула на собі цей погляд і навіть засоромилася відвівши очі.

- Ти така гарна,- тихо сказав Амір, повільно наближаючись до неї. Його голос був таким теплим, а в очах мерехтіло захоплення нею.

- Дякую,- відповіла Леся стискаючи свої руки в кулаки, ніби не знала, що робити від такого несподіваного компліменту з його боку, - але, якщо чесно це не мій стиль. Зазвичай я сукні не ношу.

- Даремно, бо вони тобі неабияк пасують,- Амір скинув куртку та віддав служниці,- коли надумаєш вийти на вулицю одягайся тепліше, бо сьогодні прохолодно. У цьому році середина весни то дуже холодна, то аж занадто жарка. Погода ніби грається з нами. Пішли поснідаємо разом та поговоримо, я відповім тобі на твоє запитання як і обіцяв вчора. Сподіваюся ми прийдемо до спільного рішення.

  І тут Амір підійшов до неї зовсім близько, що вона навіть відступилася назад. Та він тільки посміхнувся та обережно взяв її за руку. Змушуючи її серце забитися частіше, а на щоках заграв легкий рум’янець. Леся на якусь мить завмерла та потім швидко схаменулася і вирвала свою руку.

- Більше ніколи не смій так робити,- майже крикнула вона на нього.- Ти чув? Ніколи більше так не роби… не смій торкатися мене…