Мері Роуч - Вояки

— Проблема ось у чому. — Редетт підходить до білої дошки, що висить на стіні, і малює пеніс.

На коротку мить мені здається, ніби тут щойно пробігла юрба п’ятикласників. Проблема полягає у випинанні — імплантати можуть проштрикнути кінчик члена, і таке може статися під час статевого акту. Імплантати для пеніса винайшли, щоб допомогти чоловікам з ерективною дисфункцією (у складних випадках, коли сіаліс безсилий). Тим чоловікам імплантати вживлюють у досить міцну волокнисту оболонку навколо еректильних камер (дві такі камери розташовані вздовж тіла пеніса, як цівки мисливської рушниці). У пацієнтів, яким зробили фалопластику, таких оболонок немає, у них є тільки шкіра, що протикається набагато легше. Уявіть, що ви затиснули в кулаці коктейльну соломинку і натягуєте на кулак обгортковий папір, поки соломинка його не проштрикне. Приблизно так воно і відбувається. Згідно зі статистикою, випинання трапляється в 40 відсотках випадків (хоча спроби захистити імплантати чохлами з дакрону[72] чи взятої у донорів-померлих оболонкової тканини дещо поліпшують ситуацію). До того ж, як згадувалось, уретри зі шкіри, взятої з передпліччя, іноді псуються у вологому середовищі.

Також у чоловіка може бути бажання мати природну ерекцію, без необхідності «підпомповування» (при використанні імплантату для цього потрібно натискати на заховану в мошонці грушу, щоб помпувати його сольовим розчином.) Можливо, чоловікові хотілося б, щоб після закінчення статевого акту його член ставав трохи меншим та гнучкішим. Не заповнений рідиною імплантат стає гнучким, але не коротшим.

— Я ж правильно зрозуміла?

Куні дивиться на мене поверх лінз:

— Чоловіки, Мері, якщо брати на загал, не скаржаться, що він «завеликий».

На той час, коли ви будете це читати, цілком можливо, що команда Редетта вже виконає першу трансплантацію.

Коли я востаннє цим цікавилася в лютому 2016 року, уже був дібраний поранений ветеран, який чекав на донора. На додачу до всіх критеріїв, за якими добирають органи для трансплантації, Редетт у листі електронною поштою також згадував, що пеніс повинен візуально пасувати: «Колір шкіри та вік». — «А ще розмір?» — спитала я. Це запитання він проігнорував.

Перша для команди не означає перша в світі. Першу трансплантацію пеніса було зроблено 2006 року в окружному військовому шпиталі Гуанчжоу. У звіті хірург написав, що пацієнт не був військовослужбовцем, але став жертвою «нещасного випадку з травматичними наслідками». Потім була ще одна травма — новий пеніс «на жаль, довелося видалити» через два тижні. Організм чоловіка його не відчужив, це зробила дружина. Деталей у звіті не наведено, крім того, що «виявлено серйозну проблему психологічного плану за межами розуміння як нашого, так і пацієнта». Також згадувалися набряк та некротичні тканини.

Некроз виникає, коли тканинам не вистачає кисню, у тому випадку це сталося, бо трансплантолог не з’єднав деякі судини. Шкіра темніє, стає жорсткою і з часом відпадає.

— «Некротичний» означає «мертвий», — пояснює Куні.— Хірурги не люблять казати «мертвий».

Навіть без некрозу трансплантований орган має тінь смерті. Він не мертвий, але деякою мірою відроджений. Можна тільки уявляти, як некомфортно може почуватися пацієнт. Коли йдеться про внутрішні органи, такі як нирки чи легені, психологічні наслідки в цілому не такі гострі — чого не бачимо, про те серце не болить. «Та не так легко користуватись і бачити руки мертвої людини, також нелегко дивитись у дзеркало і бачити в ньому обличчя мерця», — писав Жан-Мішель Дюбер-нар, хірург, що виконав першу успішну трансплантацію руки, яку довелося видалити, бо пацієнт вважав, що в ній було зло. (Рука набрякла та запалилася, хоча і не через зло. Пацієнт припинив вживати імунодепресанти.)

А от Куні має зовсім протилежний досвід.

— Люди насправді думали, що конверсія (психологічна асиміляція частини тіла, що належала іншій людині) буде проблемою, але такого не ставалось. Я зрозумів, що вся справа в загальній психології людини. І у вас, і в мене є по дві кисті рук. Мати кисть іншої людини — це ненормально. Але не мати кисті взагалі — ще ненормальніше.

Досвід Куні показав, що всі шестеро пацієнтів, яким їхня команда трансплантувала кисті, від того моменту, коли приходили до тями, навіть дарма що вони ще не могли відчувати чи бачити свою нову кисть, сприймали її саме як власну. Така реакція відбувалася навіть у випадках, коли кисть для трансплантації брали від людини іншої статі чи коли колір шкіри донора трохи відрізнявся від кольору шкіри реципієнта.

Отримання обличчя незнайомця також виявилося не таким сильним чинником занепокоєння, як очікували. Тому що альтернативою було б життя взагалі без лиця.

— Пацієнт сказав: «Мені не важливо, чиє обличчя в мене буде», — розповідає Куні.— Якщо в тебе є обличчя, ти — людина. А якщо в тебе немає обличчя, ти — якась потвора з фільму жахів.

А що ж з пенісами?

— Я над цим розмірковував, — каже Куні, вирівнюючи рядок викладених на живіт більшого чоловіка інструментів. — Чим відрізняється пеніс? Адже він не частина тіла, за якою зазвичай людей ідентифікують, як це відбувається з обличчям чи навіть руками. Але щось таки в ньому є. Його можна розглядати як щось ще особистіше, бо більше ніхто його не бачить.

І тут якраз усі захочуть подивитись. Увага засобів масової інформації буде прискіплива і дратівлива.

— Коли людина, якій трансплантували обидві кисті, сидить в інвалідному візку, все добре видно і ви можете сказати: «Ого, це таки круто», — промовляє Редетт зі свого місця біля другого чоловіка. — А от коли якийсь чоловік у лікарняному халаті каже: «Еге ж, усе добре.», ви знаєте, про що всі думають: «А він працює? А можна глянути?»

Куні робить глибокий розріз, пеніс більшого чоловіка розкривається під лезом, як ковбаса. Коли напосілася, він визнав, що йому, як чоловікові, це неприємно. І змінив тему.

— Ось губчаста тканина печеристого тіла. — Куні вказує на одну з пари еректильних камер.

Він натискає на обрубок, і з’являються краплини крові, як вода виступає на губці, коли її стискають.

Через те що саме кров забезпечує ерекцію, з’єднання потрібних судин удвічі важливе — не тільки щоб запобігти некрозу, а й щоб уможливити статеву функцію. Китайські хірурги не під’єднали кавенозні артерії, які проходять по центру кожної з еректильних камер і постачають необхідну для виникнення ерекції кров. Можливо, це було однією з причин невдоволення тієї дружини.

Тим часом на іншому візку до однієї з артерій у шкірі живота худого чоловіка під’єднано трубку для внутрішньовенних інфузій. Рідина підфарбована індиго і, коли вона витікатиме, ділянка шкіри дістане синє забарвлення і можна буде точно визначити ділянку, кров