Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Змія і характер відповідний.
— Раз жартуєш, удар вочевидь був легшим, ніж здається, — сказав він з усмішкою.
Поруч присів лікар, перевірив мою голову, чимось побризкав на рану, очищаючи її. А потім чимось загоювальним обробив і заклеїв. Одягнув назад мені окуляри.
— Дякую, без них складно.
Мене посадили на стілець і дали чашку з чаєм. Лікар рекомендував самій нікуди не їхати.
— Ігнат, — покликала нага. — Відпусти її на випускний, вона його організовувала.
— Хочеш сказати теж підеш? — запитав він із примруженням.
— З нею ні, звісно! Понахабнію і попрошу тебе за тортом сходити. Тут мій диплом відзначимо.
— Умовила. Якщо ти на неї не злишся, відпущу.
— Я не буду коментувати, що я про неї думаю. А то раптом ти образишся.
Він тільки посміхнувся і пішов. Бачила, як пішла Катька, кинувши на мене здивований погляд на прощання. Тортик принесли через пів години. Великий, білий зі збитими вершками і фруктами всередині.
— О, цей смачний.
Ледве встигли відсвяткувати мій випуск, прийшли два маги зі знайомим мені малим і зубатим. Він сидів у клітці для птахів і підпирав пазуристою лапою голову. Зараз він був білим. Я навіть окуляри зняла, щоб зрозуміти, що мені не здалося. Цей нахабно пазуристий-зубатий, побачивши мене, вишкірився на подобу посмішки. І маги йшли прямо до мене. Я на них здивовано подивилася, зависла, дивлячись на мага побільше. Він був весь у білому. Діма підлетів і одягнув мені окуляри.
— Що від неї потрібно?
— Перекладати його скрекіт. Ці маленькі паразити дещо бачили.
А я знову подивилася на малого: він змінив колір шерсті на темно сірий. Прострекотав:
— Не люблю, коли мене бачать наскрізь.
Діма теж помітив зміну кольору шерсті, тільки посміхнувся.
— Окуляри не знімай. Немає на що тут дивитися.
Він відійшов, а я приспустила окуляри на край носа і знову подивилася на мага.
— Я б посперечалася, — сказала ледь чутно.
Зубатик усміхнувся і прострекотав.
— Дорослішаєш дитинча. Схвалюю. Цей самець зразковий.
— Що він каже?
— Нічого, що стосується справи, — сказала, поправивши окуляри.
— Це я буду вирішувати! — сказав маг зло.
— Їсти хочу і голодним працювати не буду!
— Він голодний і вимагає його нагодувати. І без цього працювати не буде.
— Що до цього говорив?
Я спеціально зняла окуляри й подивилася уважно на чоловіка. Він погляд не відвів. А запитав:
— А ви не знаєте мою особливість? І ставлення до білого?
— Ти бачиш світ по-іншому і білий ніби як не любиш. Але це твої проблеми.
Зубатик розсміявся. Я теж усміхнулася і окулярів не одягала. Ну-ну, скоро йому повідомлять як я його бачу. Маркус уже помітив, що я без окулярів і впираюся. Маг розвернувся і пішов.
— Зануда.
З їжі він приніс сирні палички і парочку хот-догів. Зубатик ум'яв обидва хот-доги разом з овочами і булкою. Ще один мені пропонував.
— Не їм таку гидоту. Там м'ясо і поруч не лежало. Будеш? — запропонувала йому сирну паличку схожу на олівець.
Він подивився на неї скептично. Я спокійно відкусила. Зрозумівши, що це їстівне, зграбастав пів упаковки. А магу здається колеги пояснили про білий колір. То-то він такий червоний і не хоче до мене підходити. Я йому нахабно підморгнула.
— Кров'ю пахне.
— Від мене?
— Ні. Від входу, хтось погано кров змив. Від тебе ліками.
Потім був якийсь шум. Я злізла зі стільця і потягла клітку із зубатим на підлогу. Подивившись на замок, зазначила на скільки він кволий.
— Ти ж можеш вибратися.
— Можу. Але навіщо нервувати людей і так мене не бояться і не вб'ють, ще й погодують. Рідних уже погодували.
Ми вчасно забралися під стіл. Затриманий якого вели на допит вирвався і почалася бійка. А потім він вихопив пістолет і були постріли. І парочка куль увійшла в стіну в мене за спиною. Його швидко скрутили і повели. А ми з зубастеньким переглянулися. Судячи з того, де увійшли кулі, нас могло зачепити. До нас підбіг схвильований Діма і маг, який залишив зубатенького. Він уже переодягнув штани, але дивлячись на мене червонів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.