Валентин Бердт - Все починається в тринадцять
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Щоб скоротити шлях до Оксаниної хати, побіг навпростець через городи, витолочуючи дозрілий ячмінь, розчавлюючи огірки, помідори, спотикаючись через гарбузи, дині, кавуни, плутаючись у височезній кукурудзі.
У двір я зайшов з городу. Хатні двері — навстіж. На вулиці чути голоси. Раптом хтось заволав: «Ой лишенько, дитино, не чіпай ти його!» Хвіртка відчинилась і назустріч мені рішуче зайшов Олег, а слідом Оксана з дядьком Миколою, сусідом через дорогу.
— О! І ти вже тут! Зараз будемо виганяти сича з хати, — розпорядився він. — Йому треба допомогти вибратися надвір.
— Оксано, ти телефонувала Дмитрові? — запитав я.
— Олежик сказав, що через якогось оскаженілого горобця не варто нікого турбувати. Він і сам впорається.
А Олег з дядьком Миколою тим часом увійшли до хати.
— Дай мобілку, а то я так спішив, що свою вдома забув. Зателефоную Дмитрові.
Подзвонити мені не вдалося: пронизливий крик зляканої птахи наче розрізав тишу навпіл. Аж мурашки по спині. Брязнув розбитий посуд, задзвеніло скло. Олег зі скривавленим обличчям вибіг на поріг.
— Я ж тобі казав, хлопче, не чіпай його! Не послухався?! Мерщій несіть води! — голосно вигукував сусід.
Хвіртка навстіж відчинилася, і до двору вкотилися бабусі з усього кутка…
— Чого ти скімлиш?! — я сердито смикнув Оксану. — Роби, що велять! Воду! Йод, зеленку!
— Я не піду до хати! Там сич!
— Я зараз до сусідів, — зметикував дядько Микола.
Олег присів навпочіпки на порозі. Сорочка і джинси покривалися плямами крові. Рукою він тримався за шию. Я оглянув обличчя — всього лише кілька подряпин.
— Нічого не розумію: звідки стільки крові?
— Шия. Болить шия.
Крізь пальці, якими він тримався за шию, сочилася кров. За кілька хвилин біля його ніг, на дощатому порозі, утворилася невеличка темно-червона пляма. Я спробував відвести руку, та дарма: вона наче закам’яніла.
— Відпусти руку. Потрібно оглянути рану, — прохав я його.
— Не можу. Наче скам’яніла, не слухається, — прошепотів він.
— Дай спробую, — втрутився дядько Микола, який приніс йод та бинт.
— Схоже на спазм. Потерпи, хлопче. Мерщій несіть голку! Звичайну голку! — скомандував дядько.
Народу зібралося чимало. Звістка про подію розліталася селом, як дим з бовдура вітряного дня. Хтось приніс голку. Щоб відволікти увагу, дядько Микола про щось запитав Олега і блискавично, що ми не встигли й оком блимнути, декілька разів пройшовся голкою по м’язах. Рука ворухнулась, пальці здригнулися й з-під них проступила кров.
— Голка ж не продезінфікована, — прошепотіла Оксана.
— Це не проблема. Ти, дитино, краще скажи жінкам, щоб шукали авто. Його треба негайно в лікарню, — говорив чоловік, схилившись над Олегом. — Пошкоджена артерія. Швидко втрачає кров. Зволікати не можна. Думав, що сич — це таке опудало, що й літати толком не вміє. Олег на нього тільки замахнувся — пужнути хотів — а сич каменем на нього. Вчепився дзьобом в шию. Ледве відірвав його зі шматком шкіри в дзьобі, — розповідав дядько Микола.
— Слід було не відпускати сича, — пожалкував я.
— Він таке витворяв. Ось поглянь на мої руки.
Напрочуд швидко знайшлося авто: здіймаючи куряву, до двору під’їхала вантажівка. Здалеку, з кінця вулиці, поспішала, шкутильгаючи, бабця Олега. Телефонувати Дмитрові було вже пізно, і я повернув мобілку Оксані. Зрештою, все, що могло трапитись, уже трапилося. Він нічому не зарадить.
Село, незважаючи на пізню годину, ожило. Незвичайна подія згуртувала людей. Ніхто не поспішав розходитись по хатах.
В мене ж іще кури не годовані! Ото перепаде від батька! Подав Оксані знак, мовляв, телефонуй, і побіг додому.
Смеркло. Біг то підтюпцем, то переходив на розмірений крок, глибоко вдихаючи вечорову прохо- лоду.
— З’явився! От неслух! Де тебе носить? Кури не годовані посідали на сідало, ноутбук увімкнений, двері незамкнені. Отак тобі й довіряй, — докорами зустрів мене батько.
З досвіду знаю: одразу виправдовуватися — що проти вітру плювати. «Раз чайник закипів, то дай йому схолонути», — вчив дідусь. Я винувато глипав очима, міркуючи, як би все це пояснити.
— Тату, в це важко повірити. Таке трапилося! В хату до Оксаниної бабці залетів сич. Олег наважився вигнати, так той його так дзьобнув... Будь ласка, вислухай.
Батько зітхнув, присів на поріг, — мовляв, вигадуй далі. Я примостився поруч і детально переповів події.
— Якесь нашестя сичів на Ліщинівку.
— Два сичі — це ще не нашестя, — заперечив я йому.
— Розумієш, коли щось неймовірне трапляється один раз, то вважають, що це випадковість, а от коли подія повторюється вдруге — то це вже факт. А про нашого сича — мовчи. Ти ж обіцяв?
— Як ти гадаєш, могло ж бути так, що сич летів до нас, але заблукав і потрапив до іншої хати?
— Дурниці. В світі зараз стільки аномалій: то дельфіни викидаються на берег, то лисиці забрідають до міста і не реагують на загрозу життю. От і з сичами щось трапилось. Через тотальне впровадження мобільного зв’язку змінюється електромагнітне поле, що, в свою чергу, негативно впливає на живі організми. Кожен реагує на це по-різному. Чому б не припустити, що сичі піддалися потужному електромагнітному опроміненню?
Ми перекинулися ще кількома фразами, і на цьому квола дискусія вичерпалася. Потому вечеряли. Батько взяв газету (щоб швидше заснути) і приліг на дивані. Бідолашний, стомився за день. Я окупував ноутбук. Але так і не зміг зосередитися на роботі, бо зателефонував Дмитро.
— Чому мені не подзвонили? Ми ж домовлялись!
— Так склалося.
— Не можеш розмовляти?
— Так.
— Тоді говоритиму я. Весь час тримай при собі отой папірець. Навіть спати лягай з ним. Здогадуєшся, чому це трапилось? Все просто: Оксана замовник, а ти виконавець. Тямиш? Завтра викопай сича і спали. Тримай хвіст бубликом!
Крадькома поглянув на батька: він уже спав, солодко посопуючи. Обережно забрав з його рук газету, накрив пледом і повернувся до столу, щоб зрушити з місця роботу над програмою.
ВКонтакті було два повідомлення. Спершу прочитав Андрієве: «Бавлюся в різні стрілялки. Взявся за старе. Серед тупих іграшок є толкові. Я ось тут тобі лишаю адресу сайту. Заглянь, не пошкодуєш».
А ось і від Тетяни рядочок: «Незабаром має скінчитися десятий земний день». Знову зазирнув на її сторінку, сподіваючись, може, з’явилася бодай яка-небудь інформація. Там, як і раніше, не було жодних відомо- стей.
Зварив собі каву. Напій мав збадьорити. Я хотів помізкувати над програмою. З минулого разу залишився недописаними код переміщення графічних зображень. Мушу сьогодні закінчити.
Примітки
Ніч друга
Дарма, що страшенно хотілося спати: сон виявився нетривким, рваним, з химерними видіннями. Прокидався, засинав, знову прокидався, і так до самого світанку. Під ранок я не міг збагнути, де сон, а де реальність. Снилося, що ціла зграя сичів літає довкола нашої хати. В їхньому кружлянні відчувалася смертельна змова проти мене. На льоту птахи розбивали скло у вікнах, зліталися до хати, ширяли попід стелею. Я сховався під ковдрою, згорнувся клубочком і ледь-ледь
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Все починається в тринадцять», після закриття браузера.