Володимир Львович Єшкілєв - Патерн, Володимир Львович Єшкілєв

лампою зовнішнього освітлення.

— Хто? — запитав він у слухавку.

— Кінь у пальто, — долинув глухий і, як здалося Антонові, жіночий голос.

— То йди і пасися, — сказав він і вже клав слухавку, коли в ній почувся сміх ведучої.

— Це Снігуронька прийшла, — повідомила вона. — Відкривайте, діду.

12

Антон торкнувся сенсора. За хвилину десь на першому поверсі відчинилися металеві стулки. Він відчинив двері й послухав, як піднімається ліфт, як шипить пневматика його механізмів.

Ведуча з’явилася перед ним розпатланою, із перев’язаною головою та п’яними очима.

— Забув свою Снігуроньку!

Вона одразу полізла цілуватися.

Антон відступив у глиб квартири.

— Але ти вгашена.

— Така як треба. — Просто біля порогу ведуча скинула взуття та дощовик, залишилася в куцому платті. — У тебе є віскі, красунчику?

— А якщо я не сам?

— Ти? — Вона розреготалася, — Ти сам. Їжачок у тумані завжди сам.

— Що з тобою? — Він побачив синець на її руці. — Тебе били?

— Це все потім, котику. — Ведуча пройшла до вітальні. — Я хочу віскі, я хочу сексу.

Вона побачила книжку, взяла двома пальцями.

— Мілка тобі це дала? Читаєш?

— Читаю.

— Ти не на тій сторінці. Там усе найцікавіше в кінці. — Ведуча кинула книжку на підлогу. — Найцікавіше завжди в кінці.

— То що сталося?

— Той Новий рік із тобою... — Вона пройшла кімнатами, розглядаючи меблі, картини і наче згадуючи минуле. — Ти був такий переконливий...

— І що?

Вона зрозуміла.

Спитала:

— Тобі зовсім не хочеться?

— Я хотів з тобою поговорити.

— А я хочу віскі...

— ...І сексу. Я чув.

— А чогось більш вставляючого в тебе нема?

— Це не до мене.

— Упс. — Вона впала на диван. — Ти в нас чемний.

— Так.

— Ну і хєр з тобою... Якщо віскі буде добрим і його буде багато, я тебе не чіпатиму. Піду до ванної і сама себе трахну.

— А не забагато бухла? Завтра ж не встанеш.

— Завтра зйомок не буде. І післязавтра теж.

— A-а, ти ж не в курсі. — Антон сів навпроти ведучої. — Зранку телефонував Бавловський. Технічну паузу скасували. Завтра вичитка по флешбекам, а післязавтра знімаємо знайомство дівчат із Марком. Кажуть, вихований хлопчик. І такий досвідчений, що всі від нього в екстазі.

— Вихований член. — Ведуча розреготалася.

— Таню, давай домовимося. Ти відповідаєш на два питання, і я відкупорюю односолодове. Два питання.

— Питання... — Вона лягла й накрила обличчя подушкою. — У цих довбаних чоловіків лише питання. А трахнути красиву дівчину їм западло. Отак і стають лесбійками.

— Ти в темі про «Імпудикус»?

— Чого? — Із-під подушки визирнуло око: сіро-блакитне, насторожене.

— Є такий ресурс.

— Де?

— В Інтернеті.

— Я в темі про «Амазон». Переважно. А що на тому «Дикусі» продають?

— Відео з нашої каптьорки, де ти з особливим цинізмом та жорстокістю ґвалтуєш Христинку.

— Йобнувся?

— Я на кухню за компом. Зачекай.

 

Через десять хвилин ведуча матюкнулась і спитала:

— І звідки випливає, що це я?

— На тридцять другій хвилині ти знімаєш маску. Показати?

— Не треба. — Вона знову лягла, заплющила очі. — Та маска була китайське фуфло. Уся шкіра від неї свербіла, але... Мені по барабану.

— Припустімо. Тепер друге питання. Кажуть, що ти з Мілою була в конфлікті ще відтоді, коли ви разом працювали на «Десятому каналі». Що ти на неї скаржилася, писала доповідні. Це правда?

— І що з того? — Вона підвелася. — А ти знаєш, ким була твоя Міла?

— Дещо знаю. Вона була дружиною рекетира, стриптизеркою і шісткою Бавловського. А ще вона вбила свого вітчима-педофіла.

— Просто народна героїня! — Ведучу пересмикнуло. — Нічого ти про неї не знаєш. Ні-чо-го! У тебе, котику, ще багато відкриттів попереду.

— Розкажи. Я послухаю.

— Віскі.

Антон кивнув, витяг із бару пляшку й відкупорив. Поставив перед ведучою разом із чистою склянкою. Та проігнорувала посуд і просто з горла, майже не відриваючись, заковтнула ледь не чверть пляшки. Видохнула й деякий час сиділа з очманілим видом.

— Легше? — запитав Антон.

— Ні.

— То чого я не знаю про Мілу?

— Нічого не знаєш.

— Я слухаю.

— От бачиш, — вона показала синець на руці. — Ці мокрощьолки мене били. Ногами. їх треба гнати. Сцаною шматою гнати.

— Чого я не знаю про Мілу?

— А хто мене бив, тобі не цікаво? Зовсім?

— Цікаво.

— А хєр тобі цікаво. — Вона знову приклалася до пляшки, але багато випити не змогла, підвелася. — Я до ванни.

— Про Мілу. — Антон обома руками перехопив її зап’ястки.

— Залиш мене! — Вона спробувала звільнитися, але за мить змінила тактику: притулилася до Антона, вивільнила руки і почала стягувати з нього сорочку.

Антон припинив ці спроби, посадивши її на диван.

— Не відволікайся, — наказав він.

— Ти хочеш знати, так?

— Хочу.

— Не буди сплячого пса.

— Мушу.

— Пошкодуєш.

— Мої проблеми.

— Твоя Міла працювала на приватних чатах. Пасла діточок в онлайні. Вона на систему працювала, роз-зумієш? — На неї раптом напала гикавка. — Ні х-хєра ти не розум-мієш...

— Не вірю.

— А ти повір.

— Що за система?

— Мовчи! — Ведуча приклала палець до губ.

— Системою керує Бавловський?

— Який Бавловський? Чим узагалі керує Бавловський? — Вона знову взялася за пляшку. — Бавловський нічим не керує. Бавловський нічого не вирішує. Бавловський мудак. Такий самий, як і ти.

— А хто вирішує?

— Не ти.

— А от чому я, режисер і співпродюсер, нічого не вирішую? Чому мене грають у темну? Не скажеш?

— Режисер шоу? Ага... — Ведуча розсміялася, зло і хрипко. — Шоу в нього. Шоу, шоу, шоу... Тебе дійсно грають у темну, тому що ти в нас чистюля. — Вона поцілувала Антона в щоку. — Ти в нас із правлячої верхівки. Син міністра, клубна зірка, золотий хлопчик. Тебе мазати лайном не будуть. Для цього є Назар, Міла. Для цього, кінець кінцем, є я. А ти завтра будеш знімати артгауз, їздити на фестивалі, фейсом світити.

— Отже, виходить...

— Класна мордочка. — Вона погладила