ANN - Сайрін (вода і попіл) частина 1, ANN

З кожним її кроком я відступала назад. Її кроки були великі й впевнені, мов невідворотний плин води.

Ненароком я глянула на її тіло: біла сукня стала прозорою від води і просвічувалася на кожну вигнуту лінію її тіла.

Я відчула спалах сорому, але вона миттєво підхопила мій погляд, і її посмішка розтяглася з цікавістю, мов хижака, що знаходить здобич.

Сміх її був глибоким і пронизливим, так, що він відгукнувся в кожній клітинці мого тіла.

Вона зробила ще один крок. Я відсахнулася назад, опираючись спиною на дерево.

Її посмішка розтяглася ще більше, мов невідворотний страх, і вона зробила ще один крок.

Тепер між нами залишалося так мало місця, що я не знала, куди подітися.

Вона плавно підняла свою руку, і в ній я одразу відчула загрозу. Серце забилося ще швидше, мов птах, що хоче вирватися з клітки. Стиснувши зуби, я прикрила очі, притискаючись спиною до дерева, мов шукаючи захисту. Але навіть це не допомагало, її присутність заполонила все навколо.

Її рука, як тінь, торкнулася мого обличчя. Дотик був одночасно ніжним і пронизливим, обпікаючи мою шкіру. Я не могла зупинити цього відчуття, що проникало в мене, змушуючи відчувати, як вона керує кожним моїм рухом, кожною емоцією. 

Коли я розплющила очі, її вже не було. Я стояла сама посеред галявини, спокійна, наче нічого й не трапилося. Лише гарячий дотик на обличчі не відпускав мене, залишаючи відголоски її присутності. Я подивилася на свої руки, на своє тіло — все було так, як було, однак усередині відчувалася пустка, мовби частина мене залишилася десь позаду.

Я дістала з волосся квітку — ніжну, білу, з пелюстками, що ледь трималися на стеблі, як вона. Квітка, ймовірно, залишилася від неї, хоча хто вона? Видіння? Примара? Сон? Галюцинація? Все злилося в єдину химерну картину, в яку я вже не могла

вписати логіку.

Єдине, що залишалося підтвердженням її існування — мокрий слід від її ступнів на березі.