Шепіт Оповідачки - Навіть цілого життя замало , Шепіт Оповідачки
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Смерть не відповіла одразу. Здавалося, вона спостерігала, зважувала, розмірковувала про щось, чого сивий чоловік не міг осягнути.
Тоді — майже невловимий рух, схожий на подих вітру. Чи це було зітхання? Чи тінь усмішки?..
Примарний голос прошепотів:
— Доба. Двадцять чотири години. Не більше. Зустрінемось завтра.
І примара зникла.
Морок, що заповнював кімнату, почав розсіюватися, наче його ніколи й не було. Повітря стало легшим. Біль у грудях поволі відступив.
Олександр Якович все ще стояв біля вікна, спершись рукою на підвіконня. Він знову чув легке потріскування дров у пічці. Тихе дихання коханої Софії із кімнати. Ледь чутний шепіт вітру між гілками.
Йому дали одну добу. Тепер він мав зробити цей день найдовшим у своєму житті.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Навіть цілого життя замало , Шепіт Оповідачки», після закриття браузера.
