Вікторія Беше - Як Римма потрапила до казки, Вікторія Беше

       Після розмови з жінкою, яку Римма подумки назвала Пані-Казкар, все навколо загойдалося, ніби дівчинка знову опинилася на гойдалці. Метелики вмить розлетілися, конвалії розтанули в тумані — і Римма опинилася в незнайомому місці. Цього разу вона стояла на сходах, що вели до замку рожевого кольору.

— Оце так! — вигукнула дівчинка. Вона завжди мріяла стати принцесою в такому замку. Замок вона побачила, але, здається, він уже мав свою принцесу. Сходами спускалася дівчинка в золотистій сукні, тримаючи в руці корону. Її обличчя було похмуре, губи стиснуті, а очі сповнені сліз.

— Ти хто? — запитала вона Римму, намагаючись непомітно витерти сльози вільною рукою.

— Я Римма. А ти… справжня принцеса?

— Так, але мені набридло бути принцесою! — заплакала по-новому дівчинка. — Мене тут усі бояться! Ніхто мене не розуміє й не хоче зі мною дружити... Навіть поговорити ні з ким — жах! Римма трохи помовчала, а тоді сіла поряд на сходинку.

— А хочеш, я тебе послухаю? Можемо погратися, якщо хочеш.

Принцеса сказала, що її звати Мія, охоче розповіла Риммі, як їй самотньо в замку, як слуги тікають, коли вона без настрою, а мама з татом не помічали її сліз. Скаржилася і на те, що її сестри вже дорослі й не хочуть гратися, а слугам це заборонено. 

— Хочеш, покажу тобі гру? — запропонувала Римма. — Тільки нам потрібен ще хтось третій. Побачивши дівчинку, яка підрізала троянди в саду, Римма покликала її.

— Але я не можу! Мені не дозволено!.. — запротестувала дівчинка.

— А за ляльку? — запитала Римма, витягуючи з кишені спіднички маленьку іграшку.

       І ось дівчатка вже гралися в гру «Вгадай сову». Вони стали в коло, принцеса заплющила очі, а Римма, змінивши голос, сказала:

— У-у-ух! У-у-ух! Вгадай, хто сова!

Принцеса не вгадала, далі відгадувала служниця, і так по колу, поки дівчатка не повалилися від втоми, сміючись.

— Я вперше посміхаюсь так щиро, — прошепотіла Мія. — Дякую тобі, Риммо! І тобі хочу подякувати… е-е, як тебе звати?

— Ярина, Ваша Високосте... — раптом втратила жвавість дівчинка.

— Принцесо Мія, думаю, якщо добре попросити королеву — вона дозволить тобі гратися з Яриною.

— Ти так гадаєш? — з надією в голосі запитала принцеса.

Римма посміхнулася. Вона побачила ту ж надію в очах Ярини й рішуче сказала:

— Впевнена! З вас вийдуть чудові подруги. Ви одного віку, дуже гарні та маєте добре серце!

— А ти з нашого королівства? — одночасно запитали принцеса з Яриною.

— Ні, я просто з гойдалки, — засміялася Римма. — Рада була з вами познайомитися. Бережіть одна одну!

Раптом піднявся вітер, листя закружляло, й з неба повільно опустився знайомий камінь кольору веселки — той самий, на який Римма раніше наступила.

— Настав час рушати далі, — озвався знайомий голос Пані-Казкаря. — Твоє випробування ще не завершене. Ще одна душа потребує твого світла.

Римма подивилася на принцесу, яка тепер щиро усміхалася крізь сльози, обійняла її — і зникла...