Вікторія Беше - Як Римма потрапила до казки, Вікторія Беше

       Римма знову з’явилася на галявині, де росли конвалії з пролісками, а метелики танцювали у повітрі.

— Пані-Казкар? — дівчинка озирнулася навколо, але ніде її не бачила. — Ви тут?

Метелики здійнялися вгору, утворюючи символічний ключ, рівно такий, який був у носорога замість рога. 

— Я тут! — позаду почувся голос Пані-Казкаря. — Деякі справи потребували мого втручання. 

— Ви це бачили, так? — Римма з посмішкою на обличчі повернулася до милого серцю голосу. — Неймовірно, я була птахом-колискарем!

— Мрії здійснюються, коли віриш! — відповіла вона, відкриваючи маленький мішечок. — Тепер ти можеш стати феєю сну... 

— Справді? — дівчинка не вірила своїм вухам. Казкар посміхалася, але Римму не покидало відчуття, що є одне «але». — Пані-Казкар, є якась умова для цього? Я зможу повернутися додому?  — Так, звісно, ти повернешся додому! Справа у твоєму перетворенні — ти можеш бути феєю сну лише одну ніч.

— Це навіть більше, ніж я очікувала! — Римма підбігла до жінки і міцно її обійняла. — Дякую за все!

— Це я повинна тобі дякувати за те, що ти поширюєш світло. Риммо, попереду в житті на тебе ще чекає багато пригод, залишайся собою!

— Добре... Які на мене чекають пригоди?

Пані-Казкар лише посміхнулася, подувши на пилок у своїй руці. Сріблясті піщинки розлетілися над Риммою, падаючи на очі, носик, спину. Дівчинка відчула, як на її спині розгорнулися прозорі, сріблясті крила. Вони були легкі, мов кришталева смужка, і тихенько шелестіли, ніби шепотіли:

«Ми тебе донесемо до дитячих снів...»

Римма розгорнула крила і вже за мить летіла до віконечка, де нещодавно спала Варвара. Сестра знову тремтіла, на чолі виступив піт.

— Ти живеш щасливе життя, тож чому бучиш кошмари? — Римма підлетіла до сестри і, доторкнувшись до її чола, відразу забрала руку. — Що це?

Дівчинка доторкнулася до сестри, щоб втішити її, ніяк не очікуючи, що розділить з нею кошмар. Римма наочно дізналася, що фея сну може бачити чужі сни.

«Цікаво, чи можу я щось змінити? — подумала вона, знову доторкнувшись до Варвари, увійшовши у її сон. — Що? Це гризунів ти так боїшся, що трусишся, немов тростинка?»

Фея сну на одну ніч, розправивши крила, підлетіла до гризунів, намагаючись їх сполохати. Але скільки вона на них не кричала і не топтала їх ногами, вони не зникали. Навпаки, гризуни збільшувалися у розмірі, а разом з цим — росли їх зуби, а очі темніли, як темніє небо перед бурею.

«Ні, так я роблю лише гірше! — подумала Римма, відлітаючи від велетнів. — Думай, Риммо, думай! Ти повинна їх подолати, адже зараз ти фея сну!»

Дівчинка покружляла навколо, намагаючись знайти підказку, та її не було. Обурилася дівчинка, голосно закричавши:

— Чому я не запитала у Пані-Казкаря, як змінювати сон?!

Розлючена Римма місця собі не знаходила, добре розуміючи, що у неї мало часу. Кожна втрачена хвилина означала, що гризуни збільшуватимуться у розмірі, а Варвара буде більше боятися.

— Що це... навіщо?.. — дівчинка намагалася зірвати вуаль, що застеляла їй обличчя. — О-о-о — вуаль, мішечок! Як я могла забути про мішечок? Фея сну зберігала там сни.

Римма з надією відкрила мішечок, у якому, на жаль, нічого не було, окрім кольорових олівців.

— Олівці? Олівці! — схвильована дівчинка дивилася на гризунів, воліючи покінчити з кошмаром сестри якомога швидше. — І що мені з цим робити?!

Тато завжди говорив Риммі, що вона велика розумниця і молодець, але дівчинка ніколи йому не вірила, аж до тепер. Римма згадала, що, побачивши фею сну, вона сама сказала: «...вона малює сни...», тож цілком зрозуміло, що у мішечку були олівці.

— Добре, що я умію малювати! — дівчинка взяла червоний олівець — улюблений колір сестри — і намалювала у повітрі сукню. Після сукні була спідниця, стрічка, червоні туфельки й багато шкарпеток, адже Варвара любила змінювати шкарпетки по декілька разів на день.

Речей було так багато, що вони накрили собою гризунів. Далі Римма взяла жовтий колір і намалювала гармоніку, на якій інколи грав тато. Вона ще відразу помітила, що Варварі подобалося слухати, як грає тато.

Дівчинка все малювала і малювала, аж поки у сні не зникли сіро-чорні кольори. Оглянулася вона навкруги, з радістю відмічаючи, що гризуни зникли, на небі з’явилося сонечко, Варвара одягнула червону сукню і, взявши гармоніку до рук, заграла на ній. Гарна глибока пісня вилилася з неї, торкаючись всього уві сні. Римма зачаровано дивилася, як виростали квіти та дерева, пташки витали у небі, а у повітрі стояв запах щастя, спокою й миру. Дівчинка відчула, що гризуни більше ніколи не потурбують Варвару у сні; раптом її викинуло зі сну.

Римма знову була на хмаринці, звідки бачила безліч безкольорових віконечок.

— Що ж, — мовила Римма, розправляючи крила, — до світанку ще далеко, тож у мене є час змінити кошмар на приємний сон. — Бережіться, кошмари — я до вас йду!