Герцог Фламберг - Мявчик та Вогник: Таємниця Літнього Сонця, Герцог Фламберг

І ось, наші герої - Мявчик, чия лінь раптово зникла під загрозою перетворення на котячу відбивну, Вогник, який відчайдушно намагався навчитися контролювати своє полум'я, щоб не спалити все навколо, Муся, єдина, хто зберігав спокій і розсудливість, покладаючись на свої знання стародавніх легенд і логіку, і Шапка, чиї модні страждання досягли апогею, і яка була готова на все, щоб повернути свій колишній вигляд, вирушили у найспекотнішу, найнебезпечнішу і найдивнішу подорож у їхньому житті. 

Портал до Країни Вічного Літа, як виявилося, знаходився... в старій печі. Тій самій печі, в якій тітонька Мурка пекла найсмачніші у Букнеті пиріжки з яблуками та корицею, і де Мявчик так любив дрімати в холодні дні. Але зараз, замість апетитних ароматів, з печі виривалися язики полум'я, такі гарячі, що навіть Вогник здригнувся, відчуваючи, як його луска починає плавитися, а очі сльозяться.  

— Чудове ми вибрали місце для старту! - пробурчала Шапка, намагаючись захистити свій помпон від обпалюючого повітря і закриваючи очі від жару, який засліплював навіть на відстані. — Я ж не хочу перетворитися на підгорілий пиріжок з помпоном, а потім бути з'їденою якимись голодними тролями! Це буде ганебна смерть для моди!

Мявчик, обережно просунувши лапу в піч, виявив, що там немає дров. Замість них горів якийсь дивний камінь, що випромінював нестерпну спеку і пульсував дивною, незрозумілою енергією, змушуючи його шерсть диміти. І в цьому камені мерехтів отвір, схожий на дзеркало, в якому відбивалися... пальми? І якісь дивні, спотворені тіні, що танцювали в полум'ї, нагадуючи кошмарний сон.

— Здається, це він, портал! - вигукнула Муся, звірившись зі своїми записами, зробленими на вогнетривкій тканині. — Але як ми туди пройдемо? Там же пекло! І, здається, трохи небезпечно... І, можливо, ми звідти ніколи не повернемось! 

Вогник, набравшись сміливості (і трохи обгорівши), просунув голову в отвір. 

— Тут... тут... тут навіть спекотніше, ніж я думав! - задихаючись, промовив він, витягуючи голову з полум'я і намагаючись охолодити свою луску. — Але я бачу... пальми! І... і щось схоже на крижаний коктейль! І... і щось дуже дивне і страшне!  

— Крижаний коктейль? Я готова! - заявила Шапка, на мить забувши про свою моду і про всі небезпеки, які могли на них чекати. Але якщо там немає моїх улюблених вишеньок, і якщо цей крижаний коктейль не буде поданий у кришталевому келиху, прикрашеному крихітною парасолькою, я повернуся! І подам в суд на цю Країну Вічного Літа! 

І ось, наші герої, набравшись сміливості (і взявши з собою якомога більше води, яку Муся зачаклувала, щоб вона довше залишалася прохолодною, і обмотавшись мокрими ганчірками), стрибнули в піч, готуючись до найгіршого. Це було найспекотніше, найпекельніше, найгарячіше, най-най-най... ну, ви зрозуміли :-), місце, в якому вони коли-небудь бували, і в якому вони сподівалися ніколи більше не опинитися. 

Вони вилетіли з іншого боку печі, мов з жерла вулкана, і опинилися в Країні Вічного Літа. 

Перше, що вони побачили, були... пальми. Величезні, пишні пальми, що тягнулися до неба, на якому висіло не одне, а цілих два сонця! Одне - звичайне, жовте, але розпечене до білого, випромінюючи сліпуче світло, а інше - червоне, палаюче, зависле низько над горизонтом, і обидва вони нещадно палили землю, не даючи жодного шансу на порятунок від спеки.  

Земля була вкрита буйною, але якоюсь хворобливою зеленню. Квіти були такими великими, що в них могла б поміститися ціла родина котів, а їхні пелюстки випромінювали жар, а не аромат. Фрукти висіли на деревах, мов розпечені жарини, і при найменшому дотику вибухали фонтанами киплячого соку, обпікаючи все навколо.  

Країна Вічного Літа була краєм крайнощів. Спека тут поєднувалася з оазами, створеними магією Повелителя Сонця. Пальми і крижані коктейлі існували завдяки залишковій силі місцевих елементалів зими, але Правитель Сонця поступово виснажував її, посилюючи спеку і руйнуючи баланс.

— Ох, і куди ми потрапили? - простогнала Шапка, намагаючись прикрити свій злиплий помпон величезним листком папороті, який одразу ж почав в'янути і скручуватися. — Я зараз перетворюся на гербарій! І ніхто не побачить мою нову колекцію капелюшків з пелюсток, прикрашених крихітними парасольками!

Мявчик, чия шерсть стала ще більш липкою, ніж у Букнеті, і почала обсипатися, залишаючи за собою слід з шерсті та відчаю, намагався знайти хоч трохи тіні, але марно. Сонце було всюдисущим, всевидючим і неймовірно набридливим. Він відчував, що перетворюється на живу вугільну грудку, а його лапи прилипають до розпеченої землі, як до сковорідки.  

Вогник, замість того, щоб страждати від спеки, спочатку відчув незвичний дискомфорт. Його полум'я стало не таким яскравим, а крила - важчими. Але поступово, пристосовуючись до екстремальних умов Країни Вічного Літа, він відчув дивний приплив сили. Його полум'я знову розгорілося, а крила - зміцніли. Він почав літати над головами друзів, випускаючи в повітря вже контрольовані вогняні кільця, і демонструючи свою зростаючу вогнетривкість.  

— Хе-хе, а мені тут подобається! Я відчуваю себе, як вдома! Тільки треба знайти щось прохолодне для моїх друзів, а то вони зараз перетворяться на... на... на щось не дуже гарне! І почнуть шипіти, як... як... як..., - намагався підібрати влучне порівняння Вогник, але спека трохи заважала йому мислити, і він лише випускав клуби диму.  

Муся, як завжди, зберігала спокій і розсудливість, хоча її білосніжна шерсть стала трохи рудою від спеки, а очі почервоніли від напруги. Вона дістала з кошика карту, яку їм дав Буквослав(а йому її дали феї), зроблену з дивної, вогнетривкої тканини, і почала її вивчати, намагаючись не згоріти і не втратити свідомість від теплового удару.