Alina Pero - За межею обов’язку, Alina Pero

Леся стояла перед дверима нічного клубу «Eclipse». Масивні, з темного скла, вони відбивали вуличне світло, створюючи ілюзію чорної безодні.
Глибокий вдих. Видих.
Вона ще раз перевірила своє відображення у склі. Строгий, але привабливий вигляд: чорна облягаюча сукня, мінімум макіяжу, волосся зібране у низький хвіст. Нейтральний образ, щоб не привертати зайвої уваги, але й не виглядати сірою мишкою.
Охоронець біля входу — кремезний чоловік у чорній сорочці — окинув її оцінюючим поглядом.
— Тобі чого?
— Я на співбесіду, — рівним голосом відповіла Леся.
Охоронець не поспішав відповідати, уважно вдивляючись у її обличчя, наче зважував, чи варто її пропускати.
— Як звати?
— Леся Литвиненко.
Він кивнув і натиснув кнопку на гарнітурі.
— Є якась Литвиненко на співбесіду.
Відповідь пролунав через секунду:
— Проведи її в кабінет.
Охоронець відчинив перед нею двері, пропускаючи всередину.
— Прямо по коридору, другі двері ліворуч.
Леся зайшла. Усередині клуб виглядав розкішно: приглушене світло, темні дерев’яні панелі на стінах, дорога шкіра на меблях. Повітря наповнював слабкий аромат дорогих сигарет і алкоголю.
Спокійно. Головне – впевненість.
Вона знайшла потрібні двері, постукала.
— Заходь.
Голос був низький, спокійний, але в ньому відчувалася влада.
Леся відчинила двері й увійшла.
Кабінет вражав мінімалізмом. Великий чорний стіл, кілька шкіряних крісел, приглушене освітлення. І він.
Максим Соболь сидів за столом.
Чорнявий, спортивної статури, у простій темній футболці, що підкреслювала рельєфні м’язи. Очі — холодні, сині, ніби пронизували наскрізь.
Він уважно подивився на неї.
— Сідай.
Леся пройшла до столу, опустилася в крісло.
Кілька секунд тиші.
— Чув, ти хочеш працювати в мене?
— Так.
— Чому саме тут?
— Мені потрібна робота, — Леся знизала плечима. — А тут добре платять.
Він злегка посміхнувся.
— Чесно. Це добре.
Соболь відкинувся на спинку крісла, склавши руки на грудях.
— Я не люблю зайвих питань. І не люблю людей, які багато базікають.
— Я теж.
Його брова злегка піднялася.
— Досвід є?
— Працювала адміністратором у барі.
— Де саме?
— В іншому місті, у «Night Owl».
Максим кивнув, наче зважуючи її слова.
— У нашому клубі не просто робота. Тут треба бути уважною, швидко реагувати на ситуації. Думаєш, впораєшся?
Леся глянула йому прямо в очі.
— Впевнена.
Соболь на мить затримав погляд на ній.
— Гаразд. Завтра почнеш. Офіційних договорів у нас немає. Гроші отримуватимеш у кінці тижня.
Леся кивнула.
— Домовились.
Максим узяв телефон, щось надрукував, потім знову подивився на неї.
— Не забудь: тут усі працюють за правилами. І якщо хтось їх порушує…
Він зробив паузу, а потім з легким, майже дружнім усміхом додав:
— Довго тут не затримується.
Вона розуміла: це не просто слова.
Леся піднялася.
— Я не порушую правил, — відповіла спокійно.
Максим уважно дивився на неї ще кілька секунд, потім кивнув.
— Побачимо.
Вона вийшла з кабінету, прикривши за собою двері.
І лише тоді дозволила собі зробити глибокий вдих.
Вона всередині. Гра почалася.