Олександра Багірова - Дитина від батька мого чоловіка, Олександра Багірова

Розділ 18

Життя у Лондоні схоже на чорно-білий фільм. Сірість на вулиці, темрява в душі. Одна найяскравіша фарба – мій малюк. Я говорю з ним з ранку до вечора. Хоч він ще крихітка і в мене в животі, не маю сумніву - чує і розуміє все. Дає матусі сил рухатися далі.

Влад не зник із моїх думок. Біль не притупився, не пішов. Але я навчилася жити заради сина і дбайливо зберігати спогади про минуле. Як і раніше, кожна проведена з ним хвилина займає особливе місце у моєму серці. Я не можу ненавидіти і не хочу. Я вдячна йому за той час, за сина, за те, що пізнала це велике та чисте почуття.

В принципі, гріх скаржитися, я оточена турботою та увагою. Андрій привів мене до дорогої клініки. Мені ніяково. Особливо стало соромно, коли побачила прайс. Але Андрій заявив, що для дитини має бути все найкраще.

На щастя, лікар нічого погано не виявив. Вагітність протікає добре. Стандартні рекомендації та нічого більше. Мій синочок росте, розвивається в мені, і я з нетерпінням чекаю його появи на світ.

Льоша часто приїжджає. Надовго не залишається, але раз на місяць обов'язково до мене навідується. Друг сильно змінився, шикарні дороги костюми, телефон останньої моделі, зовні став виглядати солідніше, старше.

- Ти в завидного нареченого перетворився, - тріпаю його по волоссю.

- Настав час щось міняти нам усім, пташка.

- Мені незручно ти стільки грошей на мене витрачаєш! Скажи, хоч чим займаєшся? Звідки такі заробітки? Нещодавно ти харчувався швидкорозчинною локшиною і був радий, якщо вдавалося до неї прикупити сосисок! - Усміхаюся, згадуючи ті безтурботні часи.

Так, у нас нічого не було за душею. Але була свобода, якесь щастя. Здавалося, все життя попереду, а біль дитячого будинку залишився далеко позаду.

– Бізнес. Купи продай. Кручусь як можу. Ну ... я не один з пацанами працюємо. А за гроші не хвилюйся, тобі останні штани віддам. Ти знаєш, - обіймає мене.

Так, часом у рідних брата та сестри не буває такого міцного зв'язку як у нас із ним. Мені так пощастило, що маю опору. Людина, якій можу довірити абсолютно все.

- Льоше, ти ні в які афери не вліз? – хмурю брови. Занадто стрімке його збагачення.

- Ні, ти чого! Бізнес чистий, - підморгує мені. - Давай, поки я не відправився на батьківщину, пройдемося по магазинах, щось купимо тобі. А то Андрюха каже, у чотирьох стінах сидиш, а тобі свіже повітря потрібне.

– З тобою, з радістю, – беру його за руку. – Льоше, а ти не знаєш… як він там? – не можу не спитати.

Знаю, що треба рухатись далі. Але мені хоча б одну звістку про Влада. Як він пережив мій вчинок? Адже, швидше за все, мене ненавидить. Відразу душить біль.

- Не знаю, - чорна тінь пробігає по обличчі друга. – А якби й знав, не сказав би. Для мене його більше не існує. І тобі треба викреслити цього зрадника з життя.

Цього ніколи не буде. Тільки ось цієї правди, Льоші не озвучу. Він так занадто багато для мене робить. Хоча я теж не сиджу просто так без діла. Я зайнялася перекладами, працюю вдома онлайн. Сама знайшла замовників, і відкладаю усі зароблені гроші. Дуже хочу якнайшвидше встати на ноги і злізти з шиї друга.

Я дуже люблю приїзди Льоші – це зв'язок із минулим, віддушина. Коли він їде, ми з синочком знову залишаємося самі. І Андрій, по суті, залишається чужою людиною. Він робить, що його попросили не більше. Але навіть за це я йому вдячна. Адже мій скарб народиться у чудових умовах. Матиме все необхідне. А далі я неодмінно впораюся.

Чим більше наближається час пологів, тим більше я відчуваю тривогу. Лікар запевняє, що все чудово. Але моя душа не має спокою. У мене навіть був порив наплювати на все та зателефонувати до Влада. Через роки я зрозумію, що це було б найправильнішим рішенням у моєму житті. Але, на жаль, на той момент я відкинула цю ідею. Заборонила навіть собі думати про таке.

Дивний дисонанс, відмінне самопочуття напередодні пологів, та незрозумілий хаос у душі. Я навіть лягаю в клініку заздалегідь. Вирішила виключити будь-які ризики. Бракувало ще, щоб пологи раптово почалися, а в місті пробки, не встигнемо доїхати ... Ой, чого тільки мозок вагітної жінки не придумає.

А накручую я себе майстерно, хоч і всіма силами намагаюся налаштуватися на позитив. Дошкуляю лікарю питаннями. Він чемно, з усмішкою, заспокоює мене. Так чекаю на зустріч із сином. Вже уявляю, як він буде схожим на Влада. Я цього шалено хочу.

Приїхав Льоша, Андрій теж постійно забігає. Я не одна, мене підтримують. І лише Влада немає поряд. Я багато чого віддала б, щоб змінити це.

Пологи пройшли легко. Я весь час думаю про своїх чоловіків. Вони мені дають сили, а синочок шкодує маму, народжується майже без болю. У мені нестримним вогнем горить бажання якнайшвидше його побачити, притиснути до себе і більше ніколи не випускати.

Я чую його крики, плачу від щастя. Простягаю руки. Я так довго мріяла про нашу зустріч. Укол… темрява.

Отямилася я в палаті. Одна. Кличу лікаря. Вже хочу встати та бігти на пошуки. Лікар з'являється досить швидко.

- Де мій син? Я хочу його побачити! – кричу, і чомусь задихаюсь від сліз. Не подобається мені вираз обличчя лікаря.

- Я жалкую… ваш син не вижив… так іноді трапляється…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно