Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Ні, запевняю вас.
Ф а л ь с т а ф. Я теж думаю, що ні. Цей гріх тобі вибачать. А ось за те, що в піст у тебе подають м'ясо, чорти припечуть тебе на тому світі.
Т р а к т и р н и ц я. Подумаєш, баранячий бік чи пів задньої ноги за весь піст! Що у інших, те й у мене.
П р и н ц. Добродійко!
Д о л ь. Що скаже ваша світлість?
Ф а л ь с т а ф. Його світлість скаже те, чого потім зречеться його темнота.
Голосно стукають у двері.
Т р а к т и р н и ц я. Хто там стукає так голосно? Поглянь, Френсісе.
Входить П е т о.
П р и н ц. А, Пето! Які новини?
П е т о
Король прибув недавно у Вестмінстер.
Приймає він гінців. Вони без сил
Із півночі до нього прискакали.
Їх двадцять чоловік. А на шляху
Сюди зустрів я з дюжину посильних,
Що бігали без шапок, у поту,
Розпитуючи в кожному трактирі,
Чи не гуляє тут, бува, Фальстаф.

П р и н ц
Їй-богу, Пойнсе, соромно мені,
Що марно трачу час дорогоцінний,
Коли, немов зловісна чорна хмара,
Загрожує пролитися дощем
Нежданий бунт на голови безпечні.
Подай-но плащ і меч! Бувай, Фальстафе.

Принц Генріх, Пойнс, Пето і Бардольф виходять.
Ф а л ь с т а ф. Тепер надходить найприємніший шматочок ночі, а я повинен іти, не скуштувавши його.
Стукають в двері.
Знову стукають.
Повертається Б а р д о л ь ф.
Чого тобі? Знову щось трапилось?
Б а р д о л ь ф. Збирайтесь негайно до двору. На вас чекають внизу двана-дцять військових.
Ф а л ь с т а ф (пажу). Хлопче, заплати музикам. Прощай, шинкарко, проща-вай, Доллі. Бачите, мої милі, заслужені люди ідуть нарозхват. Негідники можуть спати скільки завгодно, а на людей, здатних до справи, постійний попит. Про-щавайте, жіночки. Якщо мене не відішлють негайно, я ще до вас завітаю.
Д о л ь. Я не можу говорити – моє серце розривається. Прощай, Джеку. Бере-жи себе. (Обіймає його.)
Ф а л ь с т а ф. Прощайте, прощайте!
Фальстаф і Бардольф виходять.
Т р а к т и р н и ц я. Прощай, Бог з тобою. Восени, коли достигне зелений горошок, виповниться двадцять дев'ять років, як ми познайомились. Не знаю більш чесної і вірної людини.
Б а р д о л ь ф (за сценою). Містріс Тершит!..
Т р а к т и р н и ц я. Чого тобі?
Б а р д о л ь ф (за сценою). Скажіть містріс Тершит, щоб вона прийшла до мого начальника.
Т р а к т и р н и ц я. Біжи, Доллі, біжи скоріше.

Ідуть геть.

Дія третя

СЦЕНА 1

Вестмінстер. Кімната в палаці.
Входять к о р о л ь в нічному одязі і п а ж.

К о р о л ь
Скажи, щоб граф Уорік і граф Соррей
Прийшли сюди. Та спершу ці листи
Хай прочитають добре. Не барися.
Паж виходить.
О, скільки тисяч підданих моїх
Спокійно сплять якраз у цю хвилину!
Сне, благодатний сне, чому мені
Повіки, як раніше, не склепляєш?
Чим відштовхнув тебе я, чим образив,
Що більше не даєш ти забуття?
Чому, скажи, приємніше тобі
Із бідними вмоститись на соломі
Під неперервне зумкотіння мух,
Ніж багачу залізти під запону,
Де музика тобі милує слух
І пахощі наповнюють кімнату?
Навіщо ти, безумне божество,
Зі спальні короля біжиш до льоху,
Мов залишаєш пост сторожовий,
Де дзвін набату спати заважає?
Ти юнзі корабельному вночі
Змикаєш очі на верхівці мачти,
Заколисавши хвилями його.
Він спить, а смерч, схопивши за чуприну
Морські вали, здіймає до небес
Мотузку, звиту із уривків піни,
І так реве, що здатний розбудити,
Здається, й мертвого. О віроломний сне!

Невже у грізний час приспавши юнгу,
Відмовишся приспати короля
У тиші ночі в пишному палаці?
Дрімає мирно сторож на ослоні,
Та сну немає голові в короні.

Входять У о р і к і С о р р е й.
У о р і к
Вітаю вас, мілорде. Добрий ранок.

К о р о л ь
Хіба вже ранок?
У о р і к
Так, година друга.
К о р о л ь
Тоді і справді, добрий ранок вам.
Листи, я сподіваюсь, прочитали?

У о р і к
Так, мій король.
К о р о л ь
Ви бачите із них,
Що не на жарт захворіла держава,
І серцю краю нашого тепер
Загрожує недуга небезпечна.

У о р і к
Це – невеликий розлад. Треба дати
Добрячу склянку необхідних ліків,
Тоді держава видужає знов.
Нортумберленд, звичайно, схаменеться.

К о р о л ь
Якби було можливо зазирнути
У книгу долі, щоб завчасно знати
Всі зміни, що попереду нас ждуть!
Ми бачили б, як час руйнує гори
І море укриває береги,
Як згодом знов міліють океани
І суша виповзає із води.
Ми бачили б, як змішує напої
У кубку змін насмішкуватий час.
Тоді щасливець кожен, прочитавши,
Які його чекають небезпеки,
Закрив би сумно книгу, ліг і вмер.
Лиш десять років тому щедрий Річард
Бенкетами вітав Нортумберленда,
Та за два роки вже з ним воював.
І вісім років тому наймилішим
Мені зробився Персі; наче брат,
Він переймався справами моїми;
До ніг моїх поклав своє життя
І кинув виклик Річарду в обличчя.
(до Уоріка)
Здається, свідком ви цьому були?
Згадайте, як, зухвалістю такою
Засмучений, сказав крізь сльози Річард
Пророчі і зажурені слова:
"Нортумберленде, ти – всього лиш східці,
Що Болінброка приведуть на трон."
Хоч я тоді на це не сподівався, –
За свідка Бог мені, – та довелось
Мені і справді одягнуть корону.
А він додав іще: "Настане час,
Дозріють зерна зради і обману –
І королівство ваше загниє."
Так передбачив нинішній він розбрат
І з друзями колишніми розрив.

У о р і к
Життя іде в загальному порядку.
За схожістю майбутнього з минулим
Ми можемо достатньо імовірно
Передбачати розвиток подій.
На них немов би й натяку немає,
Та зерна і коріння їх вже є.
Тож, дякуючи схожості повторів,
Міг Річард передбачити напевно,
Що, зрадивши його, Нортумберленд
Настільки вдосконалиться у зрадах,
Що мусить згодом зрадити і вас.

К о р о л ь
Якщо такі події неминучі,
Ми назвемо їх неминучим злом.
Півсотні тисяч в армії ворожій –
Говорять всі.
У о р і к
Як завжди, поговір
Удвічі перебільшує чисельність.
Прошу вас, мій король, лягайте спати.
Клянуся вам, цілком достатньо військ,
Що ви на заколотників послали.
Щоб зовсім заспокоїти, скажу,
Що звістка надійшла про смерть Глендавра.
Не варто працювати вам вночі:
Це дуже шкодить вашому здоров'ю.

К о р о л ь
Послухаюся вашої поради
І задрімати спробую. Коли ж
Цей заколот зумієм подолати,
Почнем похід хрестовий готувати.

Ідуть геть.

СЦЕНА 2

Двір перед будинком судді Шеллоу в Глостерширі.
З різних сторін входять Ш е л л о у і С а й л е н с.
В глибині сцени стоять Ц в і л ь, Х м а р а, Л и ш а й,
Н е м і ч, Т е л я і слуги.

Ш е л л о у. Сюди, будь ласка, сюди! Дайте-но вашу руку, голубе! Раненько ви встаєте, раненько. Ну, чим порадуєте, мій друже Сайленс?
С а й л е н с. Добридень, мій люб'язний колего Шеллоу.
Ш е л л о у. Що поробляє моя кума, ваша дружина? Як почуває себе ваша без-цінна дочка і моя хресниця, Елен?
С а й л е н с. Дякую, відлюдкувата, як і раніше.
Ш е л л о у. Як поживає мій юний друг Вільям? Певне, зробився грамотієм, чи не так? Він і досі в Оксфорді?
С а й л е н с. Так, сер, досі там. Вельми збиткова обставина.
Ш е л л о у. Пора йому в адвокатську школу. Я свого часу вчився в Клементс-колледжі. Там, певне, й досі згадують паливоду Шеллоу.
С а й л е н с. Витівника Шеллоу. Так вас звали тоді.
Ш е л л о у. Мене звали по-різному, і, їй-богу, я був майстром на всі руки. Я, та маленький Джон Дойт із Стеффордшира, та чорнявий Джордж Барнс, та Френсіс Пікбон, та Віллі Скуіл із Котсволда витворяли таке, що тепер і не віриться. Ми знали адреси всіх фіндюрок у місті і, запевняю вас, не ловили гав. Джек Фальстаф, нині сер Джон, був тоді ще хлопчиськом і служив пажем у Томаса Моубрея, герцога Норфолкського.
С а й л е н с. Сер Джон? Той, що вербує зараз солдат?
Ш е л л о у. Той самий сер Джон, той самий. Якось він при мені пробив голову знаменитому Скогену біля воріт колледжа, а був тоді від горшка два вершка. Того ж дня я бився із Самсоном Штокфішем, фруктівником, за школою Грея. Ох, Господи Ісусе, веселий був час! І скількох товаришів тепер недорахуєшся!
С а й л е н с. Всі там, друже, будемо.
Ш е л л о у. Звичайно, звичайно. Без жодних сумнівів. Як співають у псалмах, від смерті не втечеш. А в яку ціну воли на Стемфордському ярмарку, не чули?
С а й л е н с. Їй-богу, ні. Не навідувався.
Ш е л л о у. Від смерті не відкупишся, це правда. А чи живий ще старий Дебль, ваш земляк?
С а й л е н с. На жаль, помер.
Ш е л л о у. Господи, господи, подумайте тільки. Дебль помер! А він відмінно стріляв із лука, і помер. Ви подумайте! Прекрасний був стрілець! Джон Гонт ставив на нього великі гроші і вигравав. Він попадав у ціль з двохсот сорока кроків, а легкою стрілою і з двохсот восьмидесяти. Одне задоволення було дивитись на це. А в яку ціну тепер вівці?
С а й л е н с. Дивлячись якої породи. Хороші – по пів-фунта за голову.
Ш е л л о у. Так старий Дебль помер!
С а й л е н с. Ось, здається, два фальстафівські ад'ютанти.
Входять Б а р д о л ь ф і п а ж.
Б а р д о л ь ф. Добридень, шановні. Хто з вас, вибачте, суддя Шеллоу?
Ш е л л о у. Я Роберт Шеллоу, сер, бідний есквайр тутешнього графства і один із королівських суддів. Чим можу служити?
Б а р д о л ь ф. Вам засвідчує свою повагу мій капітан, сер Джон Фальстаф, поважний джентльмен і взагалі, клянусь небом, відважний ватажок.
Ш е л л о у. Не сумніваюсь і ціню його увагу. В старі часи він чудово бився на палках. Як здоров'я шановного лицаря? Дозвольте також спитати, як здоров'я його дружини?
Б а р д о л ь ф. Пробачте, він не одружений. Нашому брату солдату зручніше без дружини і якось нормальніше.
Ш е л л о у. Прекрасно сказано, сер, відмінно. Нормальніше. Чудовий вираз. Хороші вирази слід запам'ятовувати і повторювати, де тільки можливо. Латин-ське слово грецького походження: normalis. Чудовий вираз.
Б а р д о л ь ф. Перепрошую. Ви кажете, вираз? Ніколи не погоджусь. Це не вираз, а слово, і навіть цілком пристойне. Я сам його чув. Я не дозволю, щоб хтось називав його виразом, і зі зброєю в руках буду відстоювати це чудове солдатське слово. Його говорять, коли хтось нормальний, і про нього не можна сказати, що він ненормальний.
Ш е л л о у. Цілком згоден.
Входить Ф а л ь с т а ф.
А ось і сер Джон! Вашу руку, сер, вашу чесну руку. Для свого віку ви такий же молодець, як і колись! Добридень, наймиліший сер Джоне!
Ф а л ь с т а ф. Щиро радий вас бачити, містере Шеллоу. А це, якщо не поми-ляюся, містер Шуркард?
Ш е л л о у. Ні, сер Джоне. Це суддя Сайленс, мій приятель.
Ф а л ь с т а ф. Від вас так і віє миром, містере Сайленсе.