Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Вам дуже личить бу-ти мировим суддею.
С а й л е н с. Велике щастя приймати у себе таку особу.
Ф а л ь с т а ф. Але ж і спека, панове! Ну, як із рекрутами? Дістали ви мені хоч з пів-десятка?
Ш е л л о у. Звичайно, сере. Сідайте, спочиньте.
Ф а л ь с т а ф. Добре. Де вони? Покажіть їх.
Усі сідають.
Ш е л л о у. Поглянемо у список. Де він, де список? А, ось він, ось. Так, так, так. Що ж, почнемо. Ральфе, на прізвисько Цвіль! Коли я когось викликаю, той, кого я назвав, повинен зробити крок уперед. Почнемо знову. Ну, що ж, Ральфе Цвіль! Де Цвіль?
Ц в і л ь. Тут, ваша милосте.
Ш е л л о у. Якої ви думки, сер Джоне? Чим не новобранець? Доброї статури, молодий, сильний, з хорошої сім'ї.
Ф а л ь с т а ф. Ти – Цвіль?
Ц в і л ь. Так, з вашого дозволу.
Ф а л ь с т а ф. Зацвів ти, сидячи на місці. Треба провітритись.
Ш е л л о у. Ха-ха-ха! Як дотепно! Справді, цвіль заводиться від затхлості. Чудово сказано, сер Джоне, дуже дотепно.
Ф а л ь с т а ф (до Шеллоу). Поставте йому хрестик.
Ц в і л ь. Я вже був хрещений, і краще б ви залишили мене у спокої. Моя стара пропаде без моєї допомоги. Нічого ставити мені хрести – є люди придатні-ші, ніж я.
Ф а л ь с т а ф. Досить точити теревені. Засидівся ти, брате. Я сказав – пора тобі, Цвілю, провітритись.
Ц в і л ь. Провітритись!
Ш е л л о у. Не суперечити! Стань з того боку. Усвідомлюй, де ти знаходишся.
Бардольф відводить Цвіль вбік.
Переходимо до наступного, сер Джоне. Погляньте-но. Симоне, на прізвисько Хмара!
Ф а л ь с т а ф. Де він? Я сяду в його тіні у цю спеку. З нього має вийти холод-нокровний солдат.
Ш е л л о у. Де Хмара?
Х м а р а (виступаючи вперед). Тут, сер.
Ф а л ь с т а ф. Чий ти син, Хмаро?
Х м а р а. Матусин, сер.
Ф а л ь с т а ф. Матусин? Охоче вірю. Син своєї матері і тінь свого батька. Син жінки – не більше, ніж тінь чоловіка, а не його сутність.
Ш е л л о у. Як він вам подобається, сер Джоне?
Ф а л ь с т а ф. Придатний. Хмара влітку знадобиться. В моїй відомості без Хмари одні уявності і тіні.
Бардольф ставить Хмару біля Цвілі.
Ш е л л о у (викликає). Томе, на прізвисько Лишай!
Ф а л ь с т а ф. Де він?
Л и ш а й (виступаючи вперед). Тут, сер.
Ф а л ь с т а ф. Твоє ім'я Лишай?
Л и ш а й. Так, сер.
Ф а л ь с т а ф. Ти, я бачу, не любиш самотності. На тобі все аж кишить.
Ш е л л о у. Відмітити його, сер Джоне?
Ф а л ь с т а ф. Такого вошивого? Навіщо його відмічати? Подивіться, як він сам чесанням себе розмітив. Суцільна відмітка!
Ш е л л о у. Ха-ха-ха! Завжди ви щось придумаєте, сер Джоне! (Викликає). Наступний! Френсісе, на прізвисько Неміч.
Н е м і ч. Тут, сер.
Ф а л ь с т а ф. Чим займаєшся, Неміче?
Н е м і ч. Я жіночий кравець, сер.
Ф а л ь с т а ф. Ну, Неміче, зробиш ти стільки ж розпірок в рядах ворогів, як у жіночих спідницях?
Н е м і ч. Радий старатися, сер.
Ф а л ь с т а ф. Добре сказано. Молодець, жіночий кравче. Ти будеш відваж-ний, як розлючений голуб або доблесна миша. Запишіть кравця, містере Шел-лоу. Великими літерами.
Н е м і ч. Запишіть зі мною разом і Лишая.
Ф а л ь с т а ф. Що ти, Неміче! Подивись на його сорочку. На ньому ж усе ру-хається. Хіба можна записувати у рядові воєначальника, який привів із собою цілу тисячу? Не переконуй мене.
Н е м і ч. Згоден, сер.
Ф а л ь с т а ф. Ну, от і добре. Дякую, що погодився. А то що б я робив?
Бардольф ставить Неміч до решти.
Хто наступний?
Ш е л л о у. Пітере, на прізвисько Теля!
Т е л я. Тут, сер.
Ф а л ь с т а ф. Грунтовний чолов'яга. Запишіть його, доки він не замукав.
Т е л я. Святі угодники! Пане капітане!
Ф а л ь с т а ф. Я кажу – поки не замукав, а ти вже мукаєш?
Т е л я. Святі угодники, сер! Я – хворий.
Ф а л ь с т а ф. Чим же ти хворий?
Т е л я. Клята застуда, сер, і собачий кашель. Я схопив його на дзвінниці, коли дзвонив у день королівської коронації.
Ф а л ь с т а ф. Нічого. Ми тебе відправимо туди, де буде гаряче. Твій кашель як рукою зніме. А дзвонити по тобі ми примусимо твоїх приятелів.
Бардольф ставить Теля до решти.
Всі?
Ш е л л о у. Усі. До того ж, тут на дві людини більше, ніж ми мусимо вистав-ляти. А тепер прошу до мене обідати.
Встають.
Ф а л ь с т а ф. Я можу випити з вами, а обідати мені ніколи. Щиро радий був знову зустріти вас, містере Шеллоу.
Ш е л л о у. О, сер Джоне, пам'ятаєте, як ми провели ніч на млині, на Сент-Джордській галявині?
Ф а л ь с т а ф. Краще не нагадуйте, милий Шеллоу, краще не нагадуйте!
Ш е л л о у. Весела була нічка, чорт забери! Ну, як вона тепер, чи ще жива, Дженні Найтуорк?
Ф а л ь с т а ф. Жива, містере Шеллоу, жива.
Ш е л л о у. Вона мене терпіти не могла.
Ф а л ь с т а ф. Справді, вона вас майже ненавиділа.
Ш е л л о у. Я доводив її до нестями. Гарна була жіночка. Як вона тримається зараз?
Ф а л ь с т а ф. Постаріла, дуже постаріла, містере Шеллоу.
Ш е л л о у. Звичайно, вона мусить бути старою. Адже у неї вже був син Робін від старого Найтуорка, коли я вступив до школи святого Клементія.
С а й л е н с. Це було п'ятдесят п'ять років тому.
Ш е л л о у. Ех, друже Сайленсе, поглянути б вам хоч одним оком на те, що бачили ми з ним на своєму віку! Правду я кажу, сер Джоне?
Ф а л ь с т а ф. Так, довелось побачити усього.
Ш е л л о у. Довелось, довелось, сер Джоне, їй-богу, довелось. Пам'ятаєте наш бойовий клич: "Хлопці, вперед!" Ну, ходімо обідати. Прошу вас, прошу. Так, золоті були часи, незабутні.
Шеллоу, Фальстаф, Свйленс і паж ідуть.
Т е л я (Бардольфові). Пане капрале, дозвольте за вас вічно бога молити. Ось сорок шилінгів французькими монетами. Не погребуйте. Їй-богу, краще б мене повісили, аніж іти на війну. Я, власне, не про себе клопочусь. Я що, мені наплю-вати. Я турбуюсь про близьких, хочу лишитись із земляками. А для самого себе я б не просив.
Б а р д о л ь ф (бере гроші). Добре. Ставай збоку.
Ц в і л ь. Ось і я про те ж саме, пане генерал-капрале. Змилуйтесь заради моєї старої! В неї немає нікого, хто потурбувався би про неї, якщо я піду. Вона сама нічого не може робити. Ось вам сорок шилінгів, не погребуйте.
Б а р д о л ь ф. Добре. Відійди на бік.
Н е м і ч. А мені от все байдуже. Двом смертям не бути, а одної не минути. Я не боягуз. Якщо мені призначено вмерти, хай буде так, а ні – тим краще. Кожен повинен служити королю. І, в усякому разі, той, хто вмер цього року, не ризикує вмерти в наступному.
Б а р д о л ь ф. Молодець. Дуже правильно міркуєш.
Н е м і ч. Я у сподні не накладу, будьте певні.
Повертаються Ф а л ь с т а ф, Ш е л л о у, С а й л е н с і п а ж.
Ф а л ь с т а ф. Ну то що, містере суддя, кого із рекрутів мені взяти у солдати?
Ш е л л о у. Будь-кого, вибирайте.
Б а р д о л ь ф. Сер, на два слова. (Відводить Фальстафа вбік). Теля і Цвіль внесли три фунта викупу.
Ф а л ь с т а ф. Давай. Подивимось.
Ш е л л о у. Ну, так кого ви берете на військову службу, сер Джоне?
Ф а л ь с т а ф. Виберіть ви за мене
Ш е л л о у. Добре. Я взяв би Цвіль, Теля, Хмару і Неміч.
Ф а л ь с т а ф. Зараз розберемось. Ти, Цвілю, зацвітай вдома, доки зробишся зовсім не здатним до служби. А ти, Теля, підрости ще, поки станеш придатним. Ви обидва мені не потрібні.
Ш е л л о у. Сер Джоне, що ви робите? Це ж кращі з усіх – я навмисне вибрав їх, щоб догодити вам.
Ф а л ь с т а ф. Чи не хочете ви мене учити, містере Шеллоу, як мені відби-рати своїх рекрутів? Що мені у їх статурі, силі, зрості і зовнішньому вигляді? Вся справа в тому, який дух у солдаті, містере Шеллоу. Візьміть, наприклад, Лишая. Та він і хвилини не всидить. Хай на вигляд він голодранець, та він буде заряджати і розряджати рушницю з швидкістю слюсарного молотка, напирати і відскакувати швидше броваря, який чіпляє на коромисло відра з пивом. А цей худий хлопець Хмара – ось яких солдат мені потрібно – він не може служити мі-шенню для ворога. Цілитись у нього все одно, що цілитися в лезо ножа. А в разі відступу як швидко побіжить Неміч, цей жіночий кравець! Ні, мені не потрібні показні рекрути – звільніть мене від них. Бардольфе! Дай-но в руки Лишаю мушкет.
Б а р д о л ь ф. На, тримай, Лишає! Кроком руш! Ось так.
Ф а л ь с т а ф. А покажи-но, як ти виконуєш прийоми з рушницею! Так. Мо-лодець. Іще раз. Дуже добре. Продовжуй, просто відмінно. Ні, цього старого, кривого, лисого стрільця я ні на кого не проміняю. Молодець, Лишає! Служи так і далі. Ось тобі шість пенсів за це.
Ш е л л о у. А все ж у нього виходить не дуже вправно, йому ще треба підучитися. Коли я вступив до Училища правознавства і виконував роль сера Дагонета у шкільному спектаклі про короля Артура, пам'ятаю одного стрільця на Майленд-Грінських луках. Оце була виправка! Візьме, було, рушницю, підні-ме, прикладеться, відбіжить і зарядить; підніме, прикладеться, відбіжить і заря-дить. А потім лежачи! А потім з коліна! Оце були прийоми! Оце я розумію!
Ф а л ь с т а ф. Ну, добре. Це придатні рекрути, містере Шеллоу. Придатні без зайвих слів. Прощавайте, містере Сайленсе! Мені пора в дорогу. Ще до ночі мені треба відмахати дванадцять миль. Прощайте, джентльмени. Бардольфе, ви-дай форму новобранцям.
Ш е л л о у. Щасливої дороги, сер Джоне. Хай благословить вас Господь і пошле вам удачу і перемогу. Завітайте до нас знову, як будете вертатись. Не дайте заглухнути старій дружбі. Допоможіть мені потрапити до королівського двору.
Ф а л ь с т а ф. Докладу всіх зусиль, містере Шеллоу.
Ш е л л о у. Ну, не смію вас більше затримувати.
Ф а л ь с т а ф. Прощайте, панове.
Шеллоу і Сайленс ідуть геть.
Шикуй і веди солдат, Бардольфе.
Бардольф, паж і рекрути ідуть.
Коли буду їхати назад, я цих сутяг обдеру, як липку. Шеллоу я знаю, як свої п'ять пальців. Господи, чому так люблять брехати старі люди? Вуха в'януть слухати, як цей хирлявий суддя вихваляється своєю розгульною молодістю і своїми подвигами на Торнбульській вулиці. Через кожні два слова – ці небили-ці, що підносяться слухачеві запопадливіше, аніж данина турецькому султану! Я пам'ятаю його в училищі – він був схожий на чоловічка, вирізаного за вече-рею із шкуринки сиру. Коли він роздягався, він нагадував роздвоєну редьку з домальованою згори головою. Він був настільки худий, що короткозорі проходили крізь нього, мов крізь повітря. Це було уособлення голоду, похітли-ве, як мавпа, за що наші приятельки називали його корінцем мандрагори.