Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Як листок осики. Я не терплю розбишак.
Входять П і с т о л ь, Б а р д о л ь ф і п а ж.
П і с т о л ь. Бережи вас бог, сер Джоне.
Ф а л ь с т а ф. Вітаю, Пістоле. Заряджайся-но склянкою хересу і стріляй у ха-зяйку.
П і с т о л ь. Я випущу в неї два заряди, сер Джоне.
Ф а л ь с т а ф. Вона обстріляна, її такими кулями не проймеш.
Т р а к т и р н и ц я. Не бажаю я заряджатися ні вином, ні вашими пістолетни-ми жартами. Я не буду пити більше, ніж влізе, ні для чийого задоволення.
П і с т о л ь. Ну, то заряджайтесь ви, містріс Доротея.
Д о л ь. Яка безцеремонність! Подалі від мене, брудний голодранце! Не бачи-ли ми такого щастя! Забирайся, бридкий мерзотнику! Ти мені не пара, я гуляю з твоїм начальником.
П і с т о л ь. Чому ви розлютилися, містріс Доротея? Ми ж старі знайомі.
Д о л ь. Геть звідси! Я покажу тобі старих знайомих! Клянуся склянкою вина, що віткну цей ніж в твою горлянку, якщо будеш чіплятися до мене. Забирайся, п'яний негіднику, затасканий блазню! Як ти насмілився почепити на себе капітанські шнури?
П і с т о л ь. Мовчати! Бо обірву твоє мереживо за наругу над званням!
Ф а л ь с т а ф. Відстань, Пістоле, не чіпай її. Ішов би ти краще геть.
Т р а к т и р н и ц я. Так, добрий капітане, не сваріться тут. Бешкетуйте в іншому місці.
Д о л ь. Та який він капітан? Навіщо величаєте його капітаном? Не соромно тобі, самозванце, красти чуже звання? На місці справжніх капітанів я б вибила з тебе ці дурощі разом з печінкою! За що ти одержав капітанство? Чи не за те, що обриваєш мереживо у потаскух із будинків розпусти? Він – капітан! Дякуй богу, здохляко, що викидають недогризки з харчевень. Здох би з голоду, якби не помийниці та смітники.
Б а р д о л ь ф. Ішов би ти, прапорщику, подалі від біди.
Ф а л ь с т а ф. Послухай-но мене, Доллі.
П і с т о л ь. Щоб я пішов? Ні, Бардольфе. Я розірву її на шматки! Я їй помщуся!
П а ж. Іди, будь ласка.
П і с т о л ь. Зараз ви побачите, що буде! Я знищу її прокльонами. Клянусь цією рукою, вона буде скинута в глибини пекла до Плутона, в царство Ереба, на жорстокі муки!
Сюди, сюди, служителі геєни!
Тягніть у тартар це дитя пітьми!
Злочинниця Ірина перед нами!
(Хапається за шпагу.)
Т р а к т и р н и ц я. Добрий капітане, заспокойтесь. Вже пізно, пора розходи-тись. Стримайте ваш гнів.
П і с т о л ь
О як, азійські випещені шкапи,
Не здатні подолати тридцять миль,
Рівняєтеся ви зі скакунами!
Нікчеми, ви полізли у троянці,
У Цезарі або у Ганнібали.
Нехай прокляття упаде на вас
І Цербера! Не пощади їх, небо!
Т р а к т и р н и ц я. Які гіркі слова ви кажете!
Б а р д о л ь ф. Іди подалі, прапорщику, бо дійде до бійки.

П і с т о л ь
Хай люди помирають, як собаки,
Корони віддаються ні за гріш!
Злочинниця Ірина перед нами!
Т р а к т и р н и ц я. Присягаюсь вам, капітане, тут такої нема. Боже правий, невже б я ховала її від вас? Заспокойтесь, благаю.

П і с т о л ь
Красунечко моя, Каліполідо,
Їж і товстішай. Хересу мені!
Se fortuna mi tormenta, lo sperare mi contenta.
Чи нам гармат боятись? Хай гримлять.
Гей, хересу! А ти лягай, красуне.
(Кладе на стіл свою шпагу.)
Ф а л ь с т а ф. Ти вже набрид, Пістоле.
П і с т о л ь. Відважний лицаре, дай поцілую твій кулак. Скільки ночей ми разом спостерігали зорі!
Д о л ь. Я не можу витерпіти цього пишномовного бовдура. Спустіть його зі сходів, бога ради!
П і с т о л ь. Мене зі сходів? Ах ти, голлоуейська шкапо!
Ф а л ь с т а ф. Скоти його, Бардольфе, як монету вниз. Раз у його словах немає змісту, хай не буде і його.
Б а р д о л ь ф. Забирайся, будь ласка!
П і с т о л ь
Невже потрібно знову лити кров?
(Хапає шпагу.)
Тоді хай смерть мені вкоротить віку.
Хай сестри-прялі не прядуть нитки
Мого життя. До мене, Антропосе!
Т р а к т и р н и ц я. От так історія зав'язалася!
Ф а л ь с т а ф. Хлопче, подай шпагу!
Д о л ь. Не треба, Джеку, не треба, благаю тебе!
Ф а л ь с т а ф (наступаючи зі шпагою на Пістоля). Геть звідси!
Т р а к т и р н и ц я. Який жах! Краще б мені не тримати трактира, ніж бачити такий жах. Вони проштрикнуть один одного до смерті. Та сховайте ж ви назад свої шпаги!
Бардольф і паж виштовхують Пістоля.

Д о л ь. Прошу тебе, Джеку, заспокойся. Негідника прогнали. А ти у мене, виявляється, лицар!
Т р а к т и р н и ц я. Чи не поранені ви в пах? Він, здається, цілив прямо в живіт.
Повертається Б а р д о л ь ф.
Ф а л ь с т а ф. Виштовхали його за двері?
Б а р д о л ь ф. Так, сер. Він зовсім п'яний. Ви подряпали йому плече.
Ф а л ь с т а ф. Так йому й треба. Нічого задиратись.
Д о л ь. Ах ти, мій пустуне, мій хитрунчику! Бідна мавпочко, як ти упрів! Дай я обітру твою мордочку. Дивись, а я і справді тебе кохаю. Ти хоробрий, як тро-янський Гектор, ти один вартий п'яти Агамемнонів і в десять раз перевершуєш усіх дев'ятьох героїв. Ох, негіднику!
Входять м у з и к а н т и.
П а ж. Прийшли музиканти, сер.
Ф а л ь с т а ф. Хай грають. Грайте, панове. Сядь мені на коліна, Доллі. Ох цей Пістоль, підлий розбишака! Покотився від мене, мов кулька ртуті.
Д о л ь. А ти за ним, як церковна дзвінниця. Ах ти, моє маленьке, чистеньке поросятко з Варфоломіївської ярмарки. Коли ж ти перестанеш битись вдень і фехтувати вночі? Ти ж зрешетиш усе своє тіло. А тобі скоро вирушати на небо.
В глибині кімнати з'являються п р и н ц і П о й н с,
переодягнені у трактирних слуг.
Ф а л ь с т а ф. Замовкни, мила Доллі. Не каркай і не нагадуй про могилу.
Д о л ь. Ну добре, поговоримо про інше. Скажи, який характер у принца?
Ф а л ь с т а ф. Він славний хлопець, але пустогін. З нього вийшов би хоро-ший батрак на фермі або підручний пекаря.
Д о л ь. Зате, кажуть, Пойнс дуже розумний.
Ф а л ь с т а ф. Пойнс розумний? До біса цю мавпу! В нього мозок, як густа тьюксберійська гірчиця, а кмітливості менше, ніж у ковальському молоті.
Д о л ь. Чому ж принц так його любить?
Ф а л ь с т а ф. Дуже просто. Вони обоє худі, і крім того Пойнс вміє влучно кидати кулі, їсти вугрів з кропом, ковтати палаючі недогарки, стрибати через кілька стільців, поставлених разом, і витончено лаятися. А ще тому, що чоботи на Пойнсі блищать, як на вивісці, він не здатний висловити жодної думки і з ним не нудно. Принц і сам такий же. Якщо їх поставити на шальки терезів, до-статньо буде волосини, щоб переважила та чи інша.
П р и н ц (на бік, до Пойнса). Слід би обірвати вуха цьому шахраю.
П о й н с (на бік, до принца). Відлупцюймо його на очах його фіндюрки.
П р и н ц (на бік, до Пойнса). Дивись, цей стоптаний дідуган примушує роз-чісувати собі чубчик, як папуга.
П о й н с (на бік, до принца). Чи не дивно, що бажання надовго переживають можливості?
Ф а л ь с т а ф. Поцілуй мене, Доллі.
П р и н ц. Цього року, здається, відбувається єднання Сатурна і Венери. Що каже календар?
П о й н с. Погляньте, цей палаючий Тригон, його слуга, підлещується до боргової книги свого господаря.
Ф а л ь с т а ф. Ти нещиро пестиш мене.
Д о л ь. Ні, я цілую тебе від усього серця.
Ф а л ь с т а ф. Адже я старий, старий…
Д о л ь. А все ж я люблю тебе більше, ніж цих молодих вітрогонів.
Ф а л ь с т а ф. Якої тканини хотілось би тобі на сукню? В четвер у мене будуть гроші, а завтра я подарую тобі чепчик. Вже пізно, ходімо спати. Ти забудеш мене, коли я поїду.
Д о л ь. Я заплачу, якщо ти будеш так говорити. Ось побачиш, я не буду вбиратися до твого повернення. Але дослухаймо музику.
Ф а л ь с т а ф. Склянку хересу, Френсісе!
П р и н ц і П о й н с (виступаючи вперед). Зараз, зараз, сер!
Ф а л ь с т а ф (приглядаючись до них). Кого я бачу? Ти позашлюбний син короля? А ти, певне, брат Пойнса?
П р и н ц. Ах ти, географічний глобусе усіх земних пороків! Посоромився б життя, яке ти ведеш!
Ф а л ь с т а ф. А все ж воно краще, ніж твоє. Я – дворянин, а ти – слуга в трактирі, який тільки й уміє, що дерти гроші з відвідувачів.
П р и н ц. Справді. І тому я хочу надрати тобі вуха.
Принц і Пойнс приймають свій справжній вигляд. Фальстаф встає.
Т р а к т и р н и ц я. Хай береже Бог вашу милість! З поверненням до Лондона!
Яке щастя знову бачити вас! Господи Ісусе! Чи давно ви з Уельсу?
Ф а л ь с т а ф (кладе руку на плече Доль). Присягаюсь цим тендітним тілом і зараженою кров'ю, що радий бачити тебе, шляхетний безумче!
Д о л ь. Забери руку. Я знати тебе не хочу, товстий дурню!
П о й н с. Мілорде, він знову заговорить вам зуби, якщо ви не відлупцюєте його згарячу.
П р и н ц. Ах ти, клята бочко з салом, як смів ти говорити про мене таку гидоту в присутності цієї чесної і добропорядної жінки?
Т р а к т и р н и ц я. Благослови вас Боже за ваше добре серце! Адже вона і справді така.
Ф а л ь с т а ф. Хіба ти чув, що я казав?
П р и н ц. Звичайно, чув. Ніби ти цього не знаєш? Ти ж упізнав мене, як тоді – на Гедських пагорбах. Ти знав, що я стою в тебе за спиною, і казав усе це навмисне, щоб випробувати моє терпіння.
Ф а л ь с т а ф. Ні, ні, неправда. Я не припускав, що ти можеш чути.
П р и н ц. Я примушу тебе зізнатися, що ти навмисне зневажив мене, і тоді я знатиму, як покарати тебе.
Ф а л ь с т а ф. Я не ображав тебе, Гаррі, клянусь честю.
П р и н ц. Назвати мене батраком на фермі чи підручним пекаря – це не образа?
Ф а л ь с т а ф. У мене не було наміру образити тебе.
П о й н с. Як не було?
Ф а л ь с т а ф. Ніякої образи не було, Неде. Я говорив про нього погано перед цією потолоччю, щоб відвернути їх від нього і убезпечити його від впливу цього вертепу. Я вчинив як справжній, відданий друг. Образи не було, Гаррі, і твій батько повинен мені дякувати за це.
П р и н ц. Ось яка ти ляклива скотина! Щоб підлеститись до мене, ти готовий втоптати в бруд цю чесну жінку. Це її ти назвав потолоччю? Чи нашу шановну шинкарку? Чи свого пажа? Чи, може, Бардольфа, відданість і старанність якого освітлюють вогнем його обличчя?
П о й н с. Відповідай, трухлявий пню!
Ф а л ь с т а ф. Чи мав я на увазі Бардольфа, коли казав про потолоч? Звичай-но. На ньому відбиток нечистої сили. Його ніс – кухня Люцифера, де підсмажу-

ють п'яниць. Що стосується пажа, то його охороняє добрий ангел, але чорт його все-таки переможе.
П р и н ц. Ну, а жінки?
Ф а л ь с т а ф. Одна з них вже потрапила в пекло і підсмажує там душі грішників. Що ж до іншої, то вона дала мені гроші в борг. Чи пошлють її за це в пекло, не знаю.
Т р а к т и р н и ц я.