Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Ось вам лист (подає).
П о й н с. Вручено з належними церемоніями. А все ж таки: що витворяє наш старий легінь?
Б а р д о л ь ф. Не скаржиться на тілесне здоров'я.
П о й н с. Тим більше він потребує здоров'я духовного. Але це його не турбує. Як би не хворіла його безсмертна частина, вона не помре.
П р и н ц. Я дозволяю цьому пухирю вести себе вільно, як моєму собаці, а він цим користується. Поглянь, що він мені пише.
П о й н с (читає). "Від Джона Фальстафа, лицаря," – він не пропустить випадку, щоб не нагадати про це. Так люди, що доводяться королю родичем через дорогу навприсядки, не вколять пальця, щоб не сказати: "Ось пролилась крапля королівської крові." "Яким чином?" – спитає хтось, прикидаючись необізнаним, і починається перелік родоводу мало не від Яфета.
П р и н ц. Маєш рацію. Одначе, читай далі.
П о й н с (читає). "Наслідую в стислості знаменитого римлянина." Він, зда-ється, думав про стислість свого дихання. "Вітаю, прощаюсь і їду. Не довіряй Пойнсу. Він зловживає твоєю дружбою і запевняє, що ти хочеш одружитися з його сестрою Неллі. Покайся на дозвіллі в своїх гріхах і прощавай. Твій і не твій (в залежності від твого ставлення) Фальстаф. Джек – для приятелів, Джон – для братів і сестер, сер Джон – для всієї Європи." Мілорде, я вимочу цей лист в хересі і примушу Фальстафа з'їсти його.
П р и н ц. Цим ти примусиш його проковтнути зо два десятка власних слів. Та на що це схоже, Неде? Хіба я повинен женитися на твоїй сестрі?
П о й н с. Пошли їй, Боже, не гіршу долю! Але я не казав йому нічого подібного.
П р и н ц. Ну добре. Доки ми тут розважаємося, душі мудреців дивляться на нас з-за хмар і сміються. (До Бардольфа). Твій начальник тепер в Лондоні?
Б а р д о л ь ф. Так, мілорде.
П р и н ц. А де вечеряє старий хряк? У тому ж хліві?
Б а р д о л ь ф. Де й перше, в Істчіпі, мілорде.
П р и н ц. В якому товаристві?
П а ж. Із старими єдиновірцями, мілорде.
П р и н ц. Жінки з ним будуть?
П а ж. Жодної, крім містріс Куіклі і містріс Доллі Тершит.
П р и н ц. А це що за птиця?
П а ж. Дуже пристойна жінка, сер, і родичка мого господаря.
П р и н ц. Така ж родичка, як сільська корова міському бугаєві. Чи не накрити їх за вечерею, Неде?
П о й н с. Я – ваша тінь, принце. Куди ви, туді і я.
П р и н ц. Слухай, шибенику, і ти, Бардольфе. Ні слова начальнику про те, що я в Лондоні. Ось вам гроші за вашу мовчанку.
Б а р д о л ь ф. Мене вже заціпило.
П а ж. Прикушу язик, не турбуйтесь.
П р и н ц. Добре, ідіть.
Бардольф і паж ідуть геть.
Ця Доллі Тершит, напевне, щось на зразок проїжджої дороги?
П о й н с. І, мабуть, така ж заїжджена, як дорога між Сент-Альбаном і Лондоном.
П р и н ц. Як би нам сьогодні побачити Фальстафа у справжньому вигляді і так, щоб він нас не бачив?
П о й н с. Одягнемо шкіряні куртки і фартухи і будемо прислужувати за вече-рею замість слуг.
П р и н ц. Перетворитись з бога на бика – немале падіння. Проте, подібне бувало і з Юпітером. Стати лакеєм із принца – ганебне перетворення. Та я й на це піду. Для такої мети можна дозволити собі і безглуздя.

Ідуть геть.

СЦЕНА 3

Уоркуорт. Майданчик перед замком.
Входять Н о р т у м б е р л е н д, л е д і Н о р т у м б е р л е н д
і л е д і П е р с і.

Н о р т у м б е р л е н д
Я вас прошу обох, дружино й дочко,
Не заважати ходу справ моїх.
Як наші дні, печальними не будьте.
Мені без того тяжко на душі.

Л е д і Н о р т у м б е р л е н д
Я, що могла, сказала й замовкаю.
Вирішуй сам. Роби усе, що хочеш.
Н о р т у м б е р л е н д
Я слово дав, що виступлю в похід.
Зганьбив би я себе, коли б лишився.

Л е д і П е р с і
Ви не встрявали б краще в цю війну!
Згадайте, чи дотримали ви слова,
Яке ви сину власному дали,
Коли було це справді необхідно,
Коли мій незабутній чоловік,
Чекаючи обіцяних підкріплень,
З надією на північ поглядав?
Та батько не прийшов на допомогу.
Хто вас переконав лишитись вдома?
В той день страшний загрожувала втрата
Своєї честі і йому, і вам.
Та ваша честь ще може відродитись,
А честь його… Вона усе життя,
Немов яскраве сонце у блакиті,
Безперестанку сяяла над ним.
Цей блиск штовхав все лицарство англійське
На подвиги, подаючи їм приклад.
На Готспера рівнялись молоді.
Хто не як він ходив, кульгавим звався.
Уривчаста, така як в нього, мова
Зробилася ознакою відваги,
І кожен з тих, хто плавно говорив,
Навмисне намагався заїкатись.
Його смаку, військовим вправам, звичкам,
Його забавам, вигадкам, дивацтвам
І поглядам наслідували всі.
Але від нього, кращого із смертних,
Від образу, що брався за взірець,
Героя між людьми, який ніколи
Ні перед ким в бою не відступав,
Ви відступились, батьку. Ви лишили
Його без допомоги у біді
Віч на віч із жорстоким богом смерті,
У битві, де лиш Готспера ім'я
Іще здавалось знаменом спасіння.
О, я вас чим завгодно заклинаю:
Не ображайте пам'ять чоловіка,
Не віддавайте іншим переваги,
Лишаючись чеснішим, аніж з ним.
Облиште їх. Лорд-маршал і без вас
З єпіскопом – цілком достатня сила.
Якби мій Гаррі мав подібне військо,
Я б слухала тепер, обнявши Персі,
Не про його, а Монмутову смерть.

Н о р т у м б е р л е н д
О мила дочко! Стримай дорікання,
Колишніх не нагадуй помилок.
Виходжу я назустріч небезпеці,
Щоб з нею не зустрітися тоді,
Коли до бою буду не готовий.

Л е д і Н о р т у м б е р л е н д
В Шотландію біжи, допоки бунт
Собі не забезпечить переваги.

Л е д і П е р с і
Як тільки переможуть короля
Бунтівники, то ви до них пристаньте,
Згуртуйте їх, з'єднайте, як обруч,
Щоб сила їх зробилась ще сильніша.
А до тих пір тримайтесь оддалік
В ім'я своєї й нашої безпеки.
Хай б'ються заколотники одні,
Як битися ви сина допустили.
І я тепер – нещасна удова,
Якій життя не вистачить для того,
Щоб виплакати всю мою печаль,
Усе моє невиліковне горе.

Н о р т у м б е р л е н д
Ходімо в дім. Душа достоту схожа
З припливом, що доходить до межі
І раптом зупиняється без руху.
Піти з архієпіскопом бажав я,
Та заважає тисяча причин.
В Шотландії притулку пошукаю
І небезпечний час перечекаю.

Ідуть геть.

СЦЕНА 4

Лондон. Трактир "Кабаняча голова" в Істчіпі.
Входять д в о є с л у г.

П е р ш и й с л у г а. Якого чорта ти приніс печені яблука? Ти ж знаєш, що сер Джон їх терпіти не може.
Д р у г и й с л у г а. А й справді! Ти пам'ятаєш, принц поставив якось перед ним тарілку з печеними яблуками, зняв капелюха і сказав: "Ось іще п'ять старих, кислих, зморщених серів Джонів. Маю честь розкланятися з усіма шістьма." Фальстафу це дуже не сподобалось, але, напевне, він про це забув.
П е р ш и й с л у г а. Ну що ж, тоді залиш їх на столі і піди пошукай, чи не зу-стрінеться де тобі Снік зі своїми музикантами. Містріс Тершит замовила музи-ку. Поспішай. В кімнаті, де вони вечеряли, занадто гаряче; вони зараз прийдуть сюди.
Д р у г и й с л у г а. Слухай: зараз сюди прийдуть принц і містер Пойнс. Вони одягнуть наші куртки і фартухи, тільки сер Джон не повинен про це знати. Мене попередив про це Бардольф.
П е р ш и й с л у г а. От потіха буде! Добре придумано.
Д р у г и й с л у г а. Піду пошукаю Сніка.
Іде геть. Входять т р а к т и р н и ц я і Д о л ь Т е р ш и т.
Т р а к т и р н и ц я. Душечко моя, ви сьогодні у повному градусі. Температу-ра у розпалі, пульс просто-таки шалений, а обличчя рум'яне, мов китайська ружа. Здається, ви занадто прикладалися до канарського, а це вино заповзятливе, б'є у голову, ковтнув – і готовий. Як ви тепер себе почуваєте?
Д о л ь. Трохи краще.
Т р а к т и р н и ц я. Ну і добре. Здоров'я перш за все. А от і сер Джон.
Входить Ф а л ь с т а ф.
Ф а л ь с т а ф
(наспівує)
Коли свій королівський двір
Тримав король Артур…
(до слуги) Винеси нічний горщик.
Перший слуга виходить.
Як поживаємо, містріс Доль?
Т р а к т и р н и ц я. Їй зробилось млосно – від задухи здавило груди.
Ф а л ь с т а ф. Усі жінки такі. Як тільки їх придушиш, вони зомлівають.
Д о л ь. Ах ви, тетеря, так-то ви мене заспокоюєте!
Ф а л ь с т а ф. Тетеруки жиріють через вас, містріс Доллі.
Д о л ь. Через мене? Ні, від ненажерності й хвороб, а не через мене.
Ф а л ь с т а ф. Якщо кухарі породжують ненажерність, то хвороби ми підхоп-люємо від вас, моя цнотлива ягничко.
Д о л ь. Щоб тебе повісили, брудний водяний щуре!
Т р а к т и р н и ц я. Дивна річ: варто вам зійтись, і пішли лайки і сварки. Треба поступатись один одному. І першій треба це зробити вам, Доллі.
Д о л ь. Поступитись цій бездонній бочці? Та це ж справжня винокурня! Чи ви бачили коли-небудь корабель з більш повним трюмом? Ну, та бог з тобою, Джеку. Ти, кажуть, зібрався на війну? Тоді давай помиримось, бо ще не повер-нешся, чого доброго. (Обіймає його.)
Повертається п е р ш и й с л у г а.
П е р ш и й с л у г а. Сер, прийшов прапорщик Пістоль і хоче вас бачити.
Д о л ь. Повісили б цього лихослова! Не пускайте його сюди, – це найбільший у Англії розбишака.
Т р а к т и р н и ц я. Розбишака? Тоді хай повертає голоблі. Не пускати його ні в якому разі! Мені треба жити в мирі з сусідами. Замкніть двері! Ноги його тут не буде, цього розбишаки. Не для того я так довго жила на світі, щоб жартувати своїм добрим ім'ям.
Ф а л ь с т а ф. Слухай-но, трактирнице…
Т р а к т и р н и ц я. Нічого мені слухати, сер Джоне. Духу його тут не буде.
Ф а л ь с т а ф. Та це ж мій прапорщик.
Т р а к т и р н и ц я. Краще й не просіть, сер Джоне. Вашого розбишаку-пра-порщика я не впущу. Заходить днями містер Сухота, наш наглядач, і каже. Коли ж це було, дай бог пам'яті? Ну як же, минулої середи. Ще наш пастир, отець Німота, був при цьому. Заходить він, отже, і каже: "Сусідко Куіклі, каже, пу— скайте до себе лише порядну публіку, а то, каже, про вас іде дурна слава." А я знаю, чому він це сказав. "Ви чесна жінка, каже, будьте обачна, каже, не при-ймайте розбишак." Ні, сер Джоне, не впущу я цього розбишаку.
Ф а л ь с т а ф. Та який він розбишака? Це ж просто дрібний шахрай. Його можна гладити по спині, як собачку: він не зачепить і індички, якщо та розпус-тить пір'я і почне гелготіти. Поклич його, служко.
Перший слуга виходить.
Т р а к т и р н и ц я. Ну, тоді інша справа. Якщо він дрібний шахрай, то ласка-во просимо. Чесних людей ми не женемо. А розбишак мені не треба. Мене аж трусить, коли я чую про розбишак.
Д о л ь. Справді, вас усю трясе.
Т р а к т и р н и ц я.