Шекспір Вільям - Генріх IV (Король Генріх Четвертий), Шекспір Вільям

Бач, що вигадав! Ах ти, виродку, ах, мерзотнику! Пробі! Гвалт! На кого ти, злодіє, зама-хуєшся? На королівських слуг? Ах ти, лиходіє, душогубе, смертовбивце!
Ф а л ь с т а ф. Додолу їх, Бардольфе!
К л і щ. Допоможіть, допоможіть!
Т р а к т и р н и ц я. Рятуйте, люди добрі, заступіться! Ось збіжаться зараз, по-кажуть тобі! Що, не подобається? Що, узяв, головорізе? Узяв, злодіє?
Ф а л ь с т а ф. Не підходь, шалена бабо! Геть звідси, потаскухо, бо з тебе пух полетить!
Входить В е р х о в н и й с у д д я з вартою.
С у д д я. Що тут сталося? Що за шум?
Бардольф і паж відступають вбік. Кліщ і Кіготь хапають Фальстафа.
Т р а к т и р н и ц я. Змилуйтесь, мілорде! Захистіть бідну жінку!
С у д д я
Фальстафе! Знову бешкет влаштували?
Для того вам дали звання і чин?
Ви мусили вже рушити до Йорку.
(До Кліща і Кігтя.)
А ви чому у нього уп'ялись?

Т р а к т и р н и ц я. Високошановний лорде, я бідна вдова з Істчіпу. Він ареш-тований за моїм позовом.
С у д д я. На яку суму?
Т р а к т и р н и ц я. Не на суму, ваша милосте, а на все, що в мене було. Він з'їв мене з усім будинком і господарством. Весь мій статок зник у цьому товстому череві. Хай поверне хоч частину, а то я буду тиснути на нього у нічних кошмарах.
Ф а л ь с т а ф. Ну, я й сам би притиснув тебе, якщо б вдалося видертися.
С у д д я. Як вам не соромно, сер Джоне? Як може порядна людина таке казати? Довго ви ще будете знущатися з неї?
Ф а л ь с т а ф. Скільки я тобі заборгував? Кажи!
Т р а к т и р н и ц я. Якби ти був чесною людиною, ти згадав би, що, крім грошей, ти заборгував мені себе. Пам'ятаєш, на Трійцю ти сидів у моїй дельфі-новій кімнаті за круглим столом біля каміна, коли принц розбив тобі голову? Ти сказав, що його батько схожий на віндзорського співака, і принц образився. Я відмивала з тебе кров, і ти на моєму позолоченому келиху присягнувся одружитися зі мною. Невже ти цього зречешся? Тут іще зайшла до мене сусідка Кич, дружина м'ясника, і каже: "Кумасю Куіклі, позичте мені оцту, в мене раки на вечерю". Тобі теж захотілось раків, а я сказала, що раки при свіжій рані можуть зашкодити. Чи, може, я все це вигадала? Хіба не ти мені сказав, як тільки вона пішла, щоб я не була запанібрата з простим людом, бо скоро стану дворянкою? Хіба не ти поцілував мене і звелів принести тобі тридцять шилінгів? Я тебе примушу присягнутися на Біблії – спробуй відмовитись.
Ф а л ь с т а ф. Мілорде, це – бідна божевільна. Вона на все місто кричить, що її старший син схожий на вас. Замолоду вона була багатою, але збідніла і втратила глузд. Що ж до цих дурних поліцейських, то я вимагаю відшкодування за їх помилку.
С у д д я. Сер Джоне, сер Джоне, ваша здатність називати біле чорним мені добре відома. Ваша самовпевненість і весь цей потік слів, що ви промовляєте з такою безсоромністю, не можуть мене обманути. Я бачу, що ви зловживали лег-ковір'ям і поступливістю цієї жінки.
Т р а к т и р н и ц я. Істинно так, мілорде.
С у д д я. Чекай, не перебивай. Заплатіть їй борг і спокутуйте свою провину перед нею. Перше ви можете зробити готівкою, а друге – щирим каяттям.
Ф а л ь с т а ф. Мілорде, я не можу залишити без відповіді цю догану. Прямо-ту і сміливість ви називаєте самовпевненістю і нахабством; по-вашому, добро-чесний лиш той, хто вклоняється і мовчить. Ні, мілорде, при всій повазі до вас, я кланятися не буду. Я вимагаю, щоб мене звільнили від цих нишпорок, бо в мене термінові справи на королівській службі.
С у д д я. Не розмовляйте так, ніби у вас є право погрожувати. Спочатку задовольніть вимоги цієї бідної жінки, як личить офіцерові.
Ф а л ь с т а ф. Іди-но сюди, трактирнице.
(Відводить її на бік і шепочеться з нею.)
Входить Г а у е р.

Г а у е р
Мілорде, наш король і принц Уельський
Вже поблизу. Подробиці в листі.
(Подає лист.)
Ф а л ь с т а ф (до трактирниці). Слово лицаря!
Т р а к т и р н и ц я. Ви завжди так говорили.
Ф а л ь с т а ф. Слово дворянина, кажу тобі, і годі!
Т р а к т и р н и ц я. Але ж для цього мені доведеться віддати в заклад столове срібло і килими, щоб мені з місця не зійти.
Ф а л ь с т а ф. Ну, то й що? Вистачить з тебе склянного посуду. А що стосу-ється стін – то, якщо почепити на них дві-три картинки, повернення блудного сина чи німецьке полювання, це буде в тисячу раз краще завісок чи з'їдених міллю килимів. Дістань хоч десять фунтів, постарайся. Їй-богу, коли б не твої капризи, не було б кращої жінки в усій Англії. Ну, піди, вмийся і візьми назад свою скаргу. Справді, не варто зі мною сваритися. Невже ти мені не віриш? Я знаю, це ти не сама, тебе намовили.
Т р а к т и р н и ц я. Будь ласка, сер Джоне, задовольніться шістьма фунтами. Страх як не хочеться закладати срібло.
Ф а л ь с т а ф. Ну й не треба. Я якось викручусь. Дурна була, дурною й будеш.
Т р а к т и р н и ц я. Добре, добре – будуть вам гроші, хоч би мені довелося зняти з себе останню сукню. Сподіваюсь, прийдете вечеряти? Скажіть, ви справді повернете потім все відразу?
Ф а л ь с т а ф. Я ж тобі клявся життям. Що я, жити не хочу? (До Бардольфа.) Іди за нею і не лови гав.
Т р а к т и р н и ц я. Чи не запросити на вечерю Доллі Тершит?
Ф а л ь с т а ф. Як хочеш. Можеш запросити.

Трактирниця, Бардольф, Кліщ, Кіготь і паж ідуть геть.
С у д д я (до Гауера). Не дуже втішні новини.
Ф а л ь с т а ф. Які новини, мілорде?
С у д д я (не звертаючи уваги на Фальстафа). Де ночував король?
Г а у е р. Під Базингстоком, мілорде.
Ф а л ь с т а ф. Сподіваюся, все в порядку, мілорде?
С у д д я
Все військо з ним?

Г а у е р
Півтисячі кінноти
І піхотинців тисяча п'ятсот
На поміч до Ланкастера пішли
Супроти Йорка і Нортумберленда.
Ф а л ь с т а ф. Хіба король повертається з Уельсу, мілорде?
С у д д я
Ходімо, містер Гауер, зі мною.
Повинен я вручити вам листи.
(Збирається іти.)
Ф а л ь с т а ф. Мілорде!
С у д д я (обертаючись). Що вам потрібно?
Ф а л ь с т а ф (відвернувшись до Гауера). Дозвольте запросити вас пообідати зі мною.
Г а у е р. Дякую, сере Джоне, але не можу. У нас справи з мілордом.
С у д д я. Ви даремно зволікаєте тут, сер Джоне. Вам давно слід вербувати солдат у графствах.
Ф а л ь с т а ф (удаючи, що не чує). В такому разі, чи не повечеряєте ви зі мною, містере Гауере?
С у д д я. Який дурень вас навчив таким манерам, сер Джоне?
Ф а л ь с т а ф. Так ці манери не подобаються вам, містере Гауере? Дійсно, тільки дурень міг навчити мене ним. (До судді.) Я запозичив їх у вас, мілорде. Ось як слід фехтувати – удар за удар! На тому прощавайте.
С у д д я. Хай просвітить вас Господь! Ви нестерпні.

Ідуть геть.

СЦЕНА 2

Лондон. Інша вулиця.
Входять п р и н ц Г е н р і х і П о й н с.

П р и н ц. Чи віриш, я жахливо стомився.
П о й н с. Невже? Я не думав, що втома сміє посягнути на таку поважну особу!
П р и н ц. Уяви собі. Можливо, це теж принижує мене, але мені страшенно хочеться пива.
П о й н с. Який ви нерозбірливий! Невже у вас можуть бути такі бажання?
П р и н ц. Мабуть, у мене не королівські смаки, якщо така жалюгідна річ, як просте пиво, може мене хвилювати. Взагалі, моя простота шкодить моїй славі. Хіба мені личить пам'ятати твоє ім'я, або впізнавати тебе щодня? Чи не ганебно мені знати, що крім шовкових панчох, які зараз на тобі, ти ще маєш інші, кольо-ру персика? Або вести рахунок твоїм сорочкам, яких також дві: ця і змінна? Втім, про стан твоєї білизни краще знає господар тенісного майданчика, куди ти зовсім перестав з'являтися, соромлячись свого лахміття. Невже у тебе стільки діточок, що всю твою білизну порвали на пелюшки?
П о й н с. Ваші жарти ніяк не в'яжуться з вашими недавніми подвигами. Скажіть, який справжній принц вів би такі порожні розмови в той час, коли його батько небезпечно хворий?
П р и н ц. Сказати тобі щось, Пойнсе?
П о й н с. Скажіть, тільки щось путнє.
П р и н ц. Для такого обмеженого розуму, як твій, мої слова згодяться.
П о й н с. Кажіть, я приготувався.
П р и н ц. Так от, не годиться мені бути смутним, коли мій батько хворий. Хоч саме тобі, за відсутності кращого друга, я міг би відкрити, який я засмучений.
П о й н с. Навряд, щоб з цього приводу.
П р и н ц. Я бачу, ти міряєш мене своєю міркою і думаєш, що за свою байдужість я записаний до книги диявола разом з тобою і Фальстафом. Але ти помиляєшся. Моє серце обливається кров'ю від думки про хворобу батька, та я утримуюсь від прояву печалі в такому товаристві.
П о й н с. З якої причини?
П р и н ц. А що би ти сказав, побачивши, що я плачу?
П о й н с. Сказав би, що ви лицемір.
П р и н ц. От бачиш! Між іншим, так сказав би кожен. На твоєму прикладі легко вивчати загальну думку. Звичайно, кожен вважав би мене лицеміром. Але що примушує тебе так думати?
П о й н с. Ваша розпуста і дружба з Фальстафом.
П р и н ц. І з тобою.
П о й н с. Облиште. Про мене говорять значно краще. Мій єдиний недолік у тому, що я молодший син у родині і змушений сам дбати про себе. Мені не можна ловити гав. Дивіться, он іде Бардольф.
П р и н ц. А з ним і хлопчик, якого я дав Фальстафу у пажі. Він був нормальною дитиною, а дивись – цей жирний мерзотник зробив з нього справжню мавпочку.
Входять Б а р д о л ь ф і п а ж.
Б а р д о л ь ф. Хай береже Господь вашу милість!
П р и н ц. І вашу, найшляхетніший Бардольфе.
Б а р д о л ь ф (до пожа). Ну, ти, сором'язливий дурне, чому постійно черво-нієш? Чого соромишся, осле? Ти не солдат, а зманіжена дівиця. Велике діло – випити чотири кварти!
П а ж. Послухайте, як смішно! Кличе він мене з трактира, я чую його голос, та не можу зрозуміти, де він. Виявляється, він кликав мене із вікна, а я помилково вважав його пику за червону віконницю.
П р и н ц. Ну, що ти скажеш? Хлопчисько робить успіхи.
Б а р д о л ь ф. Геть звідси, учений заєць з барабаном!
П а ж. Сам іди геть! Страховисько! Сон Алтеї!
П р и н ц. Чекай. Чому сон Алтеї? Не розумію.
П а ж. Алтеї приснилось, що вона народила палаючу головешку. От я і зову його сном Алтеї.
П р и н ц. Браво, хлопче. Ось тобі крона за дотепність.
П о й н с. Тільки б ця квітка не загинула від повного розтління! Ось тобі ще шість пенсів, хлопче.
Б а р д о л ь ф. За цією квіткою плаче шибениця.
П р и н ц. Як поживає твій начальник, Бардольфе?
Б а р д о л ь ф. Добре, мілорде. Він дізнався про ваш приїзд.