Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

«Справді, цей коньяк якийсь незвичайний, — думав він, масажуючи потилицю великим і вказівним пальцями правої руки. — Від нашого голова розвалюється, а від цього зразу пошегшало. Потилиця тріщить — від тиску, не інакше, це звичайна річ…»

Айсман подивився на Мюллера червоними очима й усміхнувся своєю обеззброюючою, дитячою усмішкою.

— У мене теж розколюється череп, — сказав він, — мрію про сім годин сну, як про манну небесну. Ніколи не думав, що муки безсонням — найстрашніші муки.

— Мені один наш російський агент, у минулому запеклий бандюга, розповідав, що вони в таборах варили собі якийсь хитрий напій з чаю — «чефір». Він і п'янить, і бадьорить. Чи не спробувати нам? — Мюллер несподівано засміявся. — Все одно доведеться пити цей напій у їхніх таборах, то чи не пора заздалегідь освоїти технологію?

Мюллер вірив Айсману, тому з ним він жартував зло і чесно і так само розмовляв.

— Послухайте, — вів далі Мюллер, — тут якась незрозуміла каша заварюється. Мене сьогодні викликав шеф. Вони всі фантазери, наші шефи… Їм можна фантазувати — у них немає конкретної роботи, а давати керівні вказівки вміє навіть шимпанзе в цирку… Розумієте, в нього виріс величезний зуб на Штірліца…

— На кого?!

— Так, так, на Штірліца. Єдина людина в розвідці Шелленберга, до якої я ставлюся з симпатією. Не блюдолиз, спокійний чоловік, без істерики і без показної запопадливості. Не дуже я вірю тим, хто крутиться біля начальства і виступає без потреби на наших мітингах… А він мовчун. Я люблю мовчунів… Якщо друг мовчун — це друг. Ну, а якщо вже ворог — то це ворог. Я таких ворогів поважаю. У них є чого повчитися…

— Я знаю Штірліца вісім років, — сказав Айсман, — я був з ним під Смоленськом і бачив його під бомбами: він висічений з кременю й сталі.

Мюллер поморщився:

— Що це вас на метафори потягло? Від утоми? Лишіть метафори нашим партійним бонзам. Ми, сищики, повинні мислити іменниками й дієсловами: «він зустрівся», «вона сказала», «він передав»… Ви що, не допускаєте думки…

— Ні, — відповів Айсман. — Я не можу повірити в нечесність Штірліца.

— Я також.

— Мабуть, треба буде тактовно переконати в цьому Кальтенбруннера.

— Навіщо? — помовчавши, спитав Мюллер. — А коли він хоче, щоб Штірліц був нечесний? Навіщо ж його переконувати? Зрештою Штірліц же не з нашої контори. Він з шостого управління. Нехай Шелленберг потанцює…

— Шелленберг вимагатиме доказів. І ви знаєте, що його в цьому підтримує рейхсфюрер.

— Чому ви, до речі, не полетіли з ним у Краків минулої осені?

— Я не літаю, обергрупенфюрер. Я боюсь літати… Простіть мені цю мою слабість… Приховувати це я гадаю нечесно.

— А я плавати не вмію, води боюсь, — посміхнувся Мюллер.

Він знову заходився масажувати потилицю великим і вказівним пальцями правої руки.

— Ну, а що нам робити із Штірліцом?

Айсман знизав плечима:

— Особисто я вважаю, що слід бути до кінця чесним перед самим собою — це й визначить усі наступні дії і вчинки.

— Дії і вчинки — це те ж саме, — зауважив Мюллер. — Як же я заздрю тим, хто тільки виконує наказ! Як би я хотів тільки виконувати накази! «Бути чесним»! Можна подумати, що я без упину лише й думаю про те, як би мені бути нечесним. Будь ласка, я надаю вам повну можливість бути чесним: беріть ці матеріали, — Мюллер підсунув Айсманові кілька папок з машинописним текстом. — І зробіть свій висновок. До кінця чесний. Я спиратимуся на нього, коли доповідатиму шефу про результати інспекції.

— Чому саме я маю це робити, обергрупенфюрер? — спитав Айсман.

Мюллер засміявся:

— А де ж ваша чесність, друже мій?! Де вона? Завжди легко радити іншим — бути чесним. А на самоті кожен думає, як би свою нечесність вивернути чесністю… Як би виправдати себе і свої вчинки. Хіба я не правду кажу?

— Я ладен написати рапорт.

— Який?

— Я напишу в рапорті, що знаю Штірліца багато років і можу за нього поручитися.

Мюллер помовчав, посовався в кріслі, а потім підсунув Айсману аркуш паперу.

— Пишіть, — сказав він. — Валяйте.

Айсман вийняв ручку, довго обдумував першу фразу, а потім написав своїм каліграфічним почерком:

«Начальнику IV управління обергрупенфюреру СС Мюллеру. Я вважаю штандартенфюрера СС фон Штірліца справжнім арійцем, відданим ідеалам фюрера і НСДАП, тому прошу дозволити мені не інспектувати його справу. Оберштурмбанфюрер СС Айсман»

Мюллер промокнув папір, двічі перечитав його і сказав неголосно:

— Ну що ж… Молодець… Я завжди ставився до вас з повагою і повним довір'ям. Тепер я мав змогу впевнитися ще раз у вашій високій порядності, Айсман.

— Дякую вам.

— Вам нема чого дякувати мені. Це я дякую вам. Гаразд. Ось вам ці три папки: складіть по них благопристойний відгук про роботу Штірліца — не мені вас учити: мистецтво розвідника, витонченість дослідника, мужність істинного націонал-соціаліста. Скільки вам на це потрібно часу?

Айсман перегорнув аркуші в папках і відповів:

— Щоб усе було красиво оформлено і документально підтверджено, я просив би вас дати мені тиждень.

— П'ять днів — щонайбільше.

— Добре.

— І постарайтесь особливо красиво показати Штірліца в його роботі з цим пастером. — Мюллер тицьнув пальцем в одну з папок. — Кальтенбруннер вважає, що через священиків зараз дехто намагається встановити зв'язок із Заходом: Ватікан і так далі…

— Добре.

— Ну, хай щастить вам. Чешіть додому й поспіть досхочу.

Коли Айсман вийшов, Мюллер поклав його листа в окрему папку і довго сидів замислившись. А потім він викликав свого іншого співробітника — оберштурмбанфюрера Холтоффа.

— Послухайте, — сказав він, не запропонувавши йому навіть сісти — Холтофф був з молодих. — Я даю вам завдання надзвичайно таємне й важливе…

— Слухаю, обергрупенфюрер.

«Цей ритиме землю, — подумав Мюллер. — Цьому наші ігри ще подобаються, він поки що в них купається. Цей нагородить чортзна-що… І добре… Буде чим торгуватися з Шелленбергом».

— Ось що, — вів далі Мюллер. — Ви повинні вивчити ці справи: тут робота штандартенфюрера Штірліца за останній рік. Ця справа стосується зброї відплати… тобто атомної зброї… вона стосується фізика Рунге… Взагалі, діло тухле, але постарайтесь його покопати… Приходьте до мене, коли виникнуть якісь питання.

Коли Холтофф, трохи збентежений, хоч і намагався цю свою збентеженість приховати, виходив з кабінету шефа гестапо, Мюллер зупинив його і додав:

— Підніміть ще кілька його ранніх справ, на фронті, і подивіться, чи не перехрещувалися дороги в Штірліца і в Айсмана.

Інформація для роздумів (Даллес)

І гестапо, і абвер, і контррозвідка Віші знали, що через Францію в тривожні дні літа 1942 року мав проїхати