Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

заколоту. «Ми повинні розтлумачити народові, — говорив він Геббельсу, що жодна держава не змогла б так рішуче знешкодити банду найманих убивць, крім нашої, яка має героїв СС».

У пресі й по радіо розпочалася кампанія, присвячена «подвигові СС». Фюрер тоді був страшенно добрий до Гіммлера. І якийсь час Гіммлеру здавалося, що генеральний програш обертається виграшем: особливо в день 9 листопада, коли фюрер, уперше в історії рейху, доручив йому, саме йому, рейхсфюреру СС, виголосити замість себе святкову промову в Мюнхені.

Він ще й тепер пам'ятав — загострено й лячно — те солодке відчуття, коли він піднявся на трибуну фюрера, а поряд з ним, але нижче, там, де при фюрері завжди стояв він, стовбичили Геббельс, Герінг, Ріббентроп, Лей. І вони аплодували йому, і за його знаком підкидали руки в партійному привітанні, і, вгадуючи паузи, починали овацію, яку негайно підхоплював увесь зал. Нехай вони ненавиділи його, вважали недостойним цієї великої ролі, нехай, але етика націонал-соціалізму зобов'язувала їх перед лицем двох тисяч гауляйтерів, які з'їхалися сюди, виявляти найвищі почесті партії йому, саме йому — Гіммлеру.

Борман… Ах, як він ненавидів Бормана! Саме Борман, занепокоєний таким злетом Гіммлера, зумів перемогти його. Він знав фюрера, як ніхто інший, знав, що коли Гітлер любить людину і вірить їй, то не можна говорити про цю людину нічого поганого. Тому Борман порадив фюрерові:

— Надії на армію дуже сумнівні. Велике щастя нації, що в нас є дивізії СС — надія партії і націонал-соціалізму. Тільки вождь СС, мій друг Гіммлер, може взяти на себе командування Східним фронтом, групою армій «Вісла». Тільки під його командуванням СС і армії, які підкорені йому, відкинуть росіян і розіб'ють їх.

Гіммлер прилетів у ставку фюрера наступного дня. Він привіз указ про те, що всі гауляйтери Німеччини, які досі підлягали Борманові, тепер мають паралельно підлягати і йому, рейхсфюреру СС. Гіммлер приготував смертельний удар Борману. І навіть трохи здивувався, що фюрер так легко затвердив це рішення. Він усе зрозумів через хвилину після того, як фюрер підписав папір.

— Я вітаю вас, Гіммлер. Вас призначено головнокомандуючим групою армій «Вісла». Ніхто, крім вас, не зможе розгромити більшовицькі полчища. Ніхто, крім вас, не зможе наступити на горло Сталіну й продиктувати йому мої умови миру!

Це був крах. Ішов січень 1945 року, ніяких надій на перемогу не було. К чорту ці сентиментальні ілюзії! Ставка одна: негайний мир із Заходом і спільна боротьба проти більшовицьких полчищ.

Гіммлер подякував фюрерові за таке високе й почесне призначення і поїхав до себе в ставку. Потім він був у Герінга: розмови не вийшло.

І от він прокинувся, і не може спати, і слухає тишу соснового лісу, і боїться подзвонити дочці, яку він покинув, тому що про це може дізнатися Борман, і боїться подзвонити хлопчикам і їхній матері, яку він любить, тому що боїться скандалу: фюрер не прощає, як він каже, «моральної неохайності». Проклятий сифілітик… Моральна неохайність… Гіммлер з ненавистю подивився на телефонний апарат: машина, яку він створював вісімнадцять років, тепер спрацювала проти нього.

«Все, — сказав він сам собі, — все. Якщо я не почну боротьби за себе зараз, негайно, я загину».

Гіммлер міг передбачити з агентурних відомостей, що головнокомандуючий групою військ в Італії фельдмаршал Кессельрінг не буде заперечувати проти переговорів із Заходом. Про це знав тільки Шелленберг і Гіммлер. Двох агентів, які повідомили про це, знищили: їм улаштували авіаційну катастрофу, коли вони поверталися до Кессельрінга. З Італії — прямий шлях до Швейцарії. А в Швейцарії сидить глава американської розвідслужби в Європі Аллен Даллес. Це вже серйозно. Це прямий контакт серйозних людей, тим паче, що друг Кессельрінга — вождь СС в Італії генерал Карл Вольф — вірна Гіммлеру людина.

Гіммлер зняв трубку телефону й сказав:

— Будь ласка, негайно викличте генерала Карла Вольфа.

Карл Вольф був начальником його особистого штабу. Він вірив йому. Вольф почне переговори із Заходом від його, Гіммлера, імені…

Розстановка сил

Штірліц і не думав зав'язувати ніякої комбінації зі Шлагом, коли пастора привели на перший допит: він виконував наказ Шелленберга. Поговоривши з ним три дні, він зацікавився цим старим чоловіком, який тримався з дивовижною гідністю й дитячою наївністю.

Розмовляючи з пастором, знайомлячися з досьє, зібраним на нього, він дедалі частіше замислювався над тим, чим пастор міг би у майбутньому стати корисним для справи.

Упевнившись у тому, що пастор не тільки ненавидить нацизм, не тільки ладен допомогти існуючому підпіллю — а в цьому він переконався, прослухавши його розмову з провокатором Клаусом, — Штірліц відводив у своїй майбутній роботі роль і для Шлага. Він тільки ще не вирішив для себе, як доцільніше його використати.

Штірліц ніколи не думав наперед, як розвиватимуться події в деталях. Він часто згадував один епізод: прочитав його в поїзді, коли пересікав Європу, їдучи до Анкари, — епізод закарбувався в пам'яті на все життя. Якось, писав бувалий літературознавець, Пушкіна спитали, що буде з чарівною Тетяною. «Спитайте про це в неї, я не знаю», — роздратовано відповів Пушкін. Штірліц розмовляв з математиками й фізиками, а найбільше після того, як гестапо заарештувало фізика Рунге, який працював над атомною проблемою. Штірліц цікавився, в якій мірі теоретики науки заздалегідь планують відкриття. «Це неможливо, — відповідали йому. — Ми лише визначаємо напрямок пошуку, все інше — в процесі експерименту».

В розвідці так само. Коли операцію задумано в дуже точних рамках, можна чекати провалу: порушення бодай одного заздалегідь обумовленого зв'язку може потягти за собою крах головного. Побачити можливості, націлити себе на те чи інше вузлове завдання, особливо коли працювати доводиться самому, так вважав Штірліц, можна домогтися успіху з більшою ймовірністю.

«Отже, пастор, — сказав собі Штірліц. — Займемося пастором. Він тепер, після того як Клауса знищено, практично безконтрольно підкоряється мені. Я доповідав Шелленбергу про те, що зв'язків пастора з екс-канцлером Брюнінгом встановити не вдалося, і він, судячи з усього, втратив до старого інтерес. Зате мій інтерес до нього виріс — після наказу Центру».

16.2.1945 (04 години 45 хвилин)

(З партійної характеристики члена НСДАП з 1939 року Айсмана, оберштурмбанфюрера СС (IV відділ PCXА): «Істинний арієць. Характер, що наближається до нордичного, стійкий. З товаришами по роботі підтримує добрі стосунки. Бездоганно виконує службовий обов'язок. Нещадний до ворогів рейху. Спортсмен, відзначений призами на змаганнях стрільців. Чудовий сім'янин. Зв'язків, які порочили б його, не мав. Його відзначено нагородами рейхсфюрера СС...»)

Мюллер викликав оберштурмбанфюрера Айсмана пізно вночі: він поспав після