Юліан Семенов - Сімнадцять спалахів весни

якийсь таємничий американець. Служба контррозвідки Франції, гестапо й відомство Канаріса почали полювати на нього.

На вокзалах і в скляних приміщеннях аеродромів чергували таємні агенти, впиваючись очима в кожного, хто хоч трохи був схожий на американця.

Вони не могли спіймати його. Американець умів зникати в ресторанах і несподівано з'являтися в літаках. Розумний, обачний, спокійний і хоробрий, він перехитрував німецьку службу безпеки, контррозвідку Віші і чудом пробрався наприкінці 1942 року в нейтральну Швейцарію.

Американець був високий на зріст. Очі його, сховані за блискучими скельцями пенсне, дивилися на світ поблажливо, з добротою і водночас суворо. Чоловік, не виймаючи, тримав у роті пряму англійську люльку, був неговіркий, часто всміхався і покоряв своїх співбесідників доброзичливою манерою уважно вислухувати, дотепно пожартувати і, якщо він був неправий, то визнати свою неправоту зразу ж і відверто.

Мабуть, коли б служба Гіммлера, Канаріса й Петена знала, хто був цей чоловік, то доклала б у десять разів більше зусиль, щоб захопити його в свої руки там же, у Франції, куди німецька армія дерлася наприкінці 1942 року, поклавши кінець «суверенній» Франції із столицею у Віші. Цим американцем був Аллен Даллес, працівник управління стратегічних служб[3], його послав у Берн генерал Донован.

У Швейцарії про нього невдовзі заговорили як про особистого представника президента Рузвельта.

Даллес опублікував спростування в пресі. Воно було дивовижне й таємниче. Він зрозумів, що ця подвійна реклама — чутки і дивне спростування — піде тільки йому на користь. І не помилився: з перших же місяців перебування в Берні до нього звідусіль потяглися різні люди з різних країн — банкіри, спортсмени, дипломати, журналісти, принци крові, актори, тобто всі ті люди, з яких розвідки світу черпають свою агентуру, причому найсерйознішу.

Перед тим як розгорнути свій філіал управління стратегічних служб у Швейцарії, Даллес якнайретельніше вивчив матеріали, зібрані на його співробітників.

— Тут, у синій папці, — пояснила йому людина з ФБР, яка перевіряла й систематизувала досьє на його співробітників, — усі ті, в кого є родичі й близькі друзі в країнах осі і в нейтральних країнах. У цій папці — особи, що народилися в Німеччині і в Європі, також ті, у кого батьки — німці. Тут — прізвища тих, з ким листуються наші співробітники… А ось тут…

Даллес перепинив його і здивовано запитав:

— Яке це має відношення до справи?

— Пробачте…

— Мене цікавить ось що: чи не був хтось серед людей, які співробітничають зі мною, активістом германо-американського інституту? Чи є він членом компартії? Чи він не гомосексуаліст? І чи не лесбіянка вона? Яка сім'я? Чи міцний шлюб, чи дружина істеричка, і чоловік через це відчуває потяг до алкоголізму й мріє послати к бісовій матері скандальне сімейне вогнище? А щодо рідні в Німеччині чи в Італії, то хтось із моїх далеких родичів осів у Німеччині ще в минулому столітті.

На жаль, у довідниках «Who is who» мало сказано, ким була ця людина в минулому. Його біографія заслуговує на те, щоб служби контррозвідки Німеччини знали її заздалегідь. Вони дізнались про неї значно пізніше.

Коли відомство Гіммлера змогло ввести в дім Даллеса свого агента (мила, справна куховарка, яка працювала в Аллена Даллеса, була співробітником VI управління служби імперської безпеки), і Шелленберг, і Гіммлер, і Мюллер з гестапо, і згодом Кальтенбруннер дізналися від свого агента багато чого важливого й цікавого, того випуклого й об'ємного, що складається завжди, здавалось би, з незначних дрібниць.

Цей агент, наприклад, повідомляв, що настільною і, мабуть, найулюбленішою книжкою Аллена Даллеса є книжка китайця Сун Цзи «Мистецтво війни». В цій книжці китайський теоретик викладав свої думки про основи шпигунства. Він розповідав про ті основи шпигунства, які практикувалися в Китаї в 400 році до нашої ери.

Дуже часто Аллен Даллес повертався до тих розділів твору китайського автора, де той писав, які агенти найцінніші в розвідці.

Сун Цзи називав п'ять видів агентів: тубільні, внутрішні, подвійні, безповоротні й живі.

Тубільні і внутрішні агенти (Даллес це виписував на невеличких аркушиках паперу, і ці аркушики також потрапили до відомства Шелленберга) — це ті агенти, писав Даллес, яких ми тепер називаємо агентами на місцях.

Подвійний агент — це ворожий розвідник, захоплений у полон і згодом перевербований і присланий назад до своїх, але вже як агент тієї країни, яка його захопила.

Аллен Даллес підкреслив червоним олівцем термін «безповоротний агент». Йому була до вподоби ця китайська витонченість. Сун Цзи безповоротним агентом називав тих, через кого ворогові йшла дезинформація. Сун Цзи називав їх безповоротними тому, що ворог, очевидно, мав убити їх, коли б дізнався, що інформація, яку вони поставляли, — фальшива.

Живі агенти, за визначенням Сун Цзи, підкреслював Даллес у своїх замітках, стали називатися в наші дні проникаючими агентами. Вони йдуть у країну ворога, працюють там і потім повертаються назад живими.

Сун Цзи твердив, що справжній розвідник мусить мати всі п'ять видів цих агентів водночас. Він казав: той розвідник, який має п'ять таких агентів, володіє «божественною павутиною», незвичайною риболовною сіткою, сплетеною з безлічі тоненьких, невидимих, але дуже міцних ниток, скріплених однією спільною вірьовкою.

Сун Цзи мислив цікаво, і немало із Сун Цзи Даллес виписував ви окремі аркушики паперу — про контррозвідку, про дезинформацію, про психологічну війну, про тактику безпеки для агентів.

Шпигунство Сун Цзи стало викликом шпигунству Стародавньої Греції й Стародавнього Риму. Там багато в чому покладалися на духів та на богів. У розвідці ж, вважав Сун Цзи, не можна покладатися на духа і на бога. В розвідці треба покладатися тільки на людину: на ворога і на друга.

Агент гестапо змогла сфотографувати біблію з великою кількістю поміток на полях, що їх зробив американський розвідник. У ній було відмічене те місце, коли Ісус Навін послав двох чоловіків у Ієрихон, щоб вони там таємно про все довідались. І прийшли вони в дім блудниці Рааб. Це, як здавалося Даллесу і як він розповідав про це друзям, був перший приклад, записаний в історичних літописах, того, що тепер зветься в професіональних розвідників явкою укриття. Рааб сховала шпигунів у себе в домі, а потім вивела їх із міста, а ізраїльтяни, захопивши Ієрихон, знищили мечем усе, залишивши живою тільки Рааб та її родину. Отоді й установили традицію — винагороджувати тих, хто допомагав розвідці.

Одною з найулюбленіших книжок Аллена Даллеса, як доносила у свій центр агент з його дому, була книжка Данієля Дефо «Робінзон Крузо». Також часто він звертався до «Молль Флендерс» і до