Ден Браун - Код да Вінчі

— Софі, це надзвичайно важливо. Скажіть мені, поряд був якийсь символ? Може, геральдична лілія?

Софі була настільки вражена, що хитнувшись відступила.

— Але… звідки ви це можете знати?

Ленґдон зітхнув і понизив голос:

— Я майже впевнений, що ваш дід був членом таємного товариства. Дуже давнього і дуже таємного товариства.

Софі відчула, як усе стиснулося в неї всередині. Вона також була в цьому впевнена. Уже десять років вона намагалася забути подію, яка підтвердила цей здогад. Коли вона стала свідком чогось немислимого. І неприпустимого.

— Геральдична лілія, — сказав Ленґдон, — у поєднанні з ініціалами P. S. — це офіційна емблема братства. Його герб. Так би мовити, логотип.

— Звідки ви знаєте про таке? — Софі буквально молилась, аби Ленґдон не сказав їй зараз, що і він сам був членом тієї організації.

— Я писав про них, — сказав він, і його голос тремтів від хвилювання, — Пріорат Сіону, Prieuré de Sion. Це одне з найстаріших таємних товариств, яке збереглося до наших днів.

Софі нічого про це не чула.

Ленґдон говорив швидко і схвильовано.

— Членами Пріорату Сіону були найосвіченіші люди свого часу, такі як Боттічеллі, сер Ісаак Ньютон, Віктор Гюґо, — у його голосі зазвучали лекторські нотки, — і Леонардо да Вінчі також.

Софі була приголомшена:

— Да Вінчі був членом таємного товариства?

— Да Вінчі очолював Пріорат від 1510 до 1519 року, себто був Великим магістром, що могло пояснити, чому ваш дід захоплювався працями Леонардо. Між ними ніби існував історичний зв’язок. І все це ідеально узгоджується з тим, що вони обоє перебували під впливом символіки богинь, жіночого божественного начала, їхньої зневаги до церкви. Пріорат шанував священну жіночість.

— Ви кажете, ця спільнота практикувала якийсь поганський культ поклоніння богині?

— Скоріш за все, не якийсь, а цілком конкретний поганський культ поклоніння богині. Але ще важливішим є те, що вони виступали охоронцями стародавньої таємниці. Що робило їх неймовірно могутніми.

Попри те, що Ленґдон говорив так впевнено, єство Софі не приймало його слів. Таємний поганський культ? На чолі якого колись стояв Леонардо да Вінчі? Це звучить абсурдно. І хоч як намагалася вона все те забути, але повернулась до подій десятирічної давнини, до тої ночі, коли несподівано стала свідком дій свого діда, яких і досі не могла прийняти. «Можливо, це пояснює…»

— Особистості живих членів Пріорату тримаються в суворій таємниці, — сказав Ленґдон, — але P. S. та геральдична лілія, які ви бачили дитиною, є доказом. Таке могло свідчити лише про зв’язок з Пріоратом.

Тепер Софі усвідомила, що Ленґдон необхідний їй, аби збагнути дії її діда.

— Я не можу припустити, щоб вони схопили вас, Роберте. Нам так багато треба обговорити. Вам треба тікати!

Та Ленґдон чув лише мелодію її голосу. Він нікуди не хотів тікати. Він ніби перенісся в інше місце. Повільно, ніби рухаючись під водою, він повернув голову й крізь червону імлу став вдивлятися в «Мону Лізу».

Геральдична лілія… квітка Лізи… Мона Ліза…

Усе це має наскрізний зв’язок — мовчазна симфонія, в якій відлунювали таємниці Пріорату Сіону і Леонардо да Вінчі.

Розділ 19

Сен-Сюльпіс, як і більшість церков, було побудовано у формі гігантського латинського хреста. Його довга центральна частина — неф — вела просто до головного вівтаря, де її перетинала коротша, яка має назву трансепт.

Ставши навколішки перед першою лавкою, Сайлас удав, ніби молиться, а сам уважно оглядав усе навколо. Повернувши голову праворуч, вивчав вільну поверхню підлоги за лавами в бік південного трансепту.

Ось воно.

Вмурована в сіру гранітну підлогу тонка мідна смужка тьмяно світилась у камені… золота лінія на церковній підлозі.

Лінія троянди.

Сайлас повільно, справа наліво простежив очима за мідною смугою, яка йшла від нього навскоси під дивним кутом, не узгоджуючись із симетричними візерунками підлоги, і досягала основи несподіваної в цьому місці споруди — величезного єгипетського обеліска.

Тут блискуча лінія троянди робила вертикальний поворот під прямим кутом просто по обеліску, підіймаючись на тридцять три фути до самої вершини піраміди.

«Лінія троянди, — подумав Сайлас. — Братство ховає наріжний камінь за лінією троянди».

Ще цього вечора, коли Сайлас сказав Учителю, що наріжний камінь Пріорату заховано в Сен-Сюльпіс, той засумнівався. Але коли Сайлас додав, що всі його жертви говорили про мідну лінію в церкві, Учитель охнув:

— Це ж лінія троянди!

Учитель похапцем поінформував Сайласа про дивну архітектурну особливість Сен-Сюльпіс — мідну стрічку, яка перетинає вівтар строго з півночі на південь. На неї нанесено позначки, як на лінійку. Це щось на кшталт старовинного сонячного годинника, символ, відомий як лінія троянди, або рози. Протягом століть цей символ фігурував мало не на всіх мапах: так звана компасна роза, яка вказувала північ, схід, південь і захід.

І до сьогодні цей головний навігаційний пристрій має назву компасна роза, де напрямок на північ вказує стрілка… відома як fleur-de-lis, геральдична лілія.

На глобусі лінія троянди також називається меридіаном, або довготою, тобто є умовною лінією, проведеною від Північного плюса до Південного. Існує нескінченна кількість ліній троянди, адже через будь-яку точку на глобусі можна провести лінію, яка б з’єднувала Північний та Південний полюси. Для давніх навігаторів стояло питання, яку саме з цих ліній назвати головною лінією троянди, нульовою довготою, першим меридіаном, від якого будуть відраховувати всі меридіани.

На сьогодні ця лінія проходить через Гринвіч в Англії. Так воно від 1888 року.

Але перед тим нульова довгота всього світу проходила прямо через Париж, а саме через церкву Сен-Сюльпіс. Мідна смуга в Сен-Сюльпіс, первісна лінія троянди, була першим нульовим меридіаном.

— Отже, легенда справджується, — сказав Учитель Сайласу. — Було сказано, що наріжний камінь Пріорату лежить під лінією троянди.

Сайлас, який стояв обличчям до вівтаря, тричі схилив коліна. Потім він обернувся ліворуч і простежив хід лінії по обеліску. Він відчув радісне збудження, коли схилив коліна біля основи конструкції не від благоговіння, а з необхідності.

Наріжний камінь заховано під лінією троянди.

Біля основи обеліска Сюльпіс.

Усі брати говорили те саме.

Стоячи навколішках, Сайлас обмацав рукам кам’яну підлогу. Він легенько постукав зігнутими пальцями по підлозі, перевіривши кожну плиту, яка прилягала до мідної лінії. І ось одна з них відгукнулась дивною луною.

«Отже, під підлогою є порожнина!»

Сайлас усміхнувся. Жертви говорили правду.

Причаївшись на балконі хорів над