Pyata ranku - Світ його очима, Pyata ranku

Сам Дамі не сказати, що полюбляв консервацію чи квашені овочі, а ось сімʼя Олега, як і сам хлопчик, прямо таки обожнювали подібні закуски!

— Хех! Ви вже тут, як тут! — Засміявся дідусь Олега, відкладаючи свою понівечену часом книгу у бік.

Літня пані озирнулась на двох дітей за столом. І як завершальний етап – поставила скляний кухоль. Той одразу привернув увагу Дамі, оскільки йому подобалось спостерігати, як у воді танцювали листочки мʼяти, шматочки лимона та дрібні ягоди.

— Всім смачного. — Шанобливим тоном проговорила жінка, сідаючи за стіл.

— Смачного! — В унісон проговорили хлопчики.

Їм все не терпілося відправити до рота їжу, а коли таки змогли це зробити, то на обличчях обох зʼявився вираз щирого щастя на пару із задоволенням.

Солодка – зсередини та солона – ззовні, картопля приємно хрумтіла між зубами. Раніше Дамі терпіти не міг часник, лук, перець та інші подібні продукти. Але часті обіди в цій родині – змусили його змінити свої вподобання. Він навіть задумувався: чи настане той день, коли він уплітатиме квашену капусту з солоними огірками за милу душу? Бо судячи з того, як він закохався у страви з часником, від бабусі Ольги – він міг повірити й в таке майбутнє.

— Ось і підходить до завершення ще один навчальний рік. — Мирним тоном промовив дідусь Олега, попиваючи напій з чаші.

— Діти так швидко дорослішають. — Його дружина похитала головою. — Цієї осені ви вже перейдете до середньої школи.

Жінка оглянула хлопчиків, зупинив погляд на Дамі.

— Олег сказав, що хоче поступити у школу поруч з цим будинком. Дамі, ти теж плануєш туди перейти?

Почувши своє імʼя Дамі підняв голову, відриваючи ту від тарілки та нагострив вуха.

— Угм. —  Кивнув він з повним ротом картоплі.

— Ох, дитя, спершу ковтай, потім відповідай. Ніхто тебе не підганяє. — Пробубніла бабуся Ольга, наливаючи у чашу Дамі напій.

З вдячністю, хлопчик взявся за чашу і почав активно пити з неї. А тим часом – Олег зі своїм дідом сміялись про себе, розчулившись – подібній поведінці хлопчика.

— У середній школі доведеться куди більше напружитися, щоб встигати за матеріалом.

Дамі поставив чашу на стіл, коли почув слова бабусі Ольги. В його думках одразу промайнуло:

«Та куди більше?! Математика вбиває мене вже зараз!»

— Завжди може бути гірше. — Сказав дідусь з розумним видом, наче процитував мудру цитату.

— Не нагнітай, дитині й так важко. — Гаркнула на свого чоловіка жінка.

Дамі схопився за голову.

«Так я це в голос сказав?…»

Жінка встала з місця і почала прибирати посуд зі столу, попутно промовляючи:

— Дамі, серденько, не переймайся. Я нещодавно бачила в коридорі вашого поверху, як пан Гнат говорив з твоїми батьками. Я тоді теж як раз навідувалася до квартири тітки Марини, бо вона поїхала на дачу і попросила… Ой, не те…

Бабуся дала легенького ляпаса по своєму лобі, жаліючись на мозок, котрий з роками почав підводити.

— …Так про що це я? — Жінка виклала весь посуд у раковину та повернув кран, почала мити той під помірним тиском води. — А! Пан Гнат, як раз пропонував свої послуги репетитора. Ще й цілком безплатно! А він, між іншим, у свій час, викладав у престижній школі. Тобі пощастило, що така людина сама запропонувала допомогти!

— Він запропонував навчати Дамі? — З подивом вигукнув Олег, ледь не піднявшись з місця від шоку.

— Так-так. — Жінка кивнула, поки продовжувала мити посуд. — Я ще думала запитати, чи можна попросити й за тебе. Як ніяк, а ви однолітки. Але час видався невдалим, і я не встигла.

— Мені це не потрібно. — З похмурим обличчям заявив Олег.

— Ну звісно, ти у нас розумник. — Бабуся Ольга щасливо посміхнулася. — Але навіть талановитим людям потрібно багато працювати аби відшліфувати свої навички.

Вона не побачила – наскільки зіпсувався настрій її онука, оскільки весь час стояла спиною до нього. Лише Дамі та дідусь могли спостерігати за несподіваною зміною лиця хлопчика.

— Якщо так подумати, то минулої суботи я теж випадково зустрівся з паном Гнатом біля будинку. — Дамі поклав лікті на стіл, а долонями почав підпирати свої щоки, згадуючи не таке й далеке минуле. — Тоді він і запропонував репетиторство, але я відмовився…

— Чого це?! — Жінка біля раковини настільки здивувалась, що покинула посуд і одразу ж обернулась до дитини. — Подібні можливості не варто ігнорувати. — Почала хитати головою вона. — Ох, діти, діти…

— А навіщо мені турбувати пана Гната, якщо я і так непогано справляюся? — Почав захищатися Дамі. — До того ж Олег завжди поруч, щоб допомогти мені. — Хлопчик високо задер носа, вихваляючись своїм неймовірним другом.

— А те що ти турбуєш Олега, то це нічого? — Бабуся показово підняла одну брову.

— Нічого. — Одразу ж відповів Олег, встаючи зі свого місця. — Допомагаючи Дамі, я ще ліпше засвоюю пройдений матеріал. Тож це корисно нам обом.

— Байдуже допомога від репетитора в лиці пана Гната – не завадить. — Жінка повернулась назад до раковини, продовжуючи миття посуду.

— Для цього у нас в школі є вчителі.

Бабуся Ольга закотила очі на слова онука.

— Вчитель не завжди здатен приділити достатньо уваги кожному учню. А дитина – не завжди здатна знайти відповіді на всі питання, самотужки.

— І все-таки поки нам вдавалося справлятися власними силами. — Олег знизив плечима, поки обходив стіл, наближаючись до Дамі. — Та сперечатися про це можна вічно, тож ми краще підемо до моєї кімнати.

Олег швиденько взяв друга за руку, підняв того з місця і потягнув до своєї кімнати, завершуючи на цьому розмову.

Дідусь проводив дітей поглядом, до поки ті не зникли за поворотом. Як раз закінчивши з посудом, бабуся Ольга витерла руки й повісила рушник на гачок. Краєм ока вона глянула у бік виходу з кухні.

— От же ж… Втікає капля до каплі, як його батько.

На обличчі старця зʼявилась посмішка повна ностальгії. Вочевидь він згадав свого покійного сина.