Pyata ranku - Світ його очима, Pyata ranku

Буденність Дамі наповнена яскравими барвами дитячої невимушеності, школою та іграми, де сусідський хлопчик – Олег завжди лишається вірним компаньйоном. Та ніщо не вічно. Це історія про дитинство, яке закінчується раніше, ніж слід, і про те, як іноді найкраще бачать ті, хто мовчить.

Розділ 1. Мрія людського серця

Дорога зі школи ніколи не здавалась чимось нестерпно довгим. Можливо через те, що Дамі нікуди не поспішав, або ж це виключно заслуга Олега.

Крок, за ним ще один, другий, третій, десятий, сотий, тисячний… Інколи в тиші, інколи заряджені цікавою розмовою, два хлопчики оминали двори, поступово наближаючись до девʼятиповерхового будинку у жилій зоні.

Як і всі інші, цей будинок не відрізнявся нічим особливим. Насправді – всі вони видавались однаковими. Зведеними один за одним, нагадуючи фігури з Тетриса. Коли проходиш крізь арку одного будинку, і виходиш на двір іншого, ти ніби потрапляєш у зациклений простір, де кожен раз, покидаючи арку, бачиш один і той самий будинок, з якого зайшов. Настільки ідентичні, що не місцевий міг би заблукати. Та і місцевий також, чого вже приховувати?

Оскільки заняття, у молодших класах, закінчувались до обіду, діти спокійно могли насолоджуватися приємним весняним теплом з ароматом квітучого бузку. Вітерець із ніжністю гойдав крони дерев, легенько чіпляючи бузкові бутони. Коли сонечко прогрівало землю своїм промінням, час від часу відблискуючи від скляної поверхні вікон.

На деревʼяній лавці, навпроти будинку, ліниво розлігся рудий кіт з білими плямами. Під сонячними ваннами, його хутро блищало золотом, переливаючись у ритмі спокійного дихання.

Проходячи повз лави, Олег на кілька секунд зупинився. Протягуючи руку – він почав пестити володаря лави за вухом. Рудий кіт охоче відізвався на ласку. Спершу підійняв голову, аби дитяча рука почесала біле хутро під шиєю, після чого потерся і самою мордочкою о долоні.

Блискуче, на сонці, хутро здавалося легким, теплим та пухнастим. Так і кортіло торкнутися. Дамі з певним жалем спостерігав за діями друга, сумно видихаючи. Йому теж кортіло торкнутися цього м’якенького пухнастика просоченого сонячним теплом, але на жаль, Селера – не давався нікому окрім Олега. Навіть господарка кота, пані Олена не могла похвалитися подібною близькістю зі своїм домашнім улюбленцем.

Завершивши ласку, Олег повернувся у бік Дамі, після чого вони відновили рух у бік будинку. Зморщене від купи емоцій лице друга не приховалось під блиском сонця, що насмішило і викликало посмішку.

— Чому ж Селера підпускає до себе лише тебе? — Із жалем в голосі протягнув слова Дамі. — Я теж хочу його пожмакати! — Він підняв долоні й почав імітувати пальцями, ніби щось енергійно стискає.

Олег засміявся, після чого захитав головою.

— Може тому, що ти кличеш його Селерою?

— А що не так? Селера йому підходить значно ліпше за Сіма! — Почав відстоювати свою позицію Дамі. — Вічно шипить, кусається та дряпається! Такий же огидний, як і селера!

Правда в тому, що ображена дитяча душа не могла пробачити, подібну агресію, рудому пухнастику, котрий недолюблював майже всіх навколо. Це і породило імʼя «Селера», на честь найбридкішої (в його уявлені) рослини.

Олег все це чудово розумів, але міг лише пожаліти свого друга.

— Коти живі істоти, як і люди. — Почав пояснювати Олег. — У нас значно більше спільного ніж ти думаєш. Вони так само мають свої почуття, думки, зону комфорту, інстинкти…

На ці слова Дамі ображено фиркнув, знов насмішивши друга.

— Ось, давай уявімо… — Продовжив говорити Олег. — Ти вирішив перепочити після уроків і почав грати в ігри, на своїй приставці. Як раптом! До твоєї кімнати вривається величезна, потворна істота з рогами та слизькими мацаками! Мало того, що зʼявилось невідомо звідки, так ще й лізе обійматися і тертися своїми кінцівками о твою шкіру під одягом. Тобі сподобалось б таке?

— Ну ти видав! Я ж геть не бридке чудовисько! Всі дорослі кажуть який я симпатичний! Не наговорюй!

Олег знизив плечима.

— Ну ти ж не знаєш, яким тебе бачить Сіма. Може в його очах ти якесь чудовисько? Зовнішність не така як у котика, нема хутра по всьому тілу, ще й більший за нього.

— Але якщо все так, тоді чому він підпускає до себе тебе? Ти теж людина, як і я. — Дамі склав руки на грудях і з недовірою глянув на друга, ставлячи під сумніви його слова.

Та другий не розгубився. Олег приклав долоні до своїх щік. Зобразив миле личко і підморгуючи відповів:

— Може я настільки чарівний, що жодна жива істота не в змозі переді мною встояти?

У Дамі аж перекосилося лице від побаченого.

— Ти це своїм бабусі з дідусем будеш розказувати!

— Так-так. — Олег швидко закліпав очима, через що його довгі вії почали нагадувати крила метелика, у швидкому польоті.

Коли Олег так робив, Дамі здавалося, наче на лице його друга накладають якийсь фільтр, через що те починає блищати, а на фоні розпускаються квіточки з зірками. Прямо як у тих мультах чи мальописах, які він буває читає.

І поки Дамі думав про своє, а Олег продовжував демонструвати режим «хитрожопа милота», вони встигли перетнути парадні двері та зайти всередину ліфта. Олег натиснув на кнопки: чотири та пʼять, після чого металеві двері плавно зачинились перед хлопчачими носами.

Кожного разу, під час руху ліфта, всередині тіла відчувався незвичний лоскіт. Олег на автоматі потер свій живіт. За останні роки, як переїхав сюди – він так і не звик до цього відчуття.

На четвертому поверсі ліфт зупинився і так само плавно розкрив двері, як і зачинив, до цього. Олег легенько підштовхнув друга, торкаючись спини. Тим самим – змусивши того нарешті повернутись до реальності.

Дамі ватними ногами покрокував вперед. Покинувши ліфт, він швидко обернувся і помахав рукою.

— …До завтра...

Як зазвичай промовив хлопчик, на що Олег кивнув, проводжаючи друга посмішкою. Двері ліфта зачинились, приховуючи образ дитини за металевою стіною.

Дамі розвернувся і покрокував у бік своєї домівки. За дверима квартири його чекала вже звична тиша. Воно й не дивно: батьки на роботі, дід з бабою живуть за містом, а він сам – єдина дитина у сімʼї.

Пообідавши тим, що знайшов у холодильнику, він одразу пішов до своєї кімнати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍