Pyata ranku - Світ його очима, Pyata ranku

Він жив у сімʼї середнього статку, принаймні так вважав Дамі. Хоча будинок і старенький, проте квартира достатньо простора для родини із трьох людей. У нього є власна кімната, яку він має право облаштувати, як сам того забажає. Кухня та ванна кімната – невеличкі, проте достатньо комфортні для використання. Тут по домашньому затишно, хоча часом і порожньо.

Підійшовши до столу, хлопчик почав викладати весь вміст свого рюкзака. Вчителі не давали їм багато домашніх завдань, тому зазвичай – він без проблем виконував ті, менше ніж за годину, після чого зі спокійною совістю міг займатися чим душа воліє.

Сонце пробивалося крізь не до кінця зашторені вікна, малюючи свої яскраві плями. Дамі повернув голову у бік світла. Його кімната виходила на балкон, а зверху знаходилась кімната Олега. Який жив прямо над ним, у квартирі поверхом вище.

Це досить зручно, бо щоб поговорити, їм не треба приходити до квартир один одного. Дамі необхідно просто постукати по стелі шваброю, і після цього обумовленого сигналу, вони обоє вийдуть на балкон. Зазвичай таким чином вони домовлялись про наступне місце зустрічі. То Дамі бігав до Олега, коли бабуся друга випікала щось смачненьке для хлопчиків, то Олег спускався до Дамі, бо у більшість днів, квартира лишалась порожньою, що дозволяло бавитися досхочу.

У навчальному класі переважали світлі кольори. Білосніжні стіни, контрастували з жовтими шафами, що притулялися до них, а складені разом білі парти, зі стільцями, стояли на підлозі гірчичного кольору. Дамі сидів на одному із таких стільців, ліниво спостерігаючи за своїми галасливими однокласниками. Як раптом – погляд зачепився за Олега, який байдуже дивився у вікно.

Цьогорічний травень видався спекотним з перших днів. На електроенергії школа звісно економила, тому діти з вчителями, могли вдовольнятися лише вітерцем, котрий час від часу шанував своєю присутністю, залітаючи через відкриті вікна.

Стало цікаво: за чим спостерігає його товариш? Тому Дамі теж глянув у вікно. Він сидів трохи далі, тож ракурс був куди гіршим ніж в Олега, але навіть так, хлопчик зміг побачити, як група людей в охайних костюмах, покидала територію їх школи.

Вікна як раз виходили на лицевий бік території, перед якою розквітали клумби, а трохи далі, за ними – головні ворота. Люди в костюмах прощалися з працівниками школи. Усміхнені, ввічливі – вони тисли один одному руки, після чого зникали по той бік огорожі.

Сьогодні проходив щорічний плановий огляд всіх учнів. Дамі встиг звикнути до даної процедури. Як ніяк, а четвертий рік поспіль, до них приходять ці дорослі у білих халатах.

Зранку, замість перших уроків, всіх дітей приводять до медичного крила, де вони чекають у черзі, поки їх покличуть до кабінету. У першому класі, Дамі ще вразила ця система кабінетів, бо нагадувала такий собі лабіринт.

Спершу ти заходиш у кабінет, де дорослі з приємними посмішками, проколюють твій палець, аби вичавити з того кров, а потім і взагалі дістають голку та встромляють ту у руку!

Без сліз не глянеш… Але він володар мужнього духу, тому жодного разу не плакав і не планує! Тільки може трохи вологи налилося на очі, але то не сльози! Чесно!

Потім треба пройти через двері, котрі розташовані у протилежній, від виходу, стіні кабінету. А вони своєю чергою приведуть до іншого кабінету, де теж сидить людина у білому…

Таким чином – учні просуваються далі, між цими кабінетами, де медичні працівники виконують свої процедури. Кожному із них потрібно, від дитини, щось своє. Хтось бере кров, хтось перевіряє горло, ніс, вуха, хтось вимірює зріст та вагу, хтось приєднує якісь незрозумілі штуки до грудей, аби оцінити, що там з твоїм серцем, і так далі.

Кабінетів чимало, і процедур, котрі треба пройти – теж.

Зрештою, в останньому кабінеті сидить жіночка зі світлими кучерями по плечі. В окулярах з золотистою оправою та доброзичливою посмішкою, де здається навіть очі посміхаються, вона нагадує такого собі янгола.

Після коротенької розмови про самопочуття, та запитань на кшталт: «що цікавого сталося у тебе останніми днями?», вона протягує солодкий смаколик.

Отримавши частування – всередині підіймається хвиля приємного тепла, у передчутті яскравого смаку. Особливо враховуючи, що через цей огляд ніхто не поснідав. Сама думка – почати день з солодкого здається блаженством.

Завершивши ці тортури, учень виходить, з кабінету, у вже знайомий коридор. Вчитель хвалить за добре пророблену роботу, і спершу відправляє до їдальні на сніданок, а потім до свого класу.

Оскільки Дамі щойно спостерігав за тим, як медичні працівники покинули школу, то значить скоро прийде вчитель і розпочне урок.

І справді, десь через пʼять хвилин, двері гірчичного кольору відчинилися, а за ними зʼявилась знайома постать вчителя, котрий викладав їм Природознавство.

Чоловік, поважного віку, тихою ходою попрямував до дошки. У нього від природи приємне обличчя, сповнене доброти. Навіть зморшки, набуті з часом, лягали на те, підкреслюючи його щиросерду натуру.

Але при цьому, коли чоловік увійшов всередину та зиркнув на бешкетливих дітлахів, ті одразу завмерли, припинили галасувати та всілися за свої місця. Суровий погляд цього вчителя вмів ставити на місце без слів. Навіть найактивніші хулігани не осмілювалися порушувати правила.

Ось що означає – авторитет вчителя!

Побачивши, що всі діти в класі готові слухати, вчитель взяв до рук маркери й почав малювати кола на білій дошці.

— Сьогодні ми поговоримо про Сонячну систему. — Вчитель вказав на велике коло по центру, зафарбоване жовтим. — У когось є припущення, що це?

Навколо жовтого кола, у центрі, було розкидано інші, дрібніші, різноколірні кола. Разом з назвою теми, вони наштовхували на відповідь.

— Я знаю! — Потягнув свою ручку хлопчик з яскравим рудим волоссям.

Вчитель кивнув учневі, дозволяючи тому відповісти.