Pyata ranku - Світ його очима, Pyata ranku

— А ще, ви в цьому році закінчуєте молодшу школу.

Дамі знов кивнув.

— У середній школі предмети стануть складнішими… 

Дамі кивнув.

— Даміан, хлопчику, а ти не готуєшся до цих контрольних?

Дамі застиг, не наважуючись підняти голову. Він не був ледацюгою, котрий отримує самі одиниці. Його оцінки вищі за середні, але у порівнянні з Олегом, здається, що він дійсно недопрацьовує.

Інша дитина могла б засоромитись після слів пана Гната, але не Дамі. Він з усією впевненістю підняв очі на того, ніби нещодавнє запитання геть не вкололо його.

— Я готовий рівно настільки, наскільки це можливо! — Він протягнув свою ручку вперед з великими пальцем до гори.

— Я тебе зрозумів. — Пан Гнат весело засміявся.

Він протягнув свою долоню й опустив на голову хлопчика, наводячи там безлад.

— Проте починаючи з п'ятого класу – матеріал для учнів стає значно складнішим. — Чоловік посміхнувся, поки опускав долоню з дитячої голови до плеча. — У минулому я викладав у середній та старшій школах. Зараз я вже на пенсії, тому страх як нудьгую…

Дамі опустив погляд на руку чоловіка, котра почала плескати його плече.

— Можу стати твоїм репетитором з точних наук. — Посмішка чоловіка стала яскравішою, поки кутки його очей звузилися. — Якщо бажаєш звісно.

Дамі втратив дар мови від несподіваної пропозиції. Може через те, що раніше вони рідко спілкувалися з паном Гнатом. Чи через те, що зараз він підійшов надто близько у таку спеку. Але Дамі відчув дискомфорт.

При цьому всьому він ще й розгубився. Розімкнув губи, щоб відповісти, але слова звучали не дуже переконливо:

— Д-дякую… Проте, г-гадаю не варто… Не хочу навʼязуватися…

— Ну що ти, Даміан, хлопчику! Ти геть не навʼязуєшся! Навпаки, я пропоную репетиторство, бо геть нудьгую на пенсії. І буду радий допомогти хорошій дитині.

Пан Гнат так щиро пропонував свою допомогу, що Дамі зніяковів через своє бажання відмовитись. Але все-таки…

Дамі опустив очі на землю.

— Боюсь у нашої родини не знайдеться грошей, щоб оплатити вашу працю.

— Ох. Не переймайся через гроші. Я не планував брати ні копійки. — Чоловік знов поплескав Дамі по плечу, через що той здригнувся. — Вважай, що старець просто так розважається.

— Навчаючи інших? — Невпевнено запитав Дамі.

— Саме так.

Пропозиція пана звучала чудово та радісно але… Дамі не настільки любив навчатися, щоб брати ще й додаткові уроки! До того ж у нього є Олег… Вони й у двох чудово впораються, тому… Тому треба відмовити. Але як?

Дамі намагався ввічливо сказати ні, але пан Гнат виявився надто дружнім сьогодні. Навіть досі не відпускає його!

Поки очі хлопчика бігали, а в думках панував хаос, з боку від них пролунав знайомий голос:

— О! Дамі! Вийшов прогулятися?

Хлопчик обернувся на голос і побачив діда Атанасія, який сидів на лаві. Поруч з ним стояла дошка для шахів, але Степановича по інший бік не знайшлося.

І не встиг Дамі здивуватися, чому старець сидить за шахами геть один, як той продовжив говорити:

— Ходи-но сюди. — Дід Атанасій поманив його долонею до себе. — Мені як раз нема з ким зіграти.

Очі хлопчика заблищали. Чхати він хотів на ті шахи, в які навіть грати не вміє. Проте це чудовий шанс втекти від пана Гната!

— Так! Звісно! — Радісно відізвався Дамі, повертаючи своє тіло до лави.

Проте рушити з місця не зміг через чужу долоню на своєму плечі. І… Йому здається, чи його стиснули міцніше?

Хлопчик підняв очі на пана Гната. Це тривало лише секунду, проте Дамі точно побачив крижаний холод у раніше привітних очах чоловіка, коли той дивився на діда Атанасія. Немов вони закляті вороги. Але наступної секунди, чоловік знов повернув своє «тепле» я, і з добротою опустив погляд на Дамі.

— Ну… — Дамі закляк на секунду. — Я піду пограю в шахи...

Пан Гнат кілька секунд мовчав, з милою посмішкою, але здається навіть не думав відпускати його плече. І коли Дамі відкрив рота, щоб сказати щось ще, чоловік трохи опустив голову до нього і заговорив:

— Подумай про мою пропозицію, Даміан. — Він відпустив плече хлопчика і відсторонився. — Гарної гри, побачимось пізніше.

Дамі кивнув і розвернувся у бік лавки.

Дід Атанасій спокійнісінько розставляв фігури на дошці з притаманною йому посмішкою повної доброзичливості.

— Ох! — Почувши вигук старця, Дамі здригнувся, коли сідав. — Ти ж не вмієш грати у шахи. Геть вилетіло з голови...

Дід Атанасій покачав головою нарікаючи на свою жахливу памʼять.

— Що ж… — Він знов глянув на хлопчика. — Не проти посидіти зі мною пів години, поки не повернеться Степанович?

Дамі кивнув. Бо дійсно геть не проти посидіти тут. Чомусь на серці панувала буря. А місце, поруч з цим милим дідусем, його заспокоювало.

— А де Степанович?

— Ммм? Аааа. — Дід Атанасій відвів погляд у бік. — У нього раптом прихопило живіт, тож він затримується.

— …

Дід Атанасій знизив плечима.

— Старість – не радість.

Тільки-но Дамі з Олегом перетнули поріг квартири, як їх носи вловили пряний аромат смаженої картоплі з часником.

До приходу дітей зі школи, бабуся Олега як раз закінчила готувати обід, приваблюючи людей ароматами з кухні. Діти проковтнули зібрану у роті слину та після того, як привіталися з жінкою, пішли до ванної – вимити руки.

Сьогодні вони нарешті завершили серію із контрольних, а через кілька днів, на випускному, – отримають свої свідоцтва з табелями.

Хлопчики повсідалися за старенький деревʼяний стіл, котрий чудово доповнювала проста скатертина з візерунками по краях та чотири плетені підставки під посуд. Окрім тарілок на столі вже стояли такі прості страви як: смажена картопелька, овочевий салат з купою зелені та блискучими помідорками, відбивні з золотистою скоринкою та невеличке блюдце з квашеною капустою.