Катерина Федоровська - Спокута на Сліпій горі, Катерина Федоровська

Та відповідь князя чомусь викликала в Лагоди жалість і співчуття. Навіть схотілося допомогти йому. Здібна відьма була впевнена, що у своїй відьомській книзі змогла б знайти якийсь рецепт мазі для зцілення. І зілля, яке б полегшило біль князя, вона зуміла б приготувати.

Відігнала з голови ті непотрібні думки. Що це таке надумалося їй? По-перше, книги в неї немає, по-друге, навіть якби й була, то дуже нерозумно так підставлятися. Вона має завдання від свого Повелителя, яке має виконати, тож і не варто навіть думати про допомогу цьому випадковому в її житті чоловіку.

Але увесь день проводячи з Владиславом, у якусь мить кокетлива красуня піймала себе на думці, що вона вже не грає роль, що їй дійсно подобається займатися будь-чим із ним. Теревенити з князем про абищо, співати йому балади про нещасливе кохання, та й просто мовчки чаювати.

У бібліотеці геніальна ідея осяйнула князя. Він запропонував виготовити якесь пересувне крісло-візок для Лагоди. Схопив папір, олівець і почав енергійно робити зарисовки.

– Ось, поглянь, до крісла приєднаємо два колеса з воза, тут зафіксуємо опору, щоб не перекидалося. – Він із запалом малював, а Лагода роздивлялася крадькома його обличчя, подекуди зі зморшками, а десь щедро обсипане родимками.

Звичайний чоловік, зі своїми вадами. Простий та щирий, хоч і князь. Освічений, мудрий. Як давно вже в оточенні Лагоди не було звичайних людей. Усе нечисть якась та й нелюдські істоти, що володіли магією. «Як же Владислав відрізняється від нього!» - промайнуло в голові. Аж струснула голівкою, щоб не думати про того, чийого товариства довгий час намагалася позбутися.

– Усе гаразд? – помітив цей рух Владислав. Знову зустрілися очима, затрималися і не відводили ж очей обоє.

Князь думав про те, що невимовно хотів би торкнутися своїми губами тих ніжних рожевих пелюсток, її вуст. Лагода ж мізкувала про те, як би вийти на прогулянку, щоб оглянути князеву господу й продумати план втечі. Вона була впевнена, що рано чи пізно її ноги відновляться, і їй вдасться покинути князів двір.

– Хочеться подихати свіжим повітрям, – відповіла князеві на його питання.

– Зараз покличу когось, віднесемо тебе в сад. – Підійнявся зі свого крісла, нахилився до її вуха. – Усе б на світі віддав, щоб самому тебе носити вічно на руках, – прошепотів їй і вийшов у коридор гукнути управителя.

Тимон і ще один прислужник перенесли Лагоду прямо із плетеним кріслом у сад. Осінні барви так майстерно розсипали усілякі відтінки жовтого й червоного по деревах і кущах, що аж замилувалася красою саду випадкова гостя.

Ті слова князя відізвалися в її душі якимось не характерним їй почуттям сорому. Знову нагадала собі задля чого вона все це робить. Потрапити до Сліпої Гори й допомогти Повелителю отримати нечувану силу – ось на чому варто зосередитися. А не перейматися через почуття цього звичайного чоловіка, котрого забуде, щойно повернеться до свого звичного життя.

Але ж дивиться так на неї, що й серце калатає. І аж млосно від його погляду. Їхні багатозначні переглядання перервав управитель, що приніс солодощі й вино. Розставив усе на невеличкому садовому столику.

– Доручи комусь зі здібних хлопців таке крісло зробити, – простягнув Владислав своє креслення Тимону.

– О, чудова ідея, скажу здорованю тому, якого на роботу сьогодні взяв, Лукашу, нехай відкрутить зі старого воза колеса.

– Ти взяв нову людину? – спитав Владислав.

– Так, у помічники Омельку нашому. Такий кремезний хлопчина, буде з нього пуття.

– Поклич-но цього Лукаша, – звелів князь. – Хочу з ним познайомитися.

Лагоді ж пояснив:

– Для мене мої дворові люди як сім’я. Я знаю усіх поіменно, з дітьми їхніми інколи бавлюся. Жодних тілесних покарань у нас не прийнято, – хвалився Лагоді ладний господар. Так йому хотілося сподобатися цій дівчині, цій знайді, яка вмить, за такий короткий проміжок часу, зайняла усі його думки.

Владислав не зводив з неї очей, намагаючись упіймати кожну її емоцію. Аж раптом помітив здивування і навіть якесь роздратування та злість на її обличчі. Обернувся, гадаючи, що ж так обурило дівчину, і побачив, як підходить до них кремезний кучерявий парубок.

Скреготнули ревнощі у князевому серці. Адже цей, найімовірніше, новий наймит витріщався безсоромно на його Лагоду.