Стефанія Лін - Ставка ненависть, Стефанія Лін

— Я тут. 

— Ти тут, бо тобі потрібно рятувати тих, кого ти любиш. Ти тут не тому, що я вартий цього. 

Нічого не відповідаю. Правда у його словах є, я більше ніде не знайду роботу, щоб мені платили так багато. Але… Ні, не варто заглиблюватися. Немає сенсу. 

— Я тут, — наважуюся на правду, і сподіваюся він забуде її, — тому що рятую тих кого люблю, ти правий. Я тут, бо… любов не обмежує мене тільки Лейлою та мамою. Я тут, тому що тінь завжди любить того, кому належить. 

Поузі в очі дивиться. Він бачить усе. Розуміє усе. Читає мене надто глибоко. Забирається туди, куди я не мала права його впускати. Знає, що я маю на увазі. Знає, що я відчуваю, адже наразі я — повністю відкрилася. Дарма? Мабуть. Тільки іноді слова виходять самі, бо шукають той проклятий вихід. 

— Ти — моя тінь. — повільно промовляє. 

— Знаю. — забираю власну руку з його волосся. — Забудь усе. Все зайве. 

Скидаю його руки, встаю, бажаю доброї ночі й тікаю до себе. Не мала я так показувати йому те, що в мені живе. Не мала показувати власні емоції, ні натяками, ні прямими словами. Деймон байдужий до мене. Він кохає одну дівчину, і ця дівчина явно користується ним, адже як інакше пояснити, що варто їй поманити пальцем, а він вже поруч?

Під ковдрою мої думки блукають подібно кораблю, що дрейфує на рифах: то сварю себе за відвертість, хоча надіюся Деймон настільки п'яний й вражений ситуацією з Айлою, що забуде; то намагаюся зрозуміти чому він, чоловік який не слухає нікого, такий покірний з кореянкою? Що у ній такого? Пригадую її зовнішність: красива; цього не забрати. А що ж ще? Справа у голосі? Поставі? Поведінці? Чому вона? Чому саме вона, а не я?

Ох, пишіть ваші емоціїї стосовно глави... Бо мене розриває від того як себе почуває Деймон і Ліліт