Марія Власова - Вовче прокляття, Марія Власова
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дарина Люта
грудень 2012 року
Така тепла й затишна кімната, такі гарні морди поруч, тепло й затишно. Давно мені так добре не було, наче на хвилях пливу, нічого в цьому світі мене не хвилює, тільки безмежне щастя та легка втома, що заставляє з блаженством прикрити повіки.
— Ти що їй вколов?! — голос Марго, як грім у цій блаженній тиші, пролунав десь поруч.
Розплющила очі, все тут дуже закрутилось, особливо перекошене обличчя жінки. Надто різко, прикрила повіки й спробувала ще раз, відчуваючи неприємну сухість в роті. Цього разу штормило вже менше, я навіть помітила, як неприємно щипає згин ліктя після уколу. Спробувала встати, але мене тут же поклали назад на ліжко.
— Тобі краще лежати, Даринко! — невдоволено наказав пан Демянів, зупиняючи мене, після чого набагато м'якше звернувся до дружини. — Мені ж її зашити треба було, люба, а вона весь час крутилася.
— І що ти зробив, любий? Накачав її? — продовжила лютувати Місис Тактовність. Її крик привів мене злегка до тями, від чого у мене в голові почали з'являтись питання.
— Трошки, — винувато відповів її чоловік, і я напружилася.
Ціле море питань, відповіді на які я чомусь не знала. Найбільше мене хвилювало, про що це вони у біса говорять. Тому що останнє, що я пам'ятаю, те як скандалила з Каєм, після чого вийшла з кімнати та на тому все. Голова загуділа від моїх потуг в спробі згадати.
— Що тут відбувається?! — сіпнулася, намагаючись піднятися, але мене вклали назад на подушки.
— Лежи, Даринко, лежи! Ще трохи залишилося... — і після цих слів увесь спокій і безтурботність мене залишили.
Тіло слухалося якось дивно, шкірою я нічого не відчувала, немов усе тіло заніміло, але водночас я могла ним рухати. Смикнулася з усією силою, на яку була здатна, і злетіла з ліжка на підлогу. Згадала, мене ж відвели в спальню, щоб обробити потилицю. Але як я опинилась в ліжку? Треба було мені щось запідозрити, коли зі мною не пустили Тасю. Вона жалібно скиглить за дверима, що я раніше не розуміла, поки не подумала про неї.
— Тася! — крикнула, при цьому намагаючись намацати, що там пан Демянів і Марго намагаються знову укласти мене на проклятуще ліжко.
Двері зриває з петель, вовчиця вбігає в кімнату та грізно гарчачи на подружжя, підбігає до мене. Чому я так дивно себе почуваю? Перед очима все пливе, і точно не від удару. Мої пальці даремно намагаються щось намацати на потилиці, але я зовсім нічого не відчуваю, навіть швів там намацати не можу.
— Що ви зі мною зробили?! — крикнула так, що Тася загрозливо вищирилась.
Я очікувала хоч якогось пояснення, але пан Демянів з кам'яним обличчям зібрав свої інструменти в саквояж і попрямував до дверей. Навіть Марго не знала як на це реагувати. Ми всі просто дивилися на його спину і неспішну ходу, поки біля самих дверей він вирішив відповісти.
— Так буде краще, Дарино, — сказав він мені, а потім повернувся до Марго. — Їй потрібно відлежатися кілька діб, повний спокій.
Після цього він просто пішов. Просто взяв і пішов, залишивши мене думати тільки про те, що цей вовк зі мною зробив. Ще раз провела рукою по потилиці та глянула на свої пальці, там залишилася якась мазь. Не пахне, напівпрозора й густа. Ткнула під ніс Тасі й запитала:
— Що це?
Тася скулила, притиснувши лапою ніс, відсунулася до стіни. Вона повільно перетворилася на людину, на цей процес мені дивитися не хотілося, і я відвернулася, присівши на край ліжка. Ноги чомусь погано мене тримали, а легка ейфорія відпустила, так що від неї не лишилось і сліду. Марго підскочила і допомогла мені сісти на ліжко. Спальню мені видали шикарну, наче хазяйську. Чесно кажучи, не очікувала, що перевертні полюбляють жити в такому комфорті. Шикарно оздоблена кімната, в блакитних відтінках і масивною дубовими меблями, я такі лише в журналах бачила. Меблі дивні й дорогі, навіть секретер стоїть. Я побита, у брудному одязі, здаюся такою недоречною у всій цій розкоші.
— Погано пахне, вовками вашої зграї, — відповіла, нарешті, Тася, перетворившись на людину.
Подивилася на неї, брудна худа дівчинка в одній колись білій байці, а зараз у плямах засохлої крові, виглядала в усій цій розкоші також недоречно. Вона нервово переступала з ноги на ногу, поглядаючи на хитро усміхненого Кирила, який вставляє вхідні двері на місце після її ефектної появи. Хлопчина мовчки зробив свою справу, наостанок усміхнувшись і не сказавши й слова, вийшов.
— А вони смердять, так? — запитала, щоб не мовчати, плювати мені, як вони пахнуть.
— Для вовчиці всі смердять, окрім її пари та родичів, — знизала плечима вона і нерішуче зробила крок до ліжка, збираючись сісти поруч, але зупинилася за крок.
Прислухалася до своїх відчуттів, потроху знову відчуваю своє тіло і дику втому. Зібравшись, залізла на ліжко з ногами та натягнула ковдру. Плювати, що брудна і не вписуюсь сюди, буду просто плити по течії. Заплющила очі на мить, намагаючись викинути з голови зайве, але не змогла.
Тася так само стоїть за крок від ліжка, з дивним виразом обличчя спостерігає за мною. Марго відвернулася до каміна, в якому тихенько потріскує дерево. Відкинула ковдру і поплескала, запрошуючи до себе вовчицю. Та здивовано на мене витріщилася і після хвилини роздумів усе-таки залізла на ліжко, безнадійно забруднивши простирадло брудними ногами. Прилягла на самому краєчку, ніби я кусаюся. Зітхнула і вкрила її ковдрою, не втрималася і погладила по голові, забувши про бліх. Повернулася на спину і, заплющивши очі, спробувала заснути, але не змогла. Занадто багато всього сталося сьогодні, занадто багато інформації.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовче прокляття, Марія Власова», після закриття браузера.