Айрін Сторі Irene Story - Лялька, Айрін Сторі Irene Story

- Хіба можна підробити причину смерті? Чи змінити її?

- Це лише документи. Хоча це й не розумно. В мене ж залишились оригінали.

- Хто тоді керував розслідуванням? Федеріко?

- Ні. Сеньйор Діас.

- Це не зрозуміло. Чому ж тоді зараз цим займається Федеріко?

- Не знаю. Але довгий час Кортеса взагалі не підпускали до серйозних справ. Він якийсь...

- Не подобається тобі?

- Ні. А тобі?

- Мене від нього верне. І від Діаса так само. Від усіх, напевно.

- І від мене?

- Тебе я не знаю. Але я дуже вдячна, що ти приїхав. Чесно, не була впевненою, що допоможеш. Але ти й полікував, й нагодував, й дещо цікаве про справу розказав. То ж дякую.

- Елено, все, що попросиш...

- Тільки без цього пафосу, Альдо. Дуже прошу.

- Добре, почув. Може поговоримо про щось нейтральне?

Елена разом з сеньйором Марчена йшли по алеї  парку, який знаходився біля готелю.

- Про що саме?

- Ти говорила, що з Севільї. Може розкажеш щось про своє життя тут? Що порадиш подивитись? Що відвідати?

- А ти не звідси?

- Ні. Я з Андалусії. Але тут вже працюю деякий час.

- Я б не дуже хотіла щось говорити про своє життя тут. Є шанс, що мені може знову стати зле. Слухай, можу дещо показати. Звісно, якщо ти не проти.

- Мені вже цікаво. Інтригуєш, Елено.

Елена вирішила показати Альдо свою нещодавню знахідку. В неї не було достатньо часу, щоб подумати над тим, що вона побачила у квартирі батьків. Колекція ляльок, на яку ніхто і ніколи не звертав уваги. Елена навіть не пам’ятала, хто дарував цих ляльок їй. Точно це не були батьки. На кожне свято вони їй дарували різне в залежності від віку, але незмінними подарунками були м’які іграшки. Тому її кімната наполовину була заповнена ними. Але хто дарував цих страшних маріонеток, а головне, нащо вона їх залишала в себе, – було не зрозуміло. Цікаво, чи пам’ятали батьки про це?

Але зараз Елена мала бажання показати цю колекцію ще комусь. По-перше, щоб запевнити себе, що вона не збожеволіла. По-друге, це мав ще хтось побачити. Можливо, це все ж таки мало якесь відношення до справи. Після смерті Мартіна в Елени з’явилась дуже сумнівна, на перший погляд, думка, що ці всі вбивства якось пов’язані з нею. Хоча вона повернулась в Севілью лише після того, як сталось чотири вбивства. Тому цей зв’язок здавався абсолютно примарним.

Сеньйор Марчена та сеньйора Рівера під’їхали на таксі до колишнього будинку сім’ї Елени.

- Куди ми приїхали, Елено?

- Це будинок, в якому я провела все своє дитинство та юність. Ти ж хотів щось дізнатись про моє життя тут. Але...

- Елено...

- Але головне, для чого ти тут... Я хочу дещо тобі показати в квартирі.

- Елено, в мене не було на меті потрапити до тебе в квартиру чи ще щось там. Зовсім ні.

- Альдо, пішли. Зараз все побачиш.

Вони зайшли в під’їзд. І все було, як завжди, нічого незвичного. Елена відкрила двері в квартиру і пішла одразу в свою кімнату. Вона чула, як Альдо зайшов в передпокій, і за ним зачинились двері.

- Елено, ти де? Я нічого не розумію.

Нарешті він знайшов Елену в її колишній кімнаті. Вона стояла перед якоюсь шафою.

- Елено, ти мене лякаєш.

Вона стояла з широко відкритими очима.

- Там нічого немає... Нічого...