Яна Янко - Він та Вона, Яна Янко

                                    ***

Коли Ян взяв за руку Елізу, його серце заповнилося радістю і щастям. Відчувши тепло її долоні в своїй, він відчував, як поток емоцій поширюється по його тілу.

Для Яна, це був момент вічності, коли все навколишнє зникало, а лишалися лише вони двоє - сплетені руки, обличчя, виражені усмішки.

Він завжди кохав її, і тепер, коли він на спір запропонував піти на п'ять побачень, він був переповнений радістю. Мати можливість тримати її руку в своїй, відчувати тепло та зв'язок, було чимось неймовірним.

В цьому моменті, Ян відчував, що у нього є все, що треба, щоб бути щасливим - дівчина яку він кохає поруч і можливість висловити свої почуття. Він не відчував жодної неприязні з боку Елізи, що зіграло свою роль в зростаючій впевненості Яна.

                                    ***

Коли Еліза взяла Яна за руку, вона здивувалася своїм внутрішнім переживанням. Нарешті, вона розуміла, що ці емоції, які її охопили, глибоко проникають у неї.

Симпатія, яку вона відчувала до Яна, стала неймовірно сильною, і вона збагнула, що це може стати початком чогось більшого - кохання. Серце її билося швидше, і вона відчувала, як спалахують почуття всередині неї.

Та мить, коли їхні руки злегка зачепилися, було моментом прозріння, коли Еліза зрозуміла, що Ян став особливою людиною в її житті, тим, кого вона бажає ближче пізнати та дати шанс своїм почуттям процвітати.

                                    ***

В приглушеному світлі зеленуватих акваріумів, Ян та Еліза ступали вздовж вигнутих скляних вікон, вглиб чарівного світу океану. Вони зберегли щільний стиск рук, немовби хотіли передати один одному всю свою теплоту, яка в них вже довгий час горіла.

– Куди підемо далі? – запитала дівчина з нетерпінням.
– Я забронював столик в одному цікавому закладі, – відповів хлопець з посмішкою.
– В якому? Можливо, я вже була там?
– Це моя маленька таємниця, – підморгнув Ян.
– Знову твої сюрпризи! – Еліза надувши губи, зробила образливий вигляд.
– Але ж ти любиш їх?
– Так, це правда, – зізналась дівчина з ніжністю в голосі.

Пара засміялась, вийшла з океанаріума і підійшла до автомобіля Яна. Вони сіли всередину і вирушили в дорогу.

                                    ***

Вони зупинились біля ресторану "Book", чия атмосфера викликала спокій та неземну красу. Старовинні полиці заповнені книгами, створювали враження магічного світу, де кожна книга мала свою власну історію. Запах сторінок пронизував повітря, запрошуючи гостей у світ мрій та фантазій.

– О, я завжди мріяла сюди прийти, але ніколи не було вільного часу, – розповіла Еліза з захопленням розглядаючи ресторан.
– Я радий, що тобі сподобалось, – відповів Ян з теплою посмішкою.
– Ти знову втілив моє бажання, – сказала Еліза з вдячністю.
– Просто я чарівник, який їх виконує, – жартівливо промовив він.
– Ага, як моя особиста хрещена фея, – засміялась Еліза. – Де ж твоя чарівна паличка?
– Феї не розповідають своїх секретів, – підморгнув Ян з таємничим виразом.

Вони знову засміялися, відчуваючи, що цей момент є ще одним дорогоцінним кришталевим уривком у великій мозаїці життя. З повними серцями радості, вони крокували усередину ресторану, готові насолодитися спільною вечерею. Розташувавшись біля вікна, вони обрали куточок, звідки відкривався чудовий краєвид на вечірнє місто, осяяне теплим світлом ліхтарів.

Стильний інтер'єр ресторану створював атмосферу елегантності та розкоші. Приглушене освітлення, витончені столики та м'які крісла створювали комфортну ауру. З усмішками на обличчях, вони сіли за столик із великими сподіваннями на вечір, що поступово окутував їх магією та незабутніми спогадами.

З нетерпінням очікуючи на смаколики, вони ознайомилися з меню і замовили страви. Паралельно з гарячими бажаннями, що підступно кружляли в їхній уяві, минуло всього двадцять хвилин, як на столику з'явилися запашні страви, обіцяючи розкрити п'янке шаленство смаку.

Час пролітав непомітно, а їхні серця наповнювалися радістю і блиском незабутнього спілкування. Страви виявилися смачними, але найсмачнішим був взаємний обмін емоціями один для одного.

– Ти готовий відповісти на наступне питання? – запитала Еліза.
– Звісно! Розкажи, що там далі? – відповів Ян з цікавістю в голосі.
– Друге питання звучить так: "Яким було твоє дитинство?"

На мить у приміщенні запанувала тиша. Еліза поглянула на Яна, у його очах відбивався смуток, і вона відчула його внутрішній біль.

– Що трапилося? – перепитала Еліза занепокоєно.
– Нічого особливого, просто моє дитинство не було дуже щасливим, – відповів Ян зі здавленістю в голосі.

Зовсім несподівано, Ян закрив обличчя рукою. Еліза помітила, що його очі наповнились сльозами, і він почав плакати.

– Гей, ти чого? – схвильовано спитала дівчина.

Ян не відповів, тому Еліза присунулася ближче до нього, та поклала руки на плечі.

– Не плач, прошу тебе.

Слова Елізи досягали вух Яна навіть попри те, що той плакав. Хлопець схопився за неї як за єдине, що утримувало його в цьому світі. Він намочив їй одяг, але навіть так Еліза не відсторонилася від нього. Вона обіймала його у відповідь, гладила м'яке густе волосся.

Вечір вщерть наповнився неймовірними, невимовними емоціями. Вони наче були всі ці роки під замком, їх ніби не випускали насильно, а тепер коли щілина в серці відкрилась, вони нарешті вибралися назовні.

– Все добре, перестань, – каже вона. – Якщо ти не хочеш розповідати, то не потрібно.
– Ні, ні, – Ян відпустив її. – Мені потрібно розповісти, вивільнити душу як то кажуть, – з нього вирвався скупий смішок. 
– Добре, якщо ти готовий, я уважно слухаю. 
– Гаразд, у мене мало спогадів з першого десятирічного періоду мого життя. Тоді я проживав зі своїм біологічним батьком, і все, що я пам'ятаю - це його пияцтво та фізичні наруги наді мною. Відсутність матері, яка могла б захищати мене, була особливо відчутною, оскільки вона померла після мого народження. Я завжди задаюся питанням, як мені вдалося дожити до десяти років у таких умовах, – розповів Ян.
– Це так жахливо! – приголомшливо вимовила Еліза. – Ти сказав, що до десяти років майже нічого не пам'ятав, а що сталося потім? 
– Одного дня мене знайшов Грей Блек, і забрав до себе. 
– В який день? – зацікавилась дівчина. 
– Він став моїм новим днем народження, 10 грудня...