Лаванда Різ - Дочка пірата, Лаванда Різ

Зур ударив його знову, не давши договорити. У очах хлопця з химерною суттю закипала жорстокість. Він замахнувся знову, але голос Енн зупинив його стиснутий у повітрі кулак.

- Зуре! … Ти потрібен мені в рубці, ми наблизилися до дуже щільного метеоритного поясу. Мак каже, що ми не пройдемо через нього, не пошкодивши обшивку, в тих місцях, де він її ще не залатав, тоді вся проводка накриється, - з кожним словом її голос згасав, побачивши закривавленого Ілая, переходячи на злякано-обурений шепіт. - Що тут відбувається? Зуре?

Зур змірявши її важким поглядом, випростався, і, кинувши нищівний погляд на солдата, мовчки пішов геть.

- Я ж казала тобі контролювати Зура! - схвильовано повернулася Енн у бік Сеяріна, який сидів осторонь, як ні в чому не бувало, закинувши ногу за ногу.

- Але ж він його не вбив.

- Беззаперечна логіка! … Принесеш води?

Сеярін повільно пішов, і зрозуміти підтримує він її чи ні, було важко, його унікальна нервова система досі збивала всіх з пантелику. Енн опустилася перед Ілаєм на коліна, діставши з накладної кишені антисептичні серветки, вона почала обережно витирати кров з його обличчя.

- Боляче тобі, так? Ну, потерпи, адже я казала, що буде непросто. Тримайся, убити тебе я йому не дам.

- І це твої брати? ... Хм, дружна сімейка, - Ілай насупився, але в його чистих блакитних очах, долаючи біль, визирала теплота, навіть розгублена ніжність по відношенню до дівчини. Сидячи тут, він знав, що вона поруч, і це зігрівало душу та його замерзле тіло. Коли його бив її брат, він майже не відчував болю – він відчував, що вона поряд! Злість Зура не змогла вибити з його голови її образ, Ілай бачив перед собою її обличчя: миле, симпатичне, яке так швидко стало рідним. Він чув тривогу і турботу в її голосі, щире співчуття та переживання, зараз вона була єдиною людиною у всьому всесвіті, кому він був потрібен.

Енн помітила, що погляд Ілая метнувся через її плече. Вона різко обернулася. З цілком спокійним та байдужим до всього виглядом, Сеярін поставив на підлогу воду, коробку з медикаментами та тацю з їжею.

- Допоможу Зуру в рубці. Він керує кораблем вручну. Пояс справді дуже щільний. Боюся, що з його настроєм ми покійники. Не затримуйся. Чим раніше ти приєднаєшся - тим краще, - повільно та з розстановкою, проказав він.

Енн коротко кивнула, вкладаючи в цей кивок і згоду, і подяку.

- Зараз пектиме. Відчуваєш? Що ти качаєш головою? Ти посміхаєшся! Значить, жити будеш! - Енн теж посміхнулася, дбайливо обробляючи його рани.

- Я відчуваю, як до мене торкаються твої пальці, відчуваю запах антисептика, а болю не відчуваю, так би й сидів ось так, - прошепотів він, полегшено зітхаючи.

- Ну, я б тобі такої долі не бажала, - сумно засміялася вона, - Сидіти весь час тут, на ланцюгу, з розбитим обличчям, це невелике щастя, - Енн прямо глянула в ці сині очі і вже іншим, грайливим тоном вимовила, - Ти, солдате, ці сентиментальні штучки кинь! А як же здоровий глузд та логіка, чітке розставляння акцентів практичних відносин?! Що?

- А ти вважаєш, що я став нелогічним? З чого це ти таке взяла, це як раз твоя поведінка не піддається логіці, - посміхаючись, відповів він, хитро мружачись.

- Я зробила висновок за виразом твоїх очей. – Впевнено та спокійно промовила Енн. - Бути поруч з людиною, з якою тобі добре, хіба це не здоровий глузд? Піклуватися один про одного, хіба це не логічно? Але я мушу поспішати. - Енн підвелася, і все ще дивлячись у ці м'які ласкаві очі, тихо додала: - Не можу описати в двох словах моє ставлення і мої відчуття до тебе, але мені не все одно, що буде з тобою, мені важливо знати, що ти живий, мені теж добре поруч з тобою, офіцере Ілай Бош, але що з усього цього вийде… я не знаю.