Лаванда Різ - Дочка пірата, Лаванда Різ

***

На всю кімнату, переобладнану спеціально для цього в медичну палату, пролунав крик болю. У сусідній кімнаті синіючи та зеленіючи від того ж болю, корчився Зур.

- От, чорт, який жах! - Застогнав він. – Коли це скінчиться?

- Це лише почалося. Терпи, ти ж їй обіцяв, що пройдеш це разом із нею. Потрібно було взагалі з нею лягти в родовій палаті, - нервово розмахуючи руками, кинув у відповідь Натан.

Двері різко відчинилися, і до кімнати влетів Бун:

 - Що, вже почалося? Я не запізнився?! А чому Зур тут, а не з Енн? - заторохтів він, захекавшись.

- Ти що не бачиш – Зур народжує! - уїдливо сказав Натан. І тут пролунав наступний крик Енн, а синхронно з нею застогнав і Зур.

- А чому вона так кричить? - побілів Бун, - Ви що не ввели знеболювальне?

- А ти начебто не знаєш Енн! - Знову прокоментував Натан, - вона сказала, що якщо зачаття було штучним то пологи обов'язково повинні бути природними! І відмовилася від усього, навіть від того, щоби Зур зняв їй біль. Ось бачиш, із солідарності він теж терпить, пообіцяв їй, що все винесе. Тож у нас тепер дві породіллі! А мене вона взагалі заборонила пускати!

- Це все через те, що мене тут не було! Зараз розберемося!

Бун впевнено попрямував у родову палату, де біля Енн клопотали Міра та дві її помічниці.

- Ти чого тут так волаєш, тебе вже на вулиці чути! - Усміхнувся Бун, беручи Енн за руку.

- Ти де був? – прискорено дихаючи, кривлячись від болю, видавила вона.

- Вибач, метеоритний потік, довелося затриматись. Але ж ти молодець, чекаєш на мене. А тепер давай, народимо нашу дочку! Тримайся за мене, можеш мене бити, кусати, тільки слухай, що каже тобі Міра і все буде добре! - Від погляду його спокійних м'яких очей і впевненості в голосі, Енн полегшало. Вчепившись у його руки, Енн з болем та криками ставала матір'ю, віддаючи світові частинку себе.

Спітнілому батькові подали маленьку червону пхикаючу грудочку.

- Ось, помилуйтеся – це ваша дочка! - Усміхаючись, промовила Міра. - Енн, ти розумниця, все позаду, і з дитиною все гаразд. Тремтячими руками Бун підніс доньку до Енн:

- Дивись, Енн, яке вийшло диво! - Прошепотів він, не розуміючи, чому Енн заливається сльозами. - Ти, здається, переплутала моменти, треба сміятися, - ображено промовив Бун.

- Я просто ... не можу повірити, що в мене ... вийшло, - схлипнула вона, погладжуючи маля по пухнастій голівці.

- Ну, звичайно, вести наосліп підбитий «томагавк» набагато легше, - він усміхнувся, розглядаючи свою притихлу біля матері доньку. – Ось я й став батьком! Ти маєш рацію, діти дійсно повинні народжуватися від коханих людей, тоді ці діти теж будуть коханими. Дякую тобі, Енн! - Бун з ніжністю поцілував їй руку, з таким самим почуттям, зазирнувши їй у вічі.

 Бунн Четмен вийшов з палати і знесилено впав біля Зура.

- Знаєш, я, певно, більше дітей не хочу. А ти? – посміхаючись штовхнув він правителя, який все ще приходив до тями від пережитого болю, добровільно відчувши на собі всю родову діяльність.

- Іди ти знаєш куди, Буне! – прошипів Зур. - Я думав, що просто помру тут! Може, й мене поцілуєш, адже я теж брав участь у народженні нашої дочки?

- Моєї дочки, Зуре! - З холодною посмішкою виправив його Бун, - у тебе є твоя Енн, а в мене моя та її дочка. Так буде більш-менш чесно.

- І давно ти любиш її? - З тихою загрозою запитав Зур, уважно дивлячись у ці впевнені зелені очі. - Напевно ще з того часу, коли вона жила з твоїм другом?

- Принаймні, я завжди намагався поводитися гідно, ти не можеш із цим не погодитися. - Не втрачаючи ані краплі самовладання, відповів Бун. - І я ніколи не зруйную ваш сіпат, Енн любить тебе. Але, Зуре! Хочеш, дам тобі одну пораду як другу? Заради Енн. Ніколи не ставай між мною та моєю дочкою, інакше тоді Енн буде складно зробити свій вибір! Отже нам доведеться пройти з тобою нелегкий шлях до мудрості, ділячи між собою цих двох жінок. Я ніколи не завдаю їм ані болю, ані шкоди. Якщо ти дотримуватимешся того ж – тоді ми зможемо бути щасливими, кожен по-своєму.

Енн гойдала на руках свою маленьку дочку, яку вона назвала на честь матері Ілая, Мелісу, і, дивлячись у вікно на зоряне небо, думала про дива у своєму житті: «я одружена з чоловіком, з яким нас поєднують глибокі почуття, ми любимо один одного, але він належить до іншої раси. У моїх грудях віддано б'ється серце іншого мого коханого чоловіка, людини, яка була світлом у моєму житті. І я народила дитину від свого друга, майже брата, котрий надто добре навчився володіти своїм забороненим почуттям, бо моя доля вже надовго поєднала мене з іншим. І хто мені після цього скаже, що не існує долі? Цей дволикий Янус то бавиться з нами, показуючи нам свою злорадну іронічну маску, то рятує в останню мить, виявляючи свою милість. Але ніхто не може знати точно, якою стороною він повернеться до тебе наступного разу».

Ось і закінчилася ця неймовірна космічна пригода!) Сподіваюсь, вам було цікаво і книга варта уваги) Щиро дякую за ваші відгуки, зірочки та нагороди, бо це неабияк надихає!)

Кінець