Льюїс Керрол - Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол

Вони зупинилися неподалік від того місця, де стояв Гатта, другий гонець, і слідкував за боєм. В одній руці він тримав чашку чаю, в другій - шматок хліба з маслом.



- Він тільки-но вийшов з в’язниці і не встиг допити чай перед тим, як його ув’язнили,- пошепки пояснив Гейха Алісі.- А там дають лише черепашки устриць. Тому він, розумієш, дуже голодний і хоче пити. Як ти себе почуваєш, друже? - продовжував він, ніжно обіймаючи Гатту.

Гатта озирнувся і кивнув головою, продовжуючи жувати хліб з маслом.

- Тобі було добре у в’язниці, друже? - запитав його Гейха.

Гатта знову озирнувся, кілька сльозинок скотилося по його щоках, але він не сказав ні слова.

- Ти що, не вмієш говорити? - нетерпляче крикнув Гейха. Але Гатта продовжував мовчки жувати, запиваючи чаєм.

- Та говори ж! - гримнув Король.- Як іде бій?

Гатта зробив відчайдушне зусилля і проковтнув великий шматок хліба з маслом.

- Бій проходить дуже добре,- відповів він, мало не вдавившись.- Кожен з них був збитий з ніг близько вісімдесяти семи разів.

- Тоді, мабуть, скоро принесуть білий та чорний хліб? - наважилася спитати Аліса.

- Його вже принесли,- пояснив Гатта.- Мені дали цей шматок звідти.

В цей час бійка припинилася. Лев та Одноріг посідали, задихані. Король оголосив:

- Перерва на десять хвилин, щоб відновити сили! - Гейха і Гатта не гаючись почали розносити блюда з білим та чорним хлібом. Аліса взяла шматочок покуштувати, але хліб був дуже черствий.

- Не думаю, що вони будуть ще битися сьогодні,- звернувся Король до Гатти.- Піди і скажи, щоб починали бити в барабани.- Гатта пішов, стрибаючи, мов коник. Деякий час Аліса мовчки дивилася йому вслід. Раптом вона пожвавішала.

- Дивіться! Дивіться! - закричала вона, нетерпляче вказуючи пальчиком.- Он біжить Біла Королева! Вона вилетіла стрілою он з того лісу… Як швидко ці королеви вміють бігати!

- За нею, безперечно, хтось женеться,- зауважив Король, навіть не озираючись.- В цьому лісі повно ворогів.

- Хіба ви не побіжите їй на допомогу? - запитала Аліса, страшенно здивована тим, що він ставиться до цього так спокійно.

- Не варто! Не варто! - відповів Король.- Вона бігає занадто швидко. Це все одно, що намагатися зловити Хап-Хапа. Але я напишу пам’ятну записку відносно неї, якщо хочеш… Вона - таке лагідне, добре створіння,- ніжно повторив він про себе, розгортаючи записну книжку.- «Створіння» пишеться через два «н»?

Цієї миті Одноріг пройшов повз них, засунувши руки в кишені.

- На цей раз я взяв над ним гору,- звернувся він до Короля, ледве зиркаючи на нього.

- Насилу! - відповів роздратовано Король.- Ти не мав права колоти його рогом, розумієш.

- Це не заподіяло йому шкоди,- недбало зауважив Одноріг і пішов собі. Раптом його погляд упав на Алісу. Він рвучко повернувся і деякий час стояв, розглядаючи її з виразом глибочезної огиди на обличчі.

- Що… це… таке? - нарешті запитав він.

- Це дівчинка! - нетерпляче пояснив Гейха і виступив вперед, щоб відрекомендувати її. При цьому він простяг руку в її бік на англосаксонський манір.- Ми знайшли її лише сьогодні. Оце така її натуральна величина.

- Я завжди думав, що такі дивогляди існують лише в казках! - сказав Одноріг.- Вона жива?

- Вона вміє розмовляти,- урочисто відповів Гейха.

Одноріг замріяно подивився на Алісу і звелів:

- Говори, дівчинко!

Аліса почала, мимоволі посміхнувшись:

- Ви знаєте, я також завжди думала, що Одноріг лише потвора з казок. Мені ніколи не доводилося бачити їх живих.

- Ну, раз ми побачили одне одного,- сказав Одноріг,- я згоден повірити у твоє існування, якщо ти повіриш у моє. Домовилися?

- Добре, якщо вам так хочеться,- погодилася Аліса.

- Ану, давай кекс з ізюмом,- продовжував Одноріг, звертаючись до короля.- Чорний хліб не для мене!

- Певна річ… певна річ! - забурмотів Король і поманив пальцем Гейху.- Розв’язуй торбу! - шепнув він.- Швидше! Та не ту, це з горохом!

Гейха дістав з торби великий кекс і дав його потримати Алісі, потім дістав блюдо і ніж. Аліса не могла зрозуміти, як все вміщалося там. Це схоже, думала вона, на фокус.

Тим часом до них підійшов Лев. У нього був стомлений і сонний вигляд, очі напівзаплющені.

- Що це таке? - запитав він, ліниво блимаючи на Алісу. У нього був низький, густий бас, що нагадував гудіння великого дзвона.

- Ага! Ну, що це таке? - зрадів Одноріг.- Нізащо не вгадаєш! Я і то не вгадав!

Лев стомлено подивився на Алісу.

- Ти тварина… рослина… чи мінерал? - запитав він, позіхаючи на кожному слові.

- Це казкова потвора! - вигукнув Одноріг раніше, ніж Аліса встигла відповісти.

- Ну, тоді, Потворо, роздай кекс,- сказав Лев і ліг, поклавши голову на лапи.- А ви сідайте (до Короля та Однорога). Кекс будемо ділити справедливо, знаєте!



Король був сам не свій від думки, що йому доведеться сісти між двох величезних створінь, але іншого місця не було.

- От зараз би нам влаштувати бій за корону! - зауважив Одноріг, нишком поглядаючи на корону. Король так тремтів, що вона ледве трималася у нього на голові.

- Я б легко переміг,- заявив Лев.

- Не сказав би,- заперечив Одноріг.

- Мовчав би ти! Я за тобою гнався через усе місто, ти, курча! - сердито відповів Лев, наполовину підводячись.

Тут втрутився Король, щоб запобігти сварці. Він так хвилювався, що у нього тремтів голос.

- Через все місто! - вигукнув він.- Ого, далеченько! Ви бігли через старий міст чи через базар? З старого мосту видно краще.

- Хіба я знаю? - проричав Лев, лягаючи знов.- У такій куряві нічого не видно. Довго ще ця Потвора буде різати кекс?

Аліса вмостилася на березі струмочка, поставила на коліна величезне блюдо і старанно розрізала кекс ножем.

- Це страшенно неприємно! - промовила вона у