Льюїс Керрол - Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол

спотикалися, і де падав один, на нього валилися інші. Незабаром вся земля була вкрита купами людей.

Потім пішла кіннота. Оскільки коні були на чотирьох ногах, то їм було легше, ніж піхоті. Але навіть вони весь час спотикалися. І, як правило, варто було коневі спіткнутися, як вершник летів додолу. Безладдя зростало щохвилини, і Аліса дуже зраділа, коли вибралася з лісу на галявину. Там вона побачила Білого Короля, що сидів на землі і заклопотано щось писав у своїй записній книжці.

- Я послав усіх! - радісно закричав Король, коли побачив Алісу.- Ти зустріла солдатів, люба, коли йшла лісом?

- Так,- відповіла Аліса.- Їх, мабуть, кілька тисяч.

- Точна кількість - чотири тисячі двісті сім,- промовив Король, зазираючи в записну книжку.- Я не зміг послати всіх коней, розумієш, бо двоє коней необхідні для гри. Також не послав двох гінців, вони пішли до міста. Подивись на дорогу і скажи мені, чи бачиш ти там кого-небудь.

- Нікого,- повідомила Аліса.

- От би мені такі очі! - заздрісно зауважив Король.- Ти здатна розгледіти нікого. І на такій відстані! Я ледве спроможний при такому світлі розгледіти когось.

Аліса нічого цього не чула, бо все ще пильно вдивлялася на дорогу, затуливши долонею очі від сонця.

- Тепер я когось бачу,- вигукнула вона нарешті.- Але він рухається дуже повільно. І які дивні пози він прибирає! (Гонець, розчепіривши пальці, наче віяла, весь час підстрибував на ходу і скручувався, мов вугор.)

- Нічого подібного! - заперечив Король.- Це англосаксонський гонець і він прибирає англосаксонські пози. Він робить це лише тоді, коли чимсь задоволений. Його звуть Гейха (це ім’я він вимовив як «Гейо»).

- У мене є милий на літеру Г. Мені подобається в ньому на Г те,- мимоволі почала Аліса,- що він гарний. Мені не подобається на Г те, що він гордий. Я годую його гусятиною та горохом. Його звуть Гейха, і він живе…

- Він живе на горбі,- просто додав Король, який навіть гадки не мав, що цим приєднується до гри. Тим часом Аліса ніяк не могла пригадати назву міста на літеру Г.- Другого гінця звуть Гатта. Мені необхідно мати двох гінців, ти знаєш, щоб вони могли приходити і вирушати в путь. Один приходить, другий вирушає.

- Як ви сказали, прошу? - промовила Аліса.

- Це не викликає поваги, коли просять,- зауважив Король.

- Я лише хотіла сказати, що не розумію,- пояснила Аліса.- Чому один має приходити, а другий вирушати в путь?

- Я ж тобі пояснюю,- роздратовано повторив Король,- що мені треба двох гінців: приносити і відносити вісті. Один приносить, другий відносить.

В цю мить прибув Гонець. Він дуже засапався і не міг вимовити ні слова, лише розмахував руками і робив Королю якісь страшні гримаси.



- Цій панночці подобається, що твоє ім’я починається з Г,- сказав Король, знайомлячи їх. Він сподівався відвернути цим від себе увагу Гінця, але дарма. Гонець прибирав щодалі дивовижніші англосаксонські пози і несамовито поводив на всі боки своїми великими очима.

- Ти мене лякаєш! - скрикнув Король.- Мені млосно… Дай мені гусятини!

Алісі було дуже смішно, коли Гонець розкрив торбу, що висіла у нього через плече, і подав Королю хліб з гусятиною. Той жадібно проковтнув його.

- Ще! - наказав Король.

- Залишився лише горох,- сказав Гонець, зазирнувши в торбу.

- Давай горох! - промимрив Король кволим голосом.

Аліса зраділа, побачивши, що після гороху Король помітно ожив.

- Горох дуже допомагає при непритомності,- зазначив Король, плямкаючи.

- Я гадала, що краще бризкати холодною водою,- зауважила Аліса,- або нюхати сіль.

- Я не сказав, що тільки горох допомагає,- відповів Король.- Я сказав, що горох дуже допомагає.

Проти цього Аліса не наважилася заперечувати.

- Кого ти обігнав на дорозі? - продовжував Король, простягаючи руку до Гінця, щоб узяти ще гороху.

- Нікого,- відповів Гонець.

- Цілком вірно,- підтвердив Король.- Ця панночка теж бачила його. Отже, ніхто, видко, ходить повільніше від тебе.

- Я стараюся з усіх сил,- похмуро відповів Гонець,- і певен, що ніхто не ходить так швидко, як я.

- Він не може ходити так швидко,- зауважив Король,- інакше він прибув би сюди раніше від тебе. Ну, ти вже відсапався, тепер розкажи, що трапилося в місті.

- Я скажу пошепки,- промовив Гонець і приставив до рота руки трубою, нагинаючись до вуха Короля. Аліса жалкувала з цього приводу, бо їй теж хотілося почути новини. Та замість того, щоб говорити пошепки, Гонець закричав на весь голос:

- Вони знову завелися!

- Це так у тебе пошепки? - вигукнув бідолашний Король, що аж підскочив і затрусився.- Якщо ти дозволиш собі таке ще раз, ти в мене заробиш! У мене в голові гуде, наче після землетрусу!

- Занадто легкий землетрус! - подумала Аліса.- Хто завівся? - наважилася вона запитати.

- Хто ж іще, Лев та Одноріг, звичайно,- пояснив Король.

- Вони розпочали бійку за корону?

- Певна річ,- відповів Король.- І найкумедніше те, що корона весь час залишається у мене! Біжімо подивимося.

Усі побігли підтюпцем. Аліса на бігу повторювала про себе слова старої пісні:

 

Боролись за корону Лев і Одноріг,

Лев Однорога у місті переміг.

Несли їм люди всячину - хто хліб, а хто пиріг,

А той, хто був сміліший, гнав їх за поріг.

 

- Той… хто… перемагає… одержує корону? - ледве вимовила Аліса, бо від бігу їй перехоплювало подих.

- Ось тобі й на! Ні! - сказав Король.- Таке вигадаєш!

- Ох! Будьте милосердні! - благала задихана Аліса, пробігши ще деяку відстань.- Зупинімося хоч на хвилинку… щоб трохи відсапнутися.

- Я достатньо милосердний,- відповів Король.- Але не моя це влада. Бачиш, хвилина пролітає страшенно швидко. Це все одно, що намагатися зупинити Хап-Хапа.

Аліса так захекалася, що вже не могла говорити. Вони мовчки бігли, доки не побачили великого натовпу, в центрі якого билися Лев та Одноріг. Вони здійняли таку куряву, що спершу Аліса не могла розпізнати, де Лев, а де