Мирослава Горностаєва - Син сонця

Богам відомо, як я люблю Ашваттгамана. Ось побачите, княгине, слава про подвиги Арджуни Пхальгуни сягне небес і зостанеться навіки в пам'яти аріїв!

— Що, що там коїться? — питав нетерпляче сліпий Дгрітараштра, — Адгіратго, чи ти заснув?

Сута не почув свого володаря, бо роздивлявся по арені, когось вишукуючи. Відура почав оповідати братові перебіг подій. Арджуна тим часом завершив стрільби, і його колісниця спинилась навпроти місць, де сиділи вельможі.

— Хто може зробити краще? — запитав Дрона. Сини Дгрітараштри, які геть усі вже програли Арджуні, зашепотілись. Один Дурьйодгана зберігав спокій. Княжичу вже перев'язали поранене чоло, і очі його лиховісно блищали з-під білого полотна.

— Чи може хто зробити краще? — повторив Дроначар'я ритуальний заклик.

— Я зможу! — почувся чийсь голос.

Сини Дгрітараштри розступились, пропускаючи воїна, вбраного, наче до бою.

— Хто це? — спитала Кунті у Відури.

Дівер знизав плечима, сам пильно придивляючись невідомому.

— Ваші досягнення, о Партго, — мовив тим часом воїн, — я повторю на очах у всього зібрання! А може, побачите і більше, так що не дивуйтеся.

Під'їхала колісниця, якою правив молодий сута. Воїн легко стрибнув до повозу і крикнув:

— Рушай, Санджає!

Арджуна випростався на своїй колісниці. Лице його спалахнуло гнівним рум'янцем. Він пізнав того, хто насмілився кинути йому виклик.

Глядачі затихли. Чути було лише грім повозу, що мчав по колу, наближуючись до мішеней.

— На такій швидкості він і однієї стріли не встигне випустити, — сказав Відура до Дрони. Брагман похитав головою, пильно стежачи за колісницею.

Один… Два… Три… Чотири… П'ять…

П'ять разів продзвеніла тятива «Віджаї». П'ять стріл лягло в мішень.

Нагорі, на галереях, знявся гамір. Хтось гукнув на весь голос:

— Слава Васушені!

— Радгея! Радгея!

Колісниця повернула на друге коло. Наступна мішень, з якої тільки-но вийняли стрілу Арджуни, тремтіла, хилитаючись од вітру.

— Туди не влучить і сам Індра[28]! — гукнули нагорі.

— Побачимо! — азартний молодий голос, — сути, ставлю всі свої гроші, що Радгея влучить!

— Радгея? — розгублено мовила Кунті, - що ще за Радгея?

Відура звів брови. Він пригадав, як Дрона колись вигнав із храму сина сути, приятеля Дурьйодгани. Через якісь плітки, здається. Брагман теж пізнав колишнього учня, але на спокійному лиці служителя Індри не здригнувся жоден м'яз. Зате Ашваттгаман задоволено усміхався — Радгея бо виправдав його сподівання.

На галереях знявся крик, ще більший, ніж першого разу. Колісниця пронеслась повз мішень. В коров'ячому розі тремтіла не одна стріла, а дві, вбиті одна в одну.

— Він заходить на третє коло! — прокричали зверху.

— Матінко Радго, ваш син перемагає!

— Слава Васушені! Слава!

З гамору вирвався жіночий голос:

— Моє ти сонечко!

Кунті здригнулась, наче од холодного вітру. Невідомий Васушена перевершив її сина, а нині збирається показати щось таке, чого не зможе і Арджуна. Вона не сумнівалась, що цього вмілого лучника віднайшов десь Дурьйодгана на ганьбу, а то і погибель її синові. Переможець змагань мав право викликати на двобій будь-якого кшатрія… Княгиня вчепилась в руку Відури. Той мовив заспокійливо:

— Все буде гаразд.

Рев натовпу оглушив їх. Галереї наче сказилися. Стріла Васушени зрізала ріг-мішень, розтявши тонку линву, майже невидиму для ока.

— Це не лучник, це сам Індра на колісниці!

— Оце так воїн!

— Люди, хто це?!

— Васушена, син Радги! Онде його мати!

— Знайда з вулиці колісничних?!

— Полум'я, не хлопець!

— Сла — а -ва!

З усіх цих вигуків Кунті зрозуміла лише, що Арджуну переміг навіть не кшатрій. З очей її бризнули сльози. Дурьйодгана знав смак у витонченій помсті.

Колісниця Васушени зупинилась навпроти місць для знаті. Задиханий, але щасливий Санджая заспокоював розшаленілих коней. Сам Васушена випростався на колісниці і вклонився сліпому Дгрітараштрі, хоч знав, що той його не бачить. Ґандгарі швидко шепотіла щось чоловікові, і той милостиво кивнув переможцю.

Дурьйодгана, забувши про князівську гідність, підбіг до колісниці і ухопив друга в обійми.

— Дякую тобі, о воїне, — мовив схвильовано, — чим я можу тобі віддячити? Словом, дружбою, винагородою?

— Найдорожчою для мене є ваша дружба, княжичу, — відповів юнак, — хоч я прийняв би в своє серце всіх, хто добре до мене ставиться. Але, за правом переможця, я бажаю поєдинку з найкращим! Опісля мене, звісно! З Арджуною Пхальгуною! Зробіть це для мене, нащадку Бгарати!

— Віднині, - вигукнув Дурьйодгана, — ти будеш мені не просто другом! Ти ділитимеш зі мною радість, для друзів моїх будеш обороною, а ворогів потопчеш ногами! А щодо двобою — то Арджуна онде! Чи може великий лучник тебе злякався? Арджуна, що аж побілів на виду од стримуваного гніву, вигукнув на весь голос:

— Коли я вб'ю тебе, Радгеє, ти потрапиш у інший світ, призначений для тих, хто являється непроханим та встромляє носа у чужі справи!

Радгея повернувся до Пандава лицем і знущально склав руки у вітанні:

— Арена ця для всіх, а не тільки для вас, о Пхальгуно, — мовив він підкреслено ввічливо, — тут бо є кшатрії і вправніші за вашу милість! І сильніші теж є, а де сила — там і право. Образи — втіха для слабких, поговоріть краще стрілами, нащадку Бгарати! Я прийшов правити давній борг, і дивіться, аби вам не загинути на очах у вчителя!

Карі очі Арджуни наче сипнули іскри, і він вигукнув:

— Я приймаю бій!

Сута Арджуни почав бойовий розворот. Радгея засміявся і гукнув:

— Повертай, Санджає!

Син Ґавальґани звів на нього настрашені очі, але теж почав розвертати колісницю. Вони були нині близько, зовсім близько від бар'єру. Куші підвелася