Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

2

Барон Урсус де Жанполан їхав в автомобілі до місця засідання.

3

Вони приїхали одночасно, за чверть десята — троє персонажів, яких консьєрж привітав з повагою. У всіх трьох в руках були портфелі зі свинячої шкіри з легкою патиною, усі троє були одягнені в двобортні костюми з фантазійними жилетами, щоправда, однотонними й підібраними під колір костюма, і мали капелю-хи-болеро. Розмовляли між собою вони дуже серйозно мовою, просякнутою твердими й рішучими модуляціями, високо піднімаючи підборіддя й жестикулюючи вільною від тримання портфеля правою рукою. Можна зазначити, не розкриваючи майбутніх подій, що два з цих портфелів відкривалися за допомогою блискавки на трьох боках, четверта ж слугувала місцем з’єднання. Третій портфель, з ручкою, був соромом свого власника, що кожні три хвилини повідомляв, що по обіді придбає точнісінько такий портфель, як у його співрозмовників. Завдяки цьому два щасливі власники портфелів на блискавці все ще обмінювалися з ним рішучими інтонаціями.

4

Мали прибути ще двоє членів Ради, якщо не рахувати барона Ур-суса де Жанполана, що їхав в авто до місця засідання. Один з наразі відсутніх, Агат Маріон, зайшов до будівлі о десятій годині двадцять сім хвилин. Він зупинився в дверях, обернувся на світло й пильно поглянув на ніс свого правого черевика, який щойно пошкрябав якийсь надокучливий чолов’яга. На блискучій шкірі був рубець, а задраний трикутний шматочок шкіри відкидав тінь іншої форми, адже йому доводилося рахуватися з контуром предмета. Страшне видовище.

Агат Маріон здригнувся, але жестом плечей розігнав гусячу шкіру, що заколихалася в нього між лопатками. Він знову повернувся й рушив, на ходу привітавшись з вахтером. За хвилину до встановленого часу його нога переступила майже ефемерний поріг Ради.

5

Барон Урсус де Жанполан ішов за ним на відстані трьох метрів.

6

Останній радник запізнювався, і засідання почалося без нього. Тож загалом було п’ять осіб, плюс консьєрж, плюс особа, що запізнювалася, але все одно рахувалася, — отже, загалом семеро. А якщо в круглих числах? На жаль, це неможливо, бо для значень менше за десять є лише одна кругла цифра — нуль. А це не те саме, що сім.

— Панове, прошу вважати засідання відкритим. Надаю слово доповідачеві, що розповість набагато краще за мене про проґрес у наших справах з часів останнього засідання.

— Панове, нагадую, що наша Спільнота, заснована під впливом технічного директора Амадіса Дюдю, має за мету будівництво й експлуатацію залізниці в Екзопотамії.

— Я не поділяю цієї думки.

— Та ні, спробуйте пригадати.

— А, так, це правда. Я переплутав...

— Панове, після нашого останнього засідання ми отримали від директора Дюдю низку важливих досліджень, які технічний відділ досконало вивчив. Стало зрозуміло, що потрібно терміново надіслати Амадісові Дюдю наглядовий персонал та технічних виконавців.

— Під час минулого засідання секретареві було доручено підібрати кадри. Зараз він нам доповість про результати своєї діяльності.

— Панове, я забезпечив для нашого підприємства участь одного з найкращих сучасних спеціалістів у галузі залізничного будівництва.

— Я не поділяю цієї думки!

— Зачекайте, ви ж чудово знаєте, що тут не про те йдеться!

— А, ну гаразд!

— Я призначив Корнеліуса Онта.

— Це все?

— На жаль, Корнеліус Онт став жертвою автомобільної аварії. Проте завдяки моїм невпинним пошукам мені вдалося в короткі строки знайти на заміну панові Онту, який, безумовно, є непересічним спеціалістом, іншого блискучого інженера. Крім того, вбивши одним пострілом двох зайців, я підписав контракт зі ще одним талановитим інженером і милою секретаркою. Погляньте на четверту картку пана Агата Маріона. Обличчя у верхньому лівому куті (хоча й деформоване від надмірного вжитку) дуже нагадує вищезгадану секретарку.

— Панове, передайте листівку.

— Я не поділяю цієї думки!

— Ви гаєте наш час вашими постійними перебиваннями.

— Перепрошую, я думав про іншу річ.

— А як щодо технічних виконавців?

— Справа зрушилася з місця.

— Панове, того ж дня я найняв також медика та інтерна, чия присутність буде неоціненною, коли нещасні випадки на виробництві досягнуть повного розмаху.

— Я не поділяю цієї думки.

— А технічні виконавці?

— Внаслідок угоди, яку на місці підписав директор Дюдю, харчування й поселення керівного технічного персоналу забезпечить ресторан Барріцоне.

— Панове, робота, яку виконала секретарка, вже окуповується й приносить плоди. Також хочу вам повідомити, що один з моїх небожів — Робер Ґюнан дю Песло — видається мені ідеальною кандидатурою на посаду комерційного директора. Пропоную дати йому можливість самому визначитися з сумою зарплати та підшукати секретарку.

— Чудово.

— Щодо технічного персоналу можна було б обмежитися звичайною зарплатою та премією на переїзд.

— Я не поділяю цієї думки.

— Цього разу він має рацію.

— Що таке технік? Для такої роботи не потрібно жодних спеціальних якостей. Потрібно лише механічно виконувати те, чого вас навчили.

— Не треба премії на переїзд.

— Ну хоч маленьку.

— Треба обдумати це питання.

— Панове, засідання завершено.

— Поверніть мені листівку.

— Але ж ми не обговорили питання технічних виконавців.

— Треба буде про це поговорити на наступному засіданні.

— Я не поділяю цієї думки.

Всі разом підвелися і нестрункими рядами вийшли з зали. Консьєрж привітав їх, коли вони проходили повз, і повільно поволік свою некеровану кінцівку в зал покійного засідання, звідки смерділо огидними випарами.

ІІІ

Природа встановила так, що маленькі діти й дитинчата тварин смокчуть усе, що їм потрапляє до рота, тож потрібно їх навчити смоктати в потрібному місці.

Лорд Реґлан, «Табу на інцест», видавництво «Пайо», 1935, с. 29

Анні здавалося, що його валіза доволі важка, він сам себе запитував, чи не було помилковим рішення нагромадити певну кількість речей другої потреби. Він не став відповідати з чистої зловтіхи і через це послизнувся на останній навощеній сходинці. Його нога подалася вперед, а права рука супровідним жестом відправила валізу в пророблене у склепінні віконце. Блискавично підвівшись, він одним стрибком перескочив поріг і саме встиг зловити валізу, коли та падала з іншого боку. Під вагою свого вантажу й здійсненого зусилля він похитнувся, його шия набрякла, а від коміра сорочки (яку він придбав п’ять років тому на благодійному ярмарку) відлетів яскравий металевий ґудзик. Краватка миттєво ослабла на кілька сантиметрів, тож треба було перев’язати вузол. Анна підібрав валізу й неймовірним зусиллям відправив її назад через розбите вікно. Він швидко позадкував до підніжжя сходів і спиною