Борис Віан - Осінь в Пекіні, Борис Віан

вперед видерся на останніх десять сходинок, щоб зловити валізу. Він полегшено зітхнув, відчувши, що його краватка знову щільно облягає шию, а ґудзик комірця знову лоскоче адамове яблуко.

Цього разу Анна безперешкодно вийшов з будинку, повернув і пішов туди, куди його вів тротуар.

Рошель теж збиралася залишити свою квартиру, поспішаючи, щоб встигнути на вокзал до того, як водій потяга натисне на гачок сиґналь-ного пістолета. З міркувань економії Державна залізниця використовувала старий вологий порох, тож аби постріл відбувся більш-менш у бажаний час, потрібно було натискати на гашетку завчасно — за півгодини. Проте часом постріл відбувався майже відразу. Рошель витратила багато часу, одягаючись для подорожі. Результат був приголомшливий.

В отворі легкого пальта з кучерявої вовни було видно ніжно-зелену сукню простого крою. Ноги було щільно затягнуто в тонкі нейлонові панчохи, а витончені ступні огортали черевички з гірчичної шкіри. Валіза рухалася за нею на кілька кроків далі в руках її молодшого брата. Він сам зголосився допомогти сестрі, і Рошель із вдячності довірила йому цю відповідальну роботу.

Поблизу зяяв вхід у метро, затягуючи у свою чорну пащу необережних перехожих. Час від часу виникав рух у зворотному напрямку, і метро болісно випльовувало жменьки блідих зіщулених пасажирів, чий одяг зберігав нудотний запах смердючих нутрощів монстра.

Рошель покрутила головою, шукаючи поглядом таксі, бо сама думка про метро наводила на неї жах. Щойно на її очах воно з шумом засмоктало п’ятьох, троє з яких були селянами, що було видно по кошиках з гусками в їхніх руках. Рошель заплющила повіки, аби опанувати себе. У полі зору не було жодного таксі. Потік автівок і бу-сів котився вулицею вниз, викликаючи неподоланне запаморочення. Здавшись, Рошель саме збиралася дати й себе схопити підступним сходам, коли братик наздогнав її і схопив за поділ сукні. Через це світу було явлено неймовірні стегна Рошель, і кілька чоловіків навколо знепритомніло. Рошель зробила крок назад на фатальну сходинку й поцілувала малого з вдячністю. На щастя для неї, тіло одного з непритомних впало прямісінько перед колесами вільного таксі. Його шини зблідли, і авто зупинилося.

Рошель підбігла до таксиста, дала йому адресу й підхопила валізу, яку їй кинув брат. Він проводжав її поглядом, надсилаючи їй повітряні поцілунки через заднє скло, за яким висів страхітливий плюшевий пес.

Квиток, який напередодні купив Анжель, містив характерні цифри. Крім того, знаки, які їй почергово надали п’ять працівників, узгоджувалися з напрямком на вказівниках. Тож Рошель легко знайшла своє купе. Анна прибув хвилиною раніше й саме влаштовував валізу в сітку для баґажу: з його обличчя струменів піт. Його піджак лежав на сидінні, тож Рошель мала нагоду помилуватися Анниними біцепсами крізь смугастий поплін його вовняної сорочки. Він привітався, поцілувавши їй руку, і його очі задоволено засяяли.

— Як чудово! Ви прийшли вчасно!

— Я завжди приходжу вчасно, — сказала Рошель.

— Проте ви не звикли працювати.

— О, — відказала Рошель, — сподіваюся, я звикну нешвидко.

Він став допомагати їй з валізою, адже вона все ще тримала її в руках.

— Перепрошую. Я задивився на вас...

Рошель усміхнулася: таке виправдання їй сподобалося.

— Анно...

— Що?

— Це довга мандрівка?

— Дуже довга. Потрібно буде пересісти на корабель, потім знову на потяг і далі автівкою через пустелю.

— Це чудово, — сказала Рошель.

— Це надчудово.

Вони вмостилися поруч на сидінні.

— Анжель теж уже тут. — сказав Анна.

— А!

— Він пішов купити щось почитати й поїсти.

— Як він може думати про їжу, коли ми тут удвох. — промуркотіла Рошель.

— На нього це діє дещо інакше.

— Він мені подобається, — сказала Рошель, — але він зовсім непоетичний.

— Він трішки у вас закоханий.

— У такому разі він не має думати про їжу.

— Як на мене, то він думає про це не заради себе, — відповів Анна. — А може, і так, але я так не вважаю.

— Я взагалі не можу думати ні про що інше, крім цієї подорожі... з вами.

— Рошель. — сказав Анна.

Він говорив геть тихо.

— Анно.

— Мені б хотілося вас поцілувати.

Рошель нічого не відповіла, але трохи відсторонилася.

— Ви все псуєте, — сказала вона. — Ви такий самий, як усі чоловіки.

— Вам би більше сподобалося, якби я сказав, що ви не справляєте на мене жодного враження?

— Ви непоетичний.

Її тон був розчарованим.

— Неможливо бути поетичним поруч з такою красунею, як ви, — сказав Анна.

— Отже, ви б мали бажання цілуватися з кожною дурепою. Саме так я і думала.

— Не будьте такою, Рошель.

— Якою такою?

— Такою. злюкою.

Вона підсунулася до нього, але не переставала хнюпитися.

— Я не злюка.

— Ви диво.

Рошель страшенно хотілося, щоб Анна її поцілував, але спершу треба було його видресирувати. Не можна дозволяти все, чого їм хочеться. Анна її не чіпав, не хотів підганяти події. Не все відразу. Крім того, вона така чутлива. Дуже ніжна. І така юна. Зворушлива. Не слід цілувати її в губи. Це вульґарно. Приголубити, торкнутися скронь, можливо, очей. Десь біля вуха. А спершу обійняти за талію.

— Я не диво.

Рошель зробила вигляд, що хоче відкинути Аннину руку, яку той саме поклав їй на талію. Її опір був ледь помітний. Якби вона справді цього хотіла, то легко б його відштовхнула.

— Я вам докучаю?..

Вона не хотіла його відштовхувати.

— Ви мені не докучаєте. Ви такий самий, як усі.

— Це неправда.

— І так зрозуміло, що ви збираєтеся робити.

— Зовсім ні, — відказав Анна. — Я не збираюся вас цілувати, якщо ви цього не хочете. Рошель не стала відповідати й опустила очі. Ан-нині вуста були зовсім поруч з її волоссям. Він шепотів їй у вухо. Вона відчувала його віддих, легкий і стриманий. І знову відсунулася.

Анні це не подобалося. Останнього разу, в авто, усе йшло як по маслу... і вона давала себе цілувати. А тут раптом ламається. Не можна ж чавити когось, щоразу як захочеш поцілувати дівчину. Щоб привести її у стан рецептивності, він навмисно наблизився, закинув їй голову й притулив свої губи до рожевої щічки Рошель. Легесенько. Вона трохи попручалася. Зовсім недовго.

— Ні. — промуркотіла вона.

— Я не хотів вам докучати, — ледь чутно видихнув Анна.

Вона трохи повернула голову, підставляючи йому свої губи.