Гевін Френсіс - Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят

легень. У підручниках рекомендують слухати впродовж хвилини, але я часто слухав ще довше, боячись пропустити передсмертне зітхання або останній слабкий удар серця. Хоча зазвичай, щоб переконатись, що це справді покійник, мені достатньо побачити каламутну зневоднену поверхню очей. Інша промовиста ознака – порожні зіниці, погляд у безодню.

Одного вечора привезли тіло чоловіка, який стрибнув з единбурзького мосту на дорогу. Коли я отримав з реєстратури його медичну картку, то дізнався, що він цього тижня був на прийомі у психіатра, начебто «у хорошому настрої». Очевидці розповідали, що він без вагань зробив крок із мосту назустріч смерті – так наче впустив щось цінне й хотів його дістати.

Його тіло було понівеченим. Шия була зламана й деформована; як і язик, вона опухла, але рани майже не кровоточили – серце перестало битись практично відразу після удару. Я посвітив ліхтарем у його очі й побачив, як світло наштовхнулось на порожній погляд – зіниці не звузились і світло не відбивалося на поверхні. Я перейшов до сонної артерії та несподівано для себе відчув кінчиками пальців тріск і похлопування. Пересвідчившись у відсутності пульсу, я приклав до грудної клітки стетоскоп і знову почув тріск, який у навушниках звучав гучніше. Я зрозумів, що в нього стався розрив легень – вони не витримали тиску, який виник під час удару. Похлопування й тріск спричиняло повітря, яке зазвичай не виходить за межі легень, але в цьому випадку потрапило в інші тканини тіла.

Так, як горизонт відділяє море від неба, так і рідини й повітря мають перебувати в окремих відділах тіла. Навіть якби його погляд і відсутність пульсу і дихання не переконали мене, що він помер, цього було б достатньо. Марно дослухаючись до дихання, я намагався уявити, що відчуває людина, яка стрибає з мосту; наскільки сильним було б відчуття легкості й свободи, якби сила земного тяжіння й відчай не тягнули її до землі.

Легені – найменш щільний орган людського тіла, тому що вони майже повністю утворені з повітря. Їхня назва походить від індоєвропейського слова, яке означає «легкий».[49]

Традиційна китайська, аюрведична й грецька медицина дотримувались думки, що повітря переносить невидимі духи або енергії (їх називали відповідно «кі», «прана» і «пневма»). Із цієї точки зору наші тіла сповнені духом, а легені виконують функцію точки дотикання між фізичним і духовним світом. Як відображено в Євангелії від Іоанна, для стародавніх греків першочерговим принципом був logos (слово) – існування стало можливим завдяки звукам, створеним диханням. У письмових текстах, навіть тих, які не призначені для читання вголос, часто є знаки пунктуації в тих місцях, де мовцеві необхідно зробити паузу.

Легені легкі, як ефір, тому що їхня тканина дуже м’яка й делікатна. Їхні мембрани влаштовані таким чином, щоб збільшити доступ до дихання, так само як листя на деревах збільшує доступ до повітря. Листя вбирає діоксид карбону й видихає кисень; легені ж вбирають кисень і видихають діоксид карбону. Якщо розтягнути всі мембрани легень дорослої людини, вони займуть понад тисячу квадратних футів,[50] що приблизно дорівнює сумарній площі листя дуба віком п’ятнадцять-двадцять років. За допомогою стетоскопа можна почути, як повітря проходить крізь мембрани, – це схоже на шелест листя під час легкого бризу. Коли лікарі слухають дихання, вони хочуть почути саме цю відкритість, яка поєднує подих із небом, – легкість і вільний рух повітря.

Лікарі використовують стетоскоп для того, щоб перевірити легені на наявність ущільнень: якщо внаслідок пухлини або інфекції в тканині виникли затвердіння, замість звичного глухого зітхання можна почути свист і шум, притаманні хворобі. За допомогою стетоскопа ми вислуховуємо «збільшений голосовий резонанс»: виразне передання легенями слів, вимовлених пацієнтом. Також ми вислуховуємо «бронхіальне дихання» – свист повітря у великих дихальних шляхах. Ці звуки не чутно крізь здорову тканину, але їх можна виявити у важких, ущільнених легенях зі зміненою акустикою. Третій звук, який називається крепітацією (хрусткі хрипи), здебільшого спричинено інфекцією, а не пухлиною. Він виникає тоді, коли через наявність слизу й гною в тонких мембранах вони склеюються між собою. У таких випадках з кожним подихом відчиняються й зачиняються тисячі крихітних повітряних камер, створюючи такий звук, наче легені обмотали бульбашковою плівкою.

Коли я думаю про легені, у мене виникають такі асоціації, як легкість, ефірність і життєва енергія. Унаслідок хвороби легені втрачають цю легкість і стають баластом, який тягне нас у могилу.

Спершу Білл Дюарт скаржився на кашель; сухий, непродуктивний кашель, який вдень переривав його мовлення, а вночі провокував його дружину на те, щоб штовхнути його ліктем у бік. На голові в нього була кепка, а в руці він тримав ціпок, хоча на свої сімдесят шість років був міцним і продовжував працювати сантехніком. Обличчя в нього здавалося молодшим і мало здивований вигляд, так наче він не очікував, що старість підкрадеться до нього настільки непомітно.

– Заради чого мені покидати роботу? – запитав він, коли я згадав у розмові про пенсію. – Щоб сидіти вдома цілими днями і плутатись у дружини під ногами?

– Скільки сигарет ви викурюєте за день? – поцікавився я, помітивши темні плями на пальцях правої руки.

– По сорок на день протягом останніх шістдесяти п’яти років, – відповів він, – і не збираюсь це змінювати!

Білл засміявся, унаслідок чого складки на його щоках поглибшали.

– Сигарети! – сказав він, пригрозивши мені пожовтілим пальцем. – Ви, лікарі, тільки про них і говорите!

Я попросив його подути у витратомір, щоб перевірити, із якою швидкістю повітря виходить із грудної клітки. Ця швидкість була трохи занизькою для його віку, але це можна було пояснити курінням. Я допоміг йому розстібнути сорочку й приклав ліву руку ззаду до грудної клітки. Після цього я почав стукати середнім пальцем правої руки по його пальцях з того боку. У здорових легенях таке постукування спричиняє звук, схожий на приглушені удари по барабану, – він м’який, трохи резонує, з ледь відчутною віддачею в лівій руці. Коли тканина легень тверда або наповнена рідиною, звук більше схожий на удар по обручу барабана, – глухий і важкий, без віддачі.

Я прослухав усю його грудну клітку: спереду й ззаду, угорі, посередині й знизу. Всюди звук був порожнім. Я пройшовся стетоскопом по тому ж маршруту, і всюди чув м’який звук, схожий на шелест листя, – я не відчував під руками ущільнень у легенях. Нарешті я попросив його сказати «дев’яносто дев’ять», поки я прослуховував ті самі ділянки (ці звуки добре резонують у грудній клітці). Зліва й справа,