Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Розділ 5. Інформація є

 

Прокинувшись, я побачив дерев'яну стелю. Мене трохи нудило, і від яскравого світла, що ллється з вікна, заболіла голова. Підвівшись, я зрозумів, що перебуваю в якійсь кімнаті на ліжку та явно не один. І якщо ліворуч була мила дівчина, що уткнулася в мою руку, то праворуч хтось із головою закутався в ковдру. Оглянувши кімнату, зрозумів, мої речі лежали акуратно складені на тумбочці біля входу. Коли я помітив їх, у мене відлягло від серця. Не хотілося б втратити спорядження. А взагалі, що сталося?

Останнє, що я пам'ятаю, як надвечір зайшов до корчми. У залі, заставленому столами, було порожньо, лише за одним столом сиділа жінка з молоденькою дівчиною, щось обговорюючи. Обидві в шкіряній броні, хоча на дорослій жінці виділялася кіраса. Перервавшись, вони на мить кинули погляд на мене і повернулися до своєї розмови. Подумки зауважив, що дівчина була дуже навіть симпатичною, та й дама доволі гарна. Дочка і мати? Учениця та вчитель? Покрутив головою, відганяючи дивні думки, і замовив у корчмаря, їжі та чогось випити.

- Гей! Найманець! - жінка помахала рукою, привертаючи увагу. - Сідай до нас, не на самоті ж їсти.

Посміхнувшись, підсів до них. Зблизька зрозумів, що це не мати й донька, надто різна зовнішність. На обличчі жінки жодної зморшки, але мозолисті грубі руки з сіточкою складок з головою видавали її вік. Років сорок? Може більше. Молода ж дівчинка дивилася на мене зацікавленим поглядом. У ньому читалася наївність і доброта, чого не було в старшої колеги. А так: струнка фігурка і красива мордочка, що ще треба для знайомства.

На подив розмова відразу зав'язалася. Я особливо не запам'ятовував, хто вони і куди їдуть, зрозумів, що звичайні мандрівники, які колесять країнами. Коли корчмар приніс їжу, я встиг випити трохи вина на голодний шлунок. Відсьорбнувши ще раз із кухля і... все. Ні уривків спогадів, ні розуміння, що відбувається...

Акуратно вибравшись із ліжка, випадково зачепив ковдру... і я зрозумів, що мій світ ніколи не буде колишнім. Праворуч від мене лежала вчорашня дама. Я на хвилину завис, втупившись, роздивляючись двох чарівних жінок. Сподіваюся, вони не образяться, якщо я ось так зникну. Струснувши головою, натягнув штани і взуття, взяв усе інше і тихо вийшов за двері.

- На вулиці є колодязь, можеш обмитися там, - повідомив мені корчмар, щойно побачив мене.

 Подякувавши, попрямував у двір. Світило вже стояло в зеніті, я так не встигну до міста дійти. Скинувши речі на лавочку біля входу, глибоко видихнув і облився з відра - крижана вода підбадьорила сонний організм. Наступне відро змило залишки похмілля, хоч і продовжувало злегка мутити. Швидко пострибавши, розминаючись, повернувся назад до корчми.

Чоловік кивнув на накритий стіл: рідка каша і компот. Ще раз подякувавши, взявся за їжу. Уже коли пив, до мене підсів корчмар із хитрим прищуром.

- Ну, як воно? - очікувано втупився він на мене.

- Мр, що конкретно? - я здогадувався, про що він запитував, хвіст під лавкою сіпнувся.

- Ну... з двома?

Залившись фарбою від збентеження, я опустив погляд.

- Не пам'ятаю.

- Як же так? - невіряче подивився на мене мужик. А потім, похитавши головою, промовив. - Ех... молодь. Хоча карашці ніколи не вміли пити.

- Скільки з мене? - я спробував перевести тему, не знаючи, куди вже від збентеження подітися. - І їжі в дорогу на добу.

- Срібняк за все.

Прийнявши монетку, корчмар подав мені загорнуту в ганчірки їжу і ще раз, докірливо подивився на мене. Хвіст сіпався від збентеження, та й я собі місця не знаходив. Ні, до цього в мене були дівчата, але щоб ось так потрапляти і при цьому зі свідками...

Підхопивши речі, покинув заклад, намагаючись якнайшвидше викинути з голови те, що сталося. Та в дорозі до мене нарешті дійшла одна думка. Божечки-кішечки... це ж усе записувалось. Відкривши архів даних, подивився, що відбувалося після того, як я втратив пам'ять. Поспостерігавши за цілком нормальними посиденьками з жартами і натяками, я вже хотів перемотати трохи вперед, як почув свої слова про гарне проведення часу в іншому місці. З боку я бачив корчмаря, який прислухався до нашої розмови, мої співрозмовниці переглянулися.

- І що ти пропонуєш?

Я у фарбах описав, що можна зробити втрьох. Під кінець промови не тільки молода дівчинка була червоною, а й її старша колега. А далі... тут є кнопка «Видалити»?

***

Йдучи дорогою, я намагався розібратися в характеристиках.

- Вікно персонажа.

Голосова команда відкрила переді мною менюшку.

«Раса: Карашець. Вік: 23

Професія: чаклун темряви

Клас: маг

Сила: вища за середню

Спритність: вища за середню

Розум: у межах норми

Обсяг мани: мінімальний

Ядро магії: не розвинене

Магічна сила: нижче середнього»

Усі мої навички та параметри вказувалися в порівнянні зі звичайною людиною. Так і дізнався, що більшість фізичних параметрів вищі, ніж у звичайної людини, але все, що відповідало за магію - на дні. Зате додалися нові характеристики, які інтуїтивно були зрозумілі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍