Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

- Ах ти ж... - Майкл відреагував з грайливою злістю, схопивши Пташку і штовхнувши його в огорожу.

- Ти приніс її?

Почувши голос Шарі, Грег повернувся до будинку і побачив, як вона біжить через внутрішній дворик у його напрямку. Її чорне волосся було зібране в одну косу, а на ній був об'ємний шовковистий жовтий худі, що спадав на чорні спандексові легінси.

- Ти приніс її? - нетерпляче повторила вона. Браслет-оберіг, наповнений крихітними срібними дармовисами - подарунок на день народження - дзвенів на її зап'ясті.

- Так, - Грег неохоче підняв камеру.

- Чудово, - заявила вона.

- Я справді не хочу... - почав Грег.

- Можеш спершу сфотографувати мене, адже це мій день народження, - перебила його Шері. - Ось так. Як тобі це? - вона стала у витончену позу, притулившись до дерева, закинувши руку за голову.

Грег слухняно підняв камеру.

- Ти впевнена, що хочеш це зробити, Шері?

- Так. Швидше. Я хочу всіх сфотографувати.

- Але ж це, напевно, вийде дивно, - заперечив Грег.

- Я знаю, - нетерпляче відповіла Шері, утримуючи позу. - У цьому і є вся забава.

- Але, Шері…

- Майкла вирвало на сорочку, - почув він, як Пташка розповідає комусь байки біля живоплоту.

- Це не правда! - закричав Майкл.

- А як інакше зроби такі кольорові візерунки? - запитав Пташка.

Грег почув гучний сміх, і все це на адресу Майкла.

- То ти сфотографуєш? - Шері закричала, тримаючись за стовбур дерева.

Грег направив на неї об'єктив і натиснув кнопку. Камера задзижчала, і з'явився нерозгорнутий білий квадрат.

- Гей, а ми що єдині хлопці, яких ти запросила? - запитав Майкл, підходячи до Шері.

- Так. Тільки ви троє, - відповіла Шері. - І дев'ять дівчат.

- О ні, -  Майкл скорчив гримасу.

- Сфотографуй Майкла наступним, - наказала Шері Грегу.

- Нізащо! - швидко відповів Майкл, піднявши руки, ніби захищаючись, відступаючи. - Востаннє, коли ти фотографував мене цією штукою, я впав зі сходів.

Намагаючись втекти, Майкл наштовхнувся спиною на Ніну Блейк, одну з подруг Шері.

Вона відреагувала несподіваним вереском, потім грайливо штовхнула його, а він продовжував відступати.

- Майкле, перестань. Це моя вечірка, - покликала його назад Шері.

- Що будемо робити? Це і всі розваги? - запитала Ніна з іншої половини двору.

- Я думала, що ми всі пофотографуємось, а потім пограємо в гру чи ще щось, - сказала їй Шері.

- У гру? - підхопив Пташка. - Ти маєш на увазі «Пляшечку»?

Кілька дітей засміялися.

- «Правда або дія» - запропонувала Ніна.

- Точно. «Правда або дія»! - погодилося ще кілька дівчат.

- О, ні, - тихо застогнав Грег.

«Правда або дія» означала багато поцілунків і сором’язливих підліткових зізнань.

Дев'ять дівчат і лише троє хлопців. Це буде нелегко.

«Як Шері могла з нами так вчинити?»  дивувався він.

- Ну що там з фото? Вийшло? - запитала Шері, хапаючи його за руку. - Дай подивлюся.

Грег так засмутився через те, що доведеться грати в «Правду або дію», що забув про знімок, який був у нього в руці. Він підняв його, і вони обидва втупилися в нього.

- Де я? - здивовано запитала Шері. – Що ти фоткав? Мене ніде не видно!

- Як так? - Грег втупився в знімок. Там було те дерево. Але не було Шарі.

- Не може такого бути! Я направив камеру прямо на тебе. Я ретельно фокусував кадр, - запротестував він.

- Ну, значить не дофокусував. Я не потрапила в кадр, - з розчаруванням відповіла Шері.

- Але, Шері...

- Я ж не невидимка, Грег. Я не вампір чи щось таке. Я можу бачити своє відображення в дзеркалах. І я зазвичай з'являюся на фотографіях.

- Але подивись... - Грег пильно втупився у фотографію. - Ось дерево, до якого ти притулилась. Ти можеш чітко бачити стовбур дерева. А це місце, де ти стояла.

- Але де я? - запитала Шері, голосно брязкаючи своїм браслетом-оберегом.

- Ладно-ладно, - вона вихопила у нього знімок і кинула його на траву. – Давай ще