Сая Морі - Невдале викрадення, Сая Морі

— Хочеш до Мілану? На три дні.

— Що? — Ярина розгублено вирячилась на неї. Вона обернулась, щоб перевірити, чи не стоїть хтось за її спиною. — Я?

Катерина злісно покосилась на Сергія.

— Думаю, наразі мене влаштує захоплений погляд. То як? — вона знову перевела погляд на Ярину.

Це вишукане глузування чи… все насправді?

— Ну… Я б з радістю, але я навіть не впевнена, що грошей вистачить на їжу до кінця місяця…

— Я не питала за гроші. Все на мені. Їдеш? — Катерина схилила голову набік.

— Так, — Ярина швидко кивнула. Вона не до кінця вірила, що все реально, але якщо раптом так, то якось зовсім по-дурному відмовлятися від пропозиції.

— Тоді поїхали, — вона розстібнула сумку й дістала смартфон, щоб викликати таксі. — Заскочимо до тебе, візьмеш закордонний паспорт та трохи речей.

— Прямо зараз?

— Це проблема? — Катерина вигнула брову. — Ти ж маєш закордонний паспорт? 

— Маю. Не проблема, — Ярина підняла долоні в захисному жесті. Вона повернулась обличчям до Сергія та помахала рукою. — Побачимось за три дні! Термінові справи.

— Серйозно? — він скептично фиркнув й схрестив перед собою руки. — Ти отак просто поїдеш? 

— Так. А що мені заважає? Ти, звісно, міг би бути на моєму місці. Але хто винен, що ти добровільно відмовився від такої жінки, — Ярина підійшла до стільця, щоб забрати рюкзак, нахилилась до вуха Сергія та прошепотіла. — Не хвилюйся. Я привезу тобі сувенір. 

Попри те, що закордонний паспорт в тумбочці валявся три роки, це була її перша поїздка до іншої країни. В літаку її, звісно, на коротку мить охопила тривога, чи дійсно гарна ідея їхати кудись з незнайомою жінкою, яка в минулому її викрадала. Але вечеря в італійському ресторані, а не в борделі, розвіяла всі сумніви та підозри. Катерина більшу частину проводила за підготовкою до показу та різними зустрічами, а Ярина насолоджувалась самотніми прогулянками містом та парками. 

Вона не забула про обіцянку й за три дні після казкової подорожі в рюкзаку везла більше подарунків, аніж речей, і вперто намагалась не думати, як цілий місяць їстиме саму вівсянку.

Сергія ще не відпустили додому, тому Ярина занесла смаколики та різні дрібнички тільки Андрію та Марії. Сьогодні вона вже не мала сил їхати до лікарні, тому відклала візит на завтра. Також, у неї залишились сувеніри для батьків та для Костянтина і Максима, якщо після завершення всієї історії з вбивством та викраденнями вони вирішать ще хоча б раз до неї заїхати.

Вона не планувала поновлювати стосунки чи спілкування з Максимом, але він таки прийняв її заявку на стеження в соцмережі, підписався на неї та відреагував на всі фотографії, які вона викладала чи додавала в сториз. Костянтин не відповів на знімки, які Ярина відправила в особисті повідомлення. Проте запитав, коли вона планує повернутися.

Ярина спускалась сходами з четвертого поверху після чаювання з Марією та обговорення поїздки та всього, що сталося перед нею, коли побачила знайомий силует на сходовому майданчику.

— Привіт, — Костянтин дві хвилини тому подзвонив в її двері й вже збирався телефонувати та питати, де вона. В правій руці він тримав звичайний пакет. — Вибач, що не відповідав. Після всього, що трапилось, треба було залагодити чимало справ. Але я запам'ятав, що тобі до смаку були мої деруни. То вирішив приготувати їх до твого приїзду.

Ярина широко посміхнулась та збігла з останніх сходинок. 

— Дякую! Це так мило, — вона забрала пакет та зазирнула до нього. Поруч з ще теплим судочком, стояли якісь дві баночки, а зверху лежали банани та яблука. На вечерю буде не вівсянка! — Але взагалі, якщо що, я не проти різноманіття. Я б не відмовилась спробувати й щось інше, — Ярина підняла голову та наштовхнулась на осудливий погляд темних очей. Вона збентежено підтиснула вуста та ввічливо повторила: — Дякую.

— Наступного разу приготую щось нове. 

То буде ще й наступний раз? 

— Гаразд, — Ярина ледь стримала посмішку й дістала ключі. Вона пройшла до дверей, щоб відімкнути замок, але зупинилась та обернулась. — Коли?

Абсолютно нормальне питання. Не чекати ж на нове викрадення?

Він підняв брови від такої прямолінійності.

— А коли ти хочеш?

— Завтра?

Навчання немає, роботу ще шукати, а ремонт, який неможливо закінчити, а можна тільки призупинити, потерпить один день. Як швидко після покарання винного вона забула про рід його діяльності.

Костянтин глузливо посміхнувся:

— Ну, гаразд.

Ярина відчинила двері й кивком запросила зайти. Костянтин роззувся в коридорі та пройшов за нею до кухні.

— Тільки я ще не мала сил зайнятися холодильником, тому все, що може зіпсуватися з’їмо разом, — вона збігала з чайником до ванної, щоб набрати води й не забризкатися. Новий кран вона ще не купила.

— А що з ним? — Костянтин всівся за стіл, який разом зі стільцями Ярина та Сергій минулого тижня повернули до кухні.