Публій Овідій Назон - Мистецтво кохання

вийде — 410     Хоч очевидним було б — ти заперечуй геть все. 411 І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто: 412     Все це — ознаки душі, що манівцями пішла. 413 От лиш снаги не жалій, бо мир — у жагучих обіймах, 414     Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть. 415 Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе 416     Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе. 417 Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви, 418     Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма. 419 Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось 420     Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх. 421 Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих — можна вживати 422     Й з наших городців траву, що розворушує хіть, 423 Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім — сосен колючих, 424     Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок 425 Та чи тобі, Ерато, — ти ж учена — вдаватись до чарів? 426     Тож на вторований шлях біг колісниці зверну. 427 Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати, 428     Зараз навчись, як її явною маєш робить. 429 Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим 430     Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої. 431 Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає, 432     Іноді Нот налетить, іноді — теплий Зефір. 433 А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло 434     Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він. 435 Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне: 436     Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть. 437 Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,— 438     Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать. 439 Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись: 440     Де щойно жар палахтів — попіл біліє тремкий. 441 Сірку наблизиш, однак, — і знову зринає пригасле 442     Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе. 443 Так от і наша душа: коли спокій — немов пліснявіє, 444     Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком. 445 Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне — розпалюй, 446     Хай — лише привід даси — з ревнощів блідне вона. 447 Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого 448     Сльози струмками не раз краля ображена ллє! 449 Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує — 450     Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп. 451 Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся, 452     Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку! 453 Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті — без кого, 454     Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла. 455 "Ну, а чи довго, — спитаєш, — їй дутись на мене?" — Недовго: 456     Хай лиш затягнеться гнів — надто вже сильним стає. 457 Шия, що біла, мов сніг, за обіймами вже затужила, 458     Б'ється в риданнях, а ти — ніжно її приголуб. 459 Поки ще плаче — цілуй, втішай, поки плаче, любов'ю! 460     Вернеться мир! Тільки так можна приборкати гнів. 461 Буде впиратись, відверто ворожою видасться — тут же 462     Запропонуй їй союз (ліжка!) — й піддасться вона. 463 Злагода тут ясночола живе собі, зброю відклавши, 464     Ласка народжена тут, де вибачають за все. 465 Чубились щойно — вже дзьобик до дзьобика труть голубочки, 466     Тихо воркують собі: вслухатись — ніжність одна! 467 Спершу безладним був світ — усе в одній купі лежало: 468     Зорі, моря, суходіл — не розрізнялись іще. 469 Потім над землями небо знялось, суходіл оточили 470     Води; що вкупі було — стало собою тепер. 471 Повнити стала ліси звірина, а пернаті — повітря, 472     Ви ж у прозору глибінь, риби лускаті, пішли. 473 Люди, їх первісний рід, у полях, іще диких, блукали, 474     Міць, не розтрачену ще, чули в кремезних тілах. 475 Ліс був житлом для них, трави — поживою, постіллю — листя, 476     Довго не знали гурта — кожен ходив одинцем. 477 Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились: 478     Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли. 479 Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила 480     Ще без мистецтва в той час діло солодке своє. 481 Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати, 482     З ким поєднати любов, знає і риба в воді; 483 Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає; 484     Лащиться сука до пса,